Я Тексти лекцій (для студентів усіх форм навчання за напрямами підготовки 030504 «Економіка підприємства», 030509 «Облік і аудит») Харків ХНАМГ 2012


Скачати 1.39 Mb.
Назва Я Тексти лекцій (для студентів усіх форм навчання за напрямами підготовки 030504 «Економіка підприємства», 030509 «Облік і аудит») Харків ХНАМГ 2012
Сторінка 6/11
Дата 18.04.2013
Розмір 1.39 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Економіка > Документи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

2.3. Ринок, його суть і функції. Моделі ринку. Конкуренція і ціноутворення

  1. Ринок: суть, функції та умови формування. Класифікація ринків.

  2. Конкуренція як ключова складова ринкового механізму.

  3. Суть і суперечності ринкового ціноутворення.



1. Ринок: суть, функції та умови формування. Класифікація ринків

Товарне виробництво має довготривалу історію, проходить складні етапи розвитку. Найвищою формою існування товарного господарства є ринкова система.

Ринкове господарство є сучасним середовищем товарного виробництва.

Ринок – це механізм функціонування ринкового господарства, тобто частина останнього.

Кінцева мета товарного, а тому і ринкового господарства – додатковий продукт у різних формах (прибуток, рента, відсоток). Саме матеріальний інтерес обґрунтовує поведінку суб’єктів ринку.

Визначимо головні риси ринкової економіки.

  1. вільний вибір видів і форм діяльності, зокрема, підприємництва;

  2. багатоукладність економіки з домінуванням приватної власності;

  3. рівні права ринкових суб’єктів з різними формами власності;

  4. економічна відокремленість товаровиробників;

  5. саморегулювання господарської діяльності, зокрема, вільне ціноутворення;

  6. панування чесних зв’язків між економічними агентами, зокрема, в конкурентній боротьбі;

  7. розвиненість ринкової інфраструктури, тобто організацій, які забезпечують стійке функціонування суб’єктів економіки;

  8. договірний (партнерський) характер відносин ринкових агентів.

Основними суб’єктами ринкової економіки є фізичні особи, групи партнерів, колективи організацій та установ, юридичні особи в різноманітних формах.

Слід відзначити суттєві зрушення у структурі сучасних ринкових агентів. Зростає роль малого і середнього бізнесу, особливо в запровадженні нових інформаційних технологій. Значна роль невеликих суб’єктів у перехідних до ринку системах, насамперед для формування середнього класу як соціальної бази ринкових перетворень.

Ринкове господарство має деякі обмеження, які воно не в змозі подолати самостійно:

  • економія на витратах може спровокувати екологічні катаклізми, порушення безпеки людей;

  • порушення принципів чесної конкуренції, що потребує державного контролю;

  • неможливість соціального захисту деяких категорій населення;

  • неможливість значного фінансування так званих колективних потреб (оборона, дипломатія, державна безпека та ін.).

Вказані моменти вирішуються шляхом державного втручання в економіку.

Основні функції ринку:

  1. створення передумов для функціонування об’єктивних законів;

  2. забезпечення еквівалентності економічних відносин;

  3. поширення інтернаціоналізації господарського життя;

  4. створення економічних передумов для демократизації суспільного життя;

  5. вимір витрат, насамперед, витрат праці людей;

  6. стимулювання структурних зрушень в економіці;

  7. розвиток засад чесної конкуренції.

Ринок як механізм існування ринкового господарства має дуже складну структуру. Він є полісистемним утворенням з такими основними складовими:

  1. ринок споживчих (кінцевих) товарів і послуг;

  2. ринок факторів виробництва, зокрема:

- ринок капіталу;

- ринок праці;

- ринок землі й природних ресурсів;

- ринок підприємницьких послуг.

  1. фінансово-кредитний ринок, зокрема, ринок цінних паперів і валютний ринки;

  2. ринок технологій та інформації.

За територіальною ознакою виділяють світовий, міжнародні, регіональні, національні й місцеві ринки.

За легальністю підкреслюють існування легального (офіційного) і тіньового ринків з визначенням так званих «сірого» із законними видами діяльності й «чорного» з видами діяльності, що заборонені.

За ознакою конкуренції треба визначити такі ринки:

  • вільної (досконалої) конкуренції;

- недосконалої конкуренції, зокрема, монополістичної конкуренції, ринки олігополії та монополій.

Інфраструктура – це сукупність галузей та підприємств, які обслуговують виробництво у широкому значенні.

Ринкова інфраструктура – це система підприємств і організацій, які забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, ресурсів. Назвемо три головні підсистеми ринкової інфраструктури:

  1. організаційно-технічна , яка включає біржі, торги, аукціони як змагальні об’єкти, ярмарки, асоціації підприємців, профспілки та ін.;

  2. фінансово-кредитна;

  3. організаційно-дослідна (консультативні, аудиторські, експертні та інші організації).

Крім загальної інфраструктури яка обслуговує ринок у цілому, виділяють спеціалізовану інфраструктуру, що забезпечує ефективне функціонування окремих ринків. Наприклад, ринок праці обслуговують державні фонди сприяння зайнятості, пенсійні фонди, центри й курси перепідготовки та підвищення кваліфікації та ін.

2. Конкуренція як ключова складова ринкового механізму

Сучасна ринкова система об’єднує конкурентні й монопольні складові. З точки зору кількості покупців і продавців, які взаємодіють на ринку, відрізняють такі головні форми конкуренції:

  • поліполія (багато продавців і покупців) як синонім чистої конкуренції;

  • олігополія з малим числом продавців і великою кількістю покупців;

- монополія з одним продавцем і великою кількістю покупців;

  • олігопсонія з малою кількістю покупців і значною кількістю продавців;

  • монопсонія з одним покупцем і великою цифрою продавців;

  • дуополія (білатеральна монополія) з взаємодією одного продавця і одного покупця;

  • обмежена монополія з одним продавцем і малою кількістю покупців;

  • природна монополія з унікальним становищем за рахунок володіння рідкісними ресурсами й державними гарантіями недопущення конкурентів (в Україні це постачання електроенергії, комунальних послуг населенню, залізниця та деяке інше).

Традиційними організаційними формами існування монополій, як правило, є пул, корнер, картель, синдикат, трест, концерн, конгломерат та ін.

Особливою і зростаючою формою монополізму в сучасних умовах є монополія на об’єкти інтелектуальної власності: винаходи, товарні знаки торгові марки та ін. Державний та міжнародний захист прав інтелектуальної власності є одним з пріоритетів сучасної економіки.

Конкурентна боротьба здійснюється за допомогою таких основних форм:

  1. цінова конкуренція за рахунок зниження цін або витрат при незмінних цінах;

  2. нецінова конкуренція за допомогою реклами, зростання якісних характеристик товарів, поліпшення гарантійного і сервісного обслуговування, внутрішньофірмового постачання за вигідними умовами, постачання в межах міжнародних економічних угруповань або угод;

  3. недобросовісна конкуренція з використанням методів, які заборонені законом.

Державне регулювання конкуренції та монополізму вперше було здійснено в США з прийняттям закону Шермана в 1890 р. В Україні діють Закони “Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницької діяльності” і “Про захист економічної конкуренції”.
3. Суть і суперечності ринкового ціноутворення

Ключовими категоріями ринку є попит і пропозиція.

Попит – це ринкова потреба в товарах, що обумовлена суб’єктивними бажаннями споживача та його платоспроможністю, що має вираз у грошовій формі. Закон попиту наголошує: при інших рівних умовах ціна товару і величина попиту на нього мають зворотну (негативну) залежність. Графічно зазначена залежність виглядає як спадна крива.


Рис. 2.1 - Крива попиту

До головних факторів попиту відносять такі:

  • рівень цін на даний товар;

  • рівень цін на супутні товари, які заміняють або доповнюють даний;

  • рівень грошових доходів;

  • кількість споживачів на ринку;

  • уподобання, смаки й переваги споживачів;

  • державне регулювання, наприклад, податки або субсидії;

- природно-кліматичні умови.

Пропозиція – обсяг продукції, що постачається на ринок для продажу. Закон пропозиції наголошує: при інших рівних умовах ціна і пропозиція товару мають пряму (позитивну) залежність. Графічно це має вигляд висхідної кривої.



Рис. 2.2 - Крива пропозиції

До основних факторів пропозиції включають наступні:

  • рівень цін на даний товар;

  • рівень цін на чинники виробництва;

  • якісні характеристики виробничих чинників;

  • мода, традиції та інші суб’єктивні моменти;

  • природно-кліматичні та географічні особливості;

  • кількість виробників(продавців) на ринку;

  • вплив держави на виробничу діяльність (податки, субсидії, пільги).

Еластичність попиту – це відносна (відсоткова) зміна його величини при зміні іншого чинника ( власної ціни, ціни супутнього товару, доходу) на одиницю (один відсоток).

Еластичність пропозиції – це відносна (відсоткова) зміна її величини при зміні іншого чинника, насамперед власної ціни товару, на один відсоток.

Між попитом і пропозицією існує складна взаємозалежність, яка у підсумку описується категорією кон’юнктура ринку, тобто певна комбінація величин пропозиції та попиту в трьох якісних формах: ринкової рівноваги, дефіциту і перевиробництві.

Ринкова рівновага - ситуація на ринку, коли встановлюється така ціна на товар, при якій попит і пропозиція на нього рівні. Графічно ринкова рівновага (рис.2.3.) – точка перетину кривих попиту і пропозиції (т. Е), в якій встановлюється рівноважна ціна (Ре) і рівноважний обсяг товару (Qе)



Рис. 2.3 - Ринкова рівновага

Перевищення попиту над пропозицією має назву дефіциту, а перевага пропозиції над попитом є перевиробництвом.

Якщо в одній системі координат побудувати обидві лінії, ми отримуємо ринкову рівновагу в точці перетину з визначенням рівноважної ціни й рівноважного обсягу.

Ринкова рівновага може бути стійкою або нестійкою з коливанням цін чи величин попиту і пропозиції. Під час дефіциту виникає тенденція до підвищення цін, а при перевиробництві – до їх зниження, що врешті решт встановлює рівноважні показники. В умовах державного регулювання ринкова рівновага може бути досягнута завдяки проведенню податкової політики, встановленню фіксованих цін, нижчої і максимальної цінової межі тощо.

Значення ціни як грошового вираження вартості товару не є вичерпним: ринкова ціна відображає складні економічні зв’язки між середніми умовами виробництва товару і можливостями його споживання. У процесі відтворення продукту ціна має встановлювати відповідність кількості та якості споживних вартостей із платоспроможним попитом, активно впливати на рівень і масштаби виробництва товару в межах середніх умов ефективності.

В сучасній змішаній економіці використовуються різні методи формування цін. Функція ціноутворення реалізується самим господарюючим суб’єктом – виробником (фірмою) або посередницькими структурами, що доставляють товар на ринок. Найпоширенішим є метод, за яким ринкова ціна визначається двома кількісними параметрами: собівартістю виробництва товару плюс середня величина прибутку. Цей метод називається «витрати плюс». Крім того, існують методи залучення показника цінової еластичності попиту, коли визначають діапазон коливання цін залежно від змін обсягу виробництва. Метод експертних оцінок застосовують для цінової політики на непередбаченому ринку. Метод «споживчої вартості» - за допомогою експертних оцінок споживних властивостей товару визначають цінову політику на ринку певного товару.

Ціноутворення в умовах ринку реалізується через цінову стратегію продавця товару. Загальні напрями цінової стратегії:

  1. визначення місця ціни в системі засобів конкурентної боротьби на ринку товару;

  2. вибір методу розрахунку ціни;

  3. характер цінової адаптації нових товарів на ринку;

  4. зв’язок ціни з життєвим циклом товару;

  5. моделювання відношення покупця до ціни товару;

  6. аналіз обмежень ринкового і поза ринкового характеру на ціну.

Загальні принципи і методи ціноутворення можуть використовуватись залежно від конкретної сфери ринкових відносин, характеру і місця застосування цін, способу їх використання.

Види цін: ринкова; оптова; роздрібна; монопольна; базова; фактурна; договірна; вільна, виробництва, рівноважна, розрахункова, гранична, світова та ін.

Треба відзначити специфічні назви цін: курси валют і цінних паперів, тарифи на послуги, ціни чинників виробництва (зарплата, процент, рента).

Ціна виконує основні функції: регулюючу, розподільчу, стимулюючу та ін.
2.4. Домогосподарство в системі економічних відносин
1. Суть і економічні функції домогосподарств.

2. Основні особливості поведінки домогосподарств.
1. Суть і економічні функції домогосподарств

Мікроекономічний рівень досліджень охоплює діяльність окремих господарських одиниць, а також окремі товари, галузі й ринки.

Визначають два основні суб’єкти мікроекономіки:

- домашні господарства, зокрема конкретні особи;

- фірми (підприємства).

Домогосподарства виконують переважно споживчі функції, задовольняючи потреби через ринок або поза ним, тому мають такі головні риси:

  • є суб’єктами господарювання;

  • господарська діяльність спрямована на задоволення особистих потреб;

  • засоби виробництва при застосуванні у власному господарстві не є капіталом;

  • праця – не чинник самостійного виробництва;

  • не виникають внутрішні виробничі відносини.

Домашні господарства виконують три групи функцій:

  1. особисте кінцеве споживання товарів і послуг або власного виробництва, або ринкового походження;

  2. заощадження і участь у нагромадженні капіталу такими шляхами:

  • відкриття депозитів у кредитних установах;

  • купівля акцій підприємств;

  • надання позик, зокрема, з використанням боргових документів, наприклад, облігацій;

3. надання інших чинників виробництва – найманої праці, землі й природних ресурсів, підприємницьких здібностей.

Кінцеве споживання в межах домашнього господарства здійснюється завдяки доходам у наступних формах:

  • доходи від самостійної праці з власними активами, як правило, у натуральному вигляді;

  • зарплата від найманої праці, як правило, у грошовій формі;

  • капіталізовані доходи, або доходи у вигляді ренти, відсотків, гонорарів та ін.;

  • трансфертні платежі у формі субсидій, дотацій, пенсій, стипендій, матеріальної допомоги, пільг та ін.

Вибір домогосподарств обмежений наступними моментами:

  • рівень виробництва;

  • структура виробництва;

  • структура потреб домогосподарств;

  • рівень їх доходів, або бюджетні обмеження.

Аналізуючи поведінку споживача на ринку кінцевих товарів та послуг припускаємо, що він має свободу вибору і його поведінка є раціональною. Це означає, що споживач прагне обрати найкращий для себе набір товарів у межах свого доходу. Це припущення має назву гіпотези про раціональність споживача і полягає в тому, що споживач поводить себе таким чином, щоб максимізувати корисність за умови обмеженого доходу.

Корисність – це здатність блага задовольняти потребу споживача. Корисність – поняття виключно індивідуальне: те, що для одного споживача має високу корисність, іншим може не сприйматися взагалі.

Виділяють граничну і загальну корисність. Корисність, яку споживач отримує від додаткової одиниці блага, називається граничною корисністю (marginal utility   МU). Сума граничних корисностей - загальна корисність (total utility   ТU) певної кількості блага.

Споживач отримує все менше граничної корисності від споживання кожної додаткової одиниці блага. Твердження, що гранична корисність спадає при збільшенні загального обсягу блага, який використовує споживач, називають законом спадної граничної корисності. Загальна ж корисність по мірі збільшення споживання кількості благ зростає. Максимуму загальна корисність досягає у точці насиченості, коли гранична корисність дорівнює нулю. Це й означає, що благо повністю задовольняє потребу.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з дисципліни “ Економіка підприємства ” для студентів...
ВСТУП
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів галузі знань 0305 «Економіка і підприємництво»
Економіка і підприємництво», напрямів підготовки «Фінанси і кредит», «Облік і аудит», «Управління персоналом та економіка праці»,...
“Економічна ефективність використання виробничих та трудових ресурсів...
...
І. Загальні положення Виробничу практику студенти ІІІ курсу напряму...
Виробничу практику студенти повинні проходити на середніх та великих промислових підприємствах, в установах і організаціях різних...
Екзаменаційна програма з дисципліни «Економіка праці і соціально-трудові...
«Облік і аудит», 030508 «Фінанси і кредит», спеціалізації: «Фінанси», «Банківська справа» денної форми навчання
Конспект лекцій для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання
Гуць В. С., Володченкова Н. В., Основи охорони праці: Конспект лекцій для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання....
Навчально-методичний посібник для студентів напрямів підготовки 030508 «Фінанси і кредит»
«Фінанси і кредит», 030509 «Облік і аудит», 030502 «Економічна кібернетика», 030505 «Управління персоналом та економіка праці»
ЗАТВЕРДЖУЮ
Робоча програма та методичні рекомендації щодо виконання програми виробничої практики для студентів галузь знань 0305 „Економіка...
РОБОЧА навчальна програма дисципліни “ УНІВЕРСИТЕТСЬКА ОСВІТА” для...
«Міжнародна економіка», «Облік і аудит», «Фінанси і кредит» денної та заочної форм навчання складена відповідно до навчальної програми...
Міністерство аграрної політики та продовольства України
Робочий зошит для проведення навчальної практики студентам факультету обліку та аудиту денної форми навчання галузі знань 0305 «Економіка...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка