Я Тексти лекцій (для студентів усіх форм навчання за напрямами підготовки 030504 «Економіка підприємства», 030509 «Облік і аудит») Харків ХНАМГ 2012


Скачати 1.39 Mb.
Назва Я Тексти лекцій (для студентів усіх форм навчання за напрямами підготовки 030504 «Економіка підприємства», 030509 «Облік і аудит») Харків ХНАМГ 2012
Сторінка 3/11
Дата 18.04.2013
Розмір 1.39 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Економіка > Документи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Організаційно-економічні відносини характеризують систему зв’язків між людиною і виробничим процесом (поділ праці, організація і оплата праці, грошовий обіг та ін.).


Соціально-економічні відносини описують відносини людини й людини при здійсненні господарської діяльності. Йдеться про відносини власності, розподілу доходів і багатства в цілому, відтворення суспільного виробництва. Визначальною формою соціально-економічних відносин є власність.

За загальноцивілізаційним підходом, історію людства підрозділяють за класифікацією американського етнографа Л. Моргана на три основні етапи:

  • дикість;

  • варварство;

  • цивілізованість.
Перші два етапи спираються на перевагу збиральництва готових продуктів природи. Характерна ознака цивілізованості – перехід від збиральництва до переробних суспільно-виробничих технологій.

Таким чином, цивілізованість можна визначити як такий етап розвитку людства, коли поєднуються три основні риси людського буття:

  • певний спосіб діяльності у вигляді праці;

  • наявність переробних технологій;

  • відповідний рівень матеріальної і духовної культури, яка передається від попередніх до наступних поколінь людей.

Різноманітність прояву цивілізаційних ознак можна угрупувати за горизонтальним і вертикальним аспектами.

Горизонтальний аспект являє собою одночасне існування особливих локальних цивілізацій окремих країн або територій, наприклад, давньокитайська, давньогрецька, давньоримська та ін. Таким чином, підкреслюється географічна специфіка розвитку, що зберігається протягом усієї історії.

Вертикальний аспект узагальнює еволюцію суспільства в цілому протягом історичного розвитку і дозволяє визначити такі етапи соціально-економічного прогресу:

  • аграрна цивілізація на підставі так званої неолітичної революції з пануванням сільського господарства як головної галузі суспільного виробництва;

  • індустріальна цивілізація на підставі промислового перевороту;

  • постіндустріальна, або інформаційна цивілізація, яка бурхливо розвивається в надрах індустріального суспільства з початком нового етапу НТР.

Визначимо головні риси постіндустріального етапу:

1. Перехід до переважно нових технологій на підставі інформаційних технологій.

2. Якісно нова роль людини як джерела і мети суспільного виробництва.

3. Глобалізація та широка інтеграція соціально-економічного життя.

З точки зору координації господарської діяльності визначають такі типи систем:

  • традиційна (патріархальна);

  • командно-адміністративна;

  • ринкова вільної конкуренції;

  • змішана;

  • перехідна.

Традиційна економічна система панувала у минулому, в теперішній час її окремі прояви характерні для найменш розвинутих країн. Основними рисами традиційної економічної системи є:

  • замкнуте натуральне виробництво, безпосередній зв'язок між виробництвом і споживанням;

  • відстала техніка, ручна праця;

  • низький рівень поділу праці;

  • залежність від природних чинників;

  • економічні відносини, побудовані на основі традицій, звичаїв, релігійних і культурних цінностей.

Ринкова економічна система – характерна для капіталізму вільної конкуренції, історично існувала до першої третини XX  в. Її риси:

  • панування приватної форми власності на засоби і результати виробництва;

  • свобода і самостійність господарської діяльності, рівний доступ до економічних ресурсів;

  • панування товарно-грошових відносин;

  • машинна праця, високий рівень розвитку техніки, активне впровадження інновацій;

  • високий рівень поділу праці;

  • вільне ціноутворення;

  • конкурентний механізм господарювання;

  • мінімальне державне втручання.

Планова ( Адміністративно-командна) економічна система – існувала в соціалістичних країнах в ХХ ст. Основні характерні риси системи:

  • державне регулювання всіх соціально-економічних, культурних і інших процесів;

  • реалізація соціальних програм;

  • панування суспільної (на практиці – державної) власності на засоби і результати виробництва;

  • жорстке, централізоване директивне планування виробництва і розподілу ресурсів;

  • відсутність свободи підприємництва і конкуренції;

  • ігнорування законів товарно-грошового обігу;

  • зрівняльний розподіл результатів виробництва, відсутність матеріальних стимулів до високоефективної праці;

  • пріоритет державних інтересів;

  • несприйнятливість до НТП;

  • високі витрати виробництва, низька конкурентоспроможність виробляємої продукції, хронічний дефіцит споживчих товарів.

Змішана економічна система – економічна система, характерна для сучасних розвинутих країн. Основними її рисами є:

  • поєднання механізмів ринкового і державного регулювання;

  • диверсифікація форм власності на засоби і результати виробництва;

  • високий рівень розвитку продуктивних сил;

  • орієнтація на впровадження досягнень науки і техніки, висока конкурентоспроможність виробленої продукції;

  • високий рівень соціального захисту населення;

  • значна економічна роль держави.

Перехідна економічна система – особливий стан еволюційного процесу суспільного розвитку в період зміни його соціально-економічних форм. За специфікою розвитку всі країни, які нині перебувають у процесі соціально-економічних та політичних перетворень, можна розподілити на три групи. У першій групі країн — розвинених — відбуваються глобальні зрушення системного характеру: вони переходять від індустріальної до постіндустріальної цивілізації, у другій (країни, що розвиваються) — перетворення з аграрних на індустріально-аграрні країни, у третій (зокрема, в Україні) — трансформаційні процеси від адміністративно-командної до соціально орієнтованої ринкової економічної системи. Основні риси системи:

  • зародження у старій системі елементів нової;

  • вплив зовнішнього середови­ща, що ініціює трансформа­ційні перетворення;

  • виділення нових елементів системи;

  • руйнація старого економічного механізму та замі­щення його новим;

  • активна економічна роль держави;

  • диверсифікація форм власності.

2. Власність як економічна категорія

Категорія «власність» - це основна, системоутворююча економічна категорія, а також важлива правова (юридична) категорія.

Як правова категорія власність відображає майнові відносини, свідомі, вольові взаємозв’язки юридичних і фізичних осіб з приводу привласнення благ ( володіння, розпорядження, використання, доповнене відповідальністю).

Розпорядження – право на повне управління об'єктом власності, включаючи можливість користуватися його властивостями, продавати його, дарувати, ліквідовувати тощо.

Використання – право на використання корисних властивостей об'єкту власності.

Володіння – документальна фіксація прав власності.

Власність як правова категорія відображає законодавче закріплення економічних відносин власності через систему юридичних законів і норм.

Власність як економічна категорія характеризується системою об’єктивно обумовлених відносини між людьми щодо привласнення засобів і результатів виробництва.

Структура відносин власності досить складна. Їх основу складають відносини привласнення і відчуження.

Привласнення – процес перетворення корисних властивостей речей на реальні умови життєдіяльності економічних суб’єктів, відношення суб'єкта до певних речей як до власних. Складовими привласнення є відносини володіння, розпорядження, користування.

Відчуження – процес перетворення діяльності на самостійну силу, уречевлення результатів праці з перетворенням власності суб’єктів на об’єкти економічних відносин, позбавлення суб'єкта права на володіння, використання або розпорядження об'єктом власності.

Об'єктами власності є все, що можна привласнити або відчужувати (нерухомість, природні ресурси, засоби виробництва, гроші, цінні папери, предмети особистого споживання тощо).

Суб'єктами власності є носії відносин власності: фізичні і юридичні особи, держави, їх об'єднання, міжнародні організації, релігійні організації тощо.

Власність класифікують за типами, формами і видами.

Тип власності визначає найбільш уособлені принципи функціонування власності, сутність характеру поєднання робітника і засобів виробництва. Існують типи власності:

Приватна – права власності належать приватній особі.

Суспільна – права власності належать рівноправним співвласникам.

Форма власності – стійка система економічних відносин і господарських зв’язків, які забезпечують засоби і механізми поєднання робітника і засобів виробництва.

Формами приватної власності є: індивідуальна з використанням і без використання найманої праці.

Формами суспільної форми власності є:

  • державна (загальнодержавна і муніципальна (комунальна));

  • колективна (кооперативна, власність колективу підприємства, власність суспільних, релігійних і культових організацій).

  • змішана ( об'єднання різних форм власності).

В Україні законодавчо закріплені три форми власності: приватна, колективна, державна. Допускається також існування змішаних форм власності, власності інших держав, власності міжнародних організацій і юридичних осіб інших держав.

Слід зазначити, що в процесі економічного розвитку домінуючого значення набуває корпоративна, акціонерна форма власності, а порівняно з класичною формою приватного підприємництва корпорації мають певні переваги.

Існує багато видів власності, найбільш поширеними є: загальнодержавна, акціонерна, партнерська, власність громадських організацій, власність релігійних і культових організацій, одноособова, сімейна, індивідуальна з використанням найманої праці, монополістична, корпоративна, державно-колективна, приватно-колективна, спільна із залученням іноземного капіталу, інтелектуальна та ін.

Економічний розвиток людства постійно пов’язаний з процесами зміни типів і форм власності. Принциповими є такі категорії:

  • роздержавлення як комплекс заходів, які спрямовані на подолання державного монополізму;

  • приватизація як форма роздержавлення з відчуженням колишнього об’єкта державної власності на користь недержавної особи;

  • націоналізація як процес, протилежний приватизації;

  • денаціоналізація (реприватизація) як процес переходу до приватних володарів об’єктів, що були раніше націоналізовані.

Слід відзначити історичний аспект існування відносин власності. Кожній цивілізації відповідав пануючий об’єкт привласнення.

Аграрна цивілізація спиралася на земельну власність і сільське господарство як головну галузь. Але в межах зазначеної системи виділяють географічно-локальні форми: античну, азійську і германську цивілізації.

Індустріальна цивілізація відрізняється домінуванням як головного об’єкта власності засобів і умов праці.

Постіндустріальна форма цивілізації характеризується перевагою власника інформації.

1.5. Товарна організація суспільного виробництва. Товар і гроші

  1. Характеристика натурального і товарного виробництва.

  2. Товар і його властивості. Теорії вартості.

  3. Суть, еволюція, функції і типи грошей

  4. Закони грошового обігу. Інфляція.




  1. Характеристика натурального і товарного виробництва

Існує два основних типи організації економіки: натуральне господарство і товарне господарство. Їм відповідають дві основні форми господарювання: натуральна і товарна.

Форма суспільного виробництва – це певний спосіб організації господарської діяльності.

Натуральне господарство – найпростіша форма організації виробництва, що домінує в докапіталістичних формаціях, при якій виробник виготовляє продукцію для свого власного споживання, а не для обміну. Його основні риси:

  • замкнутість, відособленість і самодостатність господарських одиниць, які за рахунок власних ресурсів забезпечують себе всім необхідним;

  • низькопродуктивна ручна праця при використанні примітивних засобів виробництва, нерозвиненість суспільного поділу праці;

  • зроблена продукція призначається для внутрішнього споживання, а не для обміну; продукт праці не набуває товарної форми;

Товарне господарство форма організації суспільного виробництва, при якій продукти виробництва призначені для подальшого обміну на ринку. Його основні риси:

  • відкритість і взаємозв'язок господарюючих одиниць;

  • господарські зв'язки між виробниками здійснюються через обмін ресурсами й результатами виробництва;

  • використання грошей, тобто платність відносин;

  • дія економічних законів товарного виробництва: закону вартості, закону попиту та пропозиції, закону конкуренції, законів грошового обігу та ін.

Розрізняють просте й розвинуте товарне виробництво.

Просте товарне виробництво – засноване на особистій праці самостійних ремісників і селян, орієнтованих на ринок, без використання найманої праці.

Розвинуте товарне виробництво (підприємницьке) – засноване на використанні найманої праці й розвинених засобів виробництва, для нього характерний глибокий поділ праці.

Товарне виробництво можна класифікувати за певними критеріями:

  1. За фактом використання грошей:

  • бартерне, тобто з прямим обміном товарів без посередництва грошового еквіваленту;

  • грошове, тобто за обов’язковою участю грошей.

  1. За номенклатурою продукції:

  • із стабільною номенклатурою при слабкому технологічному розвитку;

- із змінною номенклатурою при постійному оновлюванні технологій.

Товарне виробництво постійно розвивається. Внутрішнім механізмом розвитку є процес існування і розв’язання суперечностей між елементами системи товарного господарства, починаючи з вихідної суперечності товару – між конкретною і абстрактною працею, відповідно між споживчою вартістю і вартістю. Розв’язання суперечностей спирається на пошук найефективніших форм взаємозв’язків, що знаходить вираження в законах.

Проаналізуємо ключові закони товарного виробництва.

Закон вартості визначає необхідність обміну лише товарів-еквівалентів, тобто товарів з однаковою вартістю. У грошовій економіці ця еквівалентність ускладнюється відхиленням цін від вартостей, що стимулює скорочення витрат, впровадження нових технологій, ризик, збільшення розриву в доходах.

Закон попиту наголошує зворотний зв’язок між ціною і величиною попиту на товар при інших рівних умовах.

Закон пропозиції підкреслює прямий зв’язок ціни й величини пропозиції при інших рівних умовах.

Закон грошового обігу визначає кількість грошей, що необхідні для обслуговування обігу товарів, як частка від ділення суми цін усіх товарів на число оборотів однієї грошової одиниці.

Розгляд суперечностей та їх розв’язання спирається на систему вартісних категорій: собівартість, прибуток, ціна, зарплата, рента та ін.

Урахування законів і категорій товарного виробництва визначає принциповий метод господарської діяльності товаровиробників – комерційний розрахунок, тобто оцінку ефективності діяльності через порівняння витрат і результатів. Саме вказаний розрахунок сприяє функціонуванню закону економії часу. Цей всезагальний закон підкреслює пріоритетність економії робочого часу, наприклад, через економне використання ресурсів, що дозволяє знижувати витрати й відповідно збільшувати прибуток.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з дисципліни “ Економіка підприємства ” для студентів...
ВСТУП
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів галузі знань 0305 «Економіка і підприємництво»
Економіка і підприємництво», напрямів підготовки «Фінанси і кредит», «Облік і аудит», «Управління персоналом та економіка праці»,...
“Економічна ефективність використання виробничих та трудових ресурсів...
...
І. Загальні положення Виробничу практику студенти ІІІ курсу напряму...
Виробничу практику студенти повинні проходити на середніх та великих промислових підприємствах, в установах і організаціях різних...
Екзаменаційна програма з дисципліни «Економіка праці і соціально-трудові...
«Облік і аудит», 030508 «Фінанси і кредит», спеціалізації: «Фінанси», «Банківська справа» денної форми навчання
Конспект лекцій для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання
Гуць В. С., Володченкова Н. В., Основи охорони праці: Конспект лекцій для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання....
Навчально-методичний посібник для студентів напрямів підготовки 030508 «Фінанси і кредит»
«Фінанси і кредит», 030509 «Облік і аудит», 030502 «Економічна кібернетика», 030505 «Управління персоналом та економіка праці»
ЗАТВЕРДЖУЮ
Робоча програма та методичні рекомендації щодо виконання програми виробничої практики для студентів галузь знань 0305 „Економіка...
РОБОЧА навчальна програма дисципліни “ УНІВЕРСИТЕТСЬКА ОСВІТА” для...
«Міжнародна економіка», «Облік і аудит», «Фінанси і кредит» денної та заочної форм навчання складена відповідно до навчальної програми...
Міністерство аграрної політики та продовольства України
Робочий зошит для проведення навчальної практики студентам факультету обліку та аудиту денної форми навчання галузі знань 0305 «Економіка...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка