Організаційно-правові форми підприємництва” Вступ


Скачати 248.25 Kb.
НазваОрганізаційно-правові форми підприємництва” Вступ
Дата10.04.2013
Розмір248.25 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Економіка > Документи



Організаційно-правові форми підприємництва”

Вступ.

Підприємницька діяльність у кожній країні має певні особливості, що визначаються політичними, соціальними, економічними, правовими та іншими умовами. Ці особливості мають враховувати підприємці та фахівці у своїй зовнішньоекономічній діяльності, зокрема при підготовці виходу підприємства на світовий ринок. Вивчення середовища, в якому підприємцеві доведеться приймати комерційні та управлінські рішення, має дуже важливе значення.

Потрібні також глибинний аналіз і врахування всіх факторів, які можуть вплинути на ефективність підприємницької діяльності. Це насамперед стійкість ринку, важливість технічних і технологічних нововведень для збереження конкурентоспроможності фірми, різке підвищення ризику раніше прийнятих виробничих, технічних та інших рішень.

Успіх переходу до ринкових відносин, вихід підприємства на світовий ринок, що характеризується високою ефективністю виробництва, якістю продукції, культурою обслуговування, вимагає реалізації конкретних програм. Скласти їх можна, лише чітко усвідомлюючи стан свого виробництва у порівняні з аналогічними виробництвами конкурентів з економічно розвинених країн.

Підприємницька діяльність в економічно розвинених країнах проводиться в економічному і правовому середовищі, що різко відрізняються від вітчизняного, в більш досконалих системах ринкових відносин. Вони засновані на діловому партнерстві, колективній, кооперативній, акціонерній формах діяльності, де працюючі є співвласниками підприємства і реально беруть участь у процесі прийняття управлінських рішень.

Сучасне товарне виробництва (за світовими стандартами) має можливість швидко змінювати асортимент виробів і пристосовуватись до потреб споживачів. Водночас основною проблемою товаровиробників є реалізація постійно зростаючої маси продукції. Це завдання фірми вирішують своїми силами – впровадженням у господарську практику маркетингової діяльності як основного механізму й інструменту в торговому суперництві, у боротьбі за покупця, за ринок.

Специфіка підприємницької діяльності в Україні, де з розпадом адміністративно-командної системи здійснюється перехід до ринкових відносин, для будь-якого товаровиробника, незалежно від форм власності, характеризується постановкою таких першочергових завдань:

  • зупинення спаду виробництва, його стабілізація з подальшим зростанням випуску конкурентоспроможних товарі, насичення товарами внутрішнього ринку, вихід на зовнішній ринок;

  • технічне переоснащення, перепрофілювання структури виробництва залежно від господарських потреб і споживчого ринку (реструктуризація);

  • розвиток економічних, комерційних та інших зв’язків, ефективне використання діючих і новостворених державних інститутів, інфраструктури ринку;

  • впровадження у господарську, управлінську практику маркетингової діяльності;

  • підготовка кадрів, що володіють теорією і практикою сучасної підприємницької діяльності (на всіх рівнях) з урахуванням світового і вітчизняного досвіду.

Перехід до ринкової економіки в Україні, становлення і розвиток багато чисельних форм власності охоплює і аграрне виробництво. Необхідність таких перетворень обумовлена тим, що сформовані і законсервовані на протязі декількох десятиріч форми господарювання у сільському господарстві виявились малоефективними, не здатними забезпечити розвиток продуктивних сил у цій галузі, їх раціональне використання, зацікавленість працівників у результатах своєї праці і економічну відповідальність суб’єктів господарювання.
1. Ознаки організаційних одиниць.
Всі організаційні одиниці виробничого підприємництва, тобто фірми, розрізняться за правовими, фінансово-економічними та організаційно-управлінськими ознаками.

Правові ознаки характеризують юридичні аспекти створення статутного фонду фірми, статусу учасника (або засновника) фірми, регулюють майнові відносини між учасниками та фірмою.

До складу правових ознак відносяться:

  1. право власності на капітал та засновники;

  2. джерела формування та розмір статутного фонду;

  3. обмеження права стати учасником;

  4. права учасника на майно при виході з фірми;

  5. юридична відокремленість фірми від учасників.

Фінансово-економічні ознаки дозволяють з’ясувати та однозначно визначити питання належності учасникам відповідної частки прибутку фірми; ризики учасників (майнові, грошові), в тому числі в разі припинення діяльності фірми.

До фінансово-економічних ознак в широкому аспекті слід віднести такі:

  • участь в розподілі прибутків;

  • відповідальність за зобов’язаннями фірми.

Організаційно-управлінські ознаки характеризують можливість для учасників займатись безпосередньо управлінською роботою, тобто виконувати функції керівництва фірмою, впливати на її оперативну виробничо-господарську діяльність, в тому числі забезпечення трудовими ресурсами. Організаційно-управлінські ознаки мають таке спрямування:

  • участь в управлінні фірмою;

  • використання найманої праці;

  • автономність виробничо-господарської діяльності від учасників.

Організаційною одиницею підприємництва є фірма або компанія. Це узагальнена назва будь-якої виробничої одиниці, незалежно від її розмірів організаційно-правової форми і форми власності.
2. Організаційні форми виробничого підприємництва.
Підприємництво може здійснюватись в різних організаційно-правових формах, які встановлюються законодавством країни. В цьому виявляються нормативні аспекти підприємництва на етапі організації (реорганізації) фірми. Найбільш поширеними організаційними формами виробничого підприємництва є:

  1. Одноосібне володіння (за законодавством України це може бути приватне підприємство – юридична особа, заснована на приватній власності громадянина України; сімейне підприємство – юридична особа, заснована на приватній власності членів однієї сім’ї; фізична особа, зареєстрована як суб’єкт підприємницької діяльності);

  2. Партнерство (товариство з додатковою відповідальністю; певне товариство; командитне товариство);

  3. Корпорація – юридичний об’єкт, відокремлений від своїх безпосередніх власників.

Крім того, законодавством України передбачені народні, орендні та державні підприємства, які теж можна віднести до розряду корпорацій. Особливе місце посідають кооперативи та фірми будь-якої організаційно-правової форми з іноземною кваліфікованою або некваліфікованою інвестицією, діяльність яких регламентується спеціальними законодавчими актами.

Наведемо більш детальну характеристику кожної з трьох основних організаційних форм виробничого підприємництва.

Першим є підприємство, яке існує як особисте володіння або особиста власність. Одноосібна власність належить одній особі, одній сім’ї. Одноосібна власність охоплює 10-14% фінансового обсягу всього американського бізнесу. Звичайно, одноосібний підприємець є універсалом: генеральний менеджер з продажу, збуту, реклами, фінансів, кадрів і постачання. Рейтинг кредитоспроможності одноосібника не дуже високий порівняно з великими фірмами. Ця форма має ряд переваг:

  • власникові фірми повністю належить прибуток фірми;

  • володар фірми має низькі витрати по організації виробництва;

  • невеликі розміри фірми дозволяють власникові підтримувати контакти зі своїми робітниками і покупцями продукції.

До недоліків особистого володіння відносяться:

  • обмежені можливості для розширення виробництва;

  • не сприяння банків у наданні значних кредитів;

  • необмежена відповідальність за фінансовий стан підприємства, оскільки все майно володаря за рішенням суду може бути направлене на компенсацію вимог кредиторів і погашення боргів;

  • власник фірми повинен бути компетентним у всіх виробничих та фінансових питаннях і мати здібності до підприємництва.

Друга організаційна форма виробничого підприємництва – це партнерство або товариство, яке передбачає об’єднання капіталів дво або більше господарюючих суб’єктів. Угода між його членами містить такі пункти:

  • повноваження кожного партнера;

  • тривалість угоди;

  • суму, інвестовану кожним партнером;

  • схему розподілу прибутків і можливих збитків;

  • заяву про фінансові необхідні процедури в товаристві;

  • процедуру прийняття нових партнерів і ліквідації товариства.

В 1997 році в Україні було зареєстровано понад 16 тисяч господарських товариств. Партнерство має такі переваги:

  • широкі можливості для розширення виробництва;

  • збільшення можливості одержання кредиту;

  • залучення професійних менеджерів.

Недоліки цієї організаційної форми проявляються в таких аспектах: при генеральному партнерстві, на випадок банкрутства фірми, усі її співвласники несуть необмежену відповідальність. Компаньйон, якому належить 1% власності фірми, відповідає на рівних з тим, кому належить решта 99%. Складності виникають при ліквідації і реорганізації на інші види виробництва. Зокрема передбачається залежність юридичного існування від виходу партнерів.

Третя організаційна форма виробничого підприємництва – це корпорація. Об’єднання, спілка, акціонерна форма власності, що передбачає колективну власність капіталу, а також зосередження функцій управління підприємством в руках верхнього ешелону професійних управлінців (менеджерів), що працюють за наймом. Важливою ознакою корпорації є гарантоване законодавством право на довічне існування незалежно від змін складу власників капіталу. Невід’ємна особливість корпорації полягає в тому, що на випадок банкрутства вона відповідає за своїми зобов’язаннями лише майном корпорації, а не майном власників або акціонерів, тобто є компанією з обмеженою відповідальністю.

Корпорації займають панівне становище в економіці багатьох розвинених країн за обсягом вироблюваної продукції або наданих послуг.

Поєднання різноманітних форм власності надає необхідної гнучкості економіці, сприяє формуванню більш гармонійних структур, які поєднують в собі переваги великих і малих господарських форм. Зі збільшенням розмірів підприємств збільшується кількість підприємств, які контролюються корпораціями.

Весь прибуток корпорації належить її акціонерам (учасникам) і поділяється, як правило, на дві частини:

І. Дивіденди (проценти) для отримувачів акцій;

ІІ. Реінвестування.

Основні переваги корпорації:

  • можливість мобілізації додаткових капіталів шляхом випуску цінних паперів;

  • використання наукових методів управління і професійних менеджерів;

  • можливість використання грошового ринку і ринку капіталів дозволяє гнучко орієнтувати програму з одного виду діяльності на інший;

  • корпорація існує незалежно від того, скільки разів змінювались її власники.

Корпораціям властиві і певні недоліки, серед них слід виділити такі:

  • високі подвійні податки на одиницю прибутку: спочатку оподатковується прибуток корпорації, а потім – дивіденди акціонерів при їх виплаті;

  • значні організаційно-економічні труднощі при реєстрації фірми;

  • більша регламентованість з боку держави.

Порядок корпоратизації підприємств визначений Постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня 1993 року №508. Корпоратизації також підлягають державні підприємства, закриті акціонерні товариства, більше ніж 75 відсотків статутного фонду яких перебуває у державній власності, а також виробничі та науково-виробничі об’єднання, правовий статус яких раніше не був приведений у відповідність з чинним законодавством.
3. Види підприємств.
Розглядаючи такий аспект, як “власність”, слід зупинитись ще і на таких підприємствах:

Приватне підприємство – це юридична особа, заснована на власності громадянина з правом використання найманої праці. Засновник може не виконувати трудових обов’язків на фірмі, але має право повного розпорядження прибутком фірми після сплати податків та інших обов’язкових відрахувань, зборів і платежів. Держава стимулює розвиток саме такої категорії приватних фірм, вбачаючи в них перспективний осередок потужного в майбутньому приватного сектора економіки. Для здійснення управлінських функцій засновник може найняти професійного менеджера. Розмірний аспект приватного підприємства законодавче не обмежується. Економічна привабливість створення такої форми підприємництва відображається можливістю для засновника одержувати доходи у вигляді заробітної плати, премій, матеріальної допомоги, тощо, розміри яких встановлюються ним самостійно при безпосередньому керівництві фірмою та у вигляді частини прибутку, спрямованої на споживання, розмір якої не має нормативного обмеження та встановлюється засновником одноосібно.

Державне підприємство – це юридична особа, засновником якої виступає держава. Розрізняють державні підприємства, засновані на загальнодержавній власності та власності адміністративно-державних одиниць (комунальна власність). Ця категорія підприємств характеризується такими економічними перевагами як:

  • часткова гарантованість в забезпеченні підприємства обсягом робіт за допомогою держзамовлень та держконтрактів;

  • деякі пільги в сфері допомоги, соціальної захищеності працюючих з одного боку, а з другого – більш жорсткий контроль за використанням коштів, які спрямовуються на споживання за своєчасністю сплати в держбюджет;

  • визначеної частки дивідендів на вкладений капітал.

Створення державних підприємницьких структур доцільне з метою забезпечення раціональної структури економіки в стратегічно важливих народногосподарських секторах та розвитку необхідних галузей.

Наслідком функціонування приватних і державних підприємницьких структур є утворення, відповідно, приватного та державного секторів підприємництва, які вступають у взаємодію та протиріччя між собою. Взаємовідносини держсектора і приватного сектора підприємництва відбуваються на основі ділових угод, в яких обумовлюється питання імпорту і експорту продукції, спільного використання найманої праці.

Орендне підприємство – створюється на підставі угоди між державним органом (Фондом державного майна) і організацією орендарів, яка формується за рішенням трудового колективу. Орендне підприємство є гнучкою і ефективною організаційною формою на етапі переходу до ринку, що найбільше забезпечує організаційну і психологічну підготовку до підприємницької діяльності з її вільними ринковими відносинами і підприємницьким ризиком.

Всі організаційні особливості регламентуються угодою про оренду, яка укладається відповідно до чинного законодавства про оренду і гарантує тимчасове й платне користування орендованими засобами виробництва. Орендна плата забезпечується доходами орендаря і гарантією прав держави (орендодавця), її розмір залежить від різновиду оренди, характеру взаємовідносин суб’єктів оренди, попиту на орендоване майно та інших організаційно-економічних факторів, але принципові положення методики розрахунку плати за майно державних підприємств регламентується державою, оскільки орендна плата є одним з регуляторів підприємництва.

Народне підприємство – це господарюючий суб’єкт ринкових відносин, в якому все майно або частка належить колективу в цілому і кожному в залежності від його трудового внеску. Наприклад, в умовах народного підприємства викуповуються оборотні засоби і беруться в оренду основні засоби виробництва. Оборотні кошти викуповуються за рахунок позики, кредитних коштів, а основні фонди народне підприємство бере в оренду з пільговою орендною платою, яка не перевищує амортизаційних відрахувань. Створення його доцільно починати з невеликих і середніх фірм (до 500 працюючих). Орендодавцями є холдингові фірми, державні підприємства. Вони є власниками майна. Користувачем амортизаційних відрахувань є народне підприємство.

Економічні переваги народного підприємства зводяться до наступного:

  • додаткова продукція може реалізуватись за ринковими цінами;

  • залишки фонду оплати праці передаються безкоштовно народному підприємству;

  • капітальний ремонт фондів відбувається за рахунок орендодавця;

  • обсяг реалізованої продукції зменшується по договірних цінах і реалізується за ринковими цінами по мірі викупу підприємства;

  • формується індивідуальний дохід робітника. Індивідуальний дохід (Ig) обчислюється за формулою:

Ig=(ДФнп*ЗПі роб.)/ЗПнвп

Де ДФнп – пайовий фонд підприємства, тобто залишкова вартість основних фондів і балансова вартість інших матеріальних цінностей, які створені і придбані за рахунок власних коштів народного підприємства за всі роки;

ЗПі роб. – заробітна плата одного робітника за весь час його роботи в народному підприємстві;

ЗПнвп – заробітна плата всього промислово-виробничого персоналу народного підприємства за весь час існування.

Розрахунок проводиться з урахуванням фактору інфляції.

Виробничий кооператив – це організаційно-правова форма здійснення виробничої діяльності не менше як трьома громадянами, які об’єднали свої трудові, майнові та фінансові ресурси, паї з метою одержання прибутку. Члени кооперативу, крім внесення своїх паїв у загальний статутний фонд, повинні обов’язково виконувати трудові обов’язки, тобто брати безпосередню участь у виробничій діяльності кооперативу.

Виробничі кооперативи мають право використання найманої праці. Всі питання виробничо-господарської діяльності повинні узгоджуватись з правлінням кооперативу. Дохід членів кооперативу формується з заробітної плати, премій, додаткових виплат згідно з чинним законодавством та з частиною прибутку, яка розподіляється між членами кооперативу у вигляді процентів на внесений пай пропорційно його вартості.

Виробничий кооператив у разі банкрутства несе відповідальність за своїми зобов’язаннями усім своїм майном.

Особливе місце серед сучасних організаційних форм підприємництва посідають господарські товариства – структури, створені на засадах угоди юридичних осіб і громадян шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою отримання прибутку.

Акціонерне товариство – має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства. В акціонерних товариствах обов’язковим є створення резервного фонду шляхом щорічних відрахувань з прибутку до досягнення ними встановленого розміру.

Відкрите акціонерне товариство – товариство, акції якого розповсюджуються шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах.

Закрите акціонерне товариство – товариство, акції якого розповсюджуються між засновниками і не можуть розповсюджуватись шляхом підписки, конвертуватись і продаватись на біржі.

Акціонерним товариством може стати будь-яке об’єднання відповідно до засновницького договору між підприємствами і організаціями, що входять в систему цього об’єднання як самостійні юридичні особи. Це дасть можливість зміцнити економічну самостійність і відповідальність за результати роботи кожного члена акціонерного товариства.

Алгоритм створення акціонерного товариства може бути представлений наступною послідовністю дій:

  1. Розрахунок вигідності структури витрат, пов’язаних з організацією акціонерного товариства, розрахунок результатів функціонування.

  2. Складання установчих документів (статуту) та установчої угоди, в яких зазначені гарантії виконання фінансових і юридичних зобов’язань.

  3. Подання бланків на випуск цінних паперів (акцій) на певну суму.

  4. Отримання дозволу фінансового управління на продаж акцій.

Існують різні види акцій.

Акція – це цінний папір, який дає акціонерові право брати участь в управлінні товариством, в розподілу прибутку і розпродажу залишків майна при ліквідації товариства. Основні види акцій:

  • іменні, власник яких повинен бути зареєстрований акціонерним товариством;

  • акції на пред’явника, які можуть бути продані шляхом простої передачі;

  • привілейовані акції – підприємство гарантує виплату дивідендів незалежно від розмірів прибутку. У випадку недостатньої величини прибутку виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється за рахунок резервного фонду, але сума випущених привілейованих акцій не повинна перевищувати 10% статутного фонду;

  • вінкульовані акції, що можуть бути передані лише з дозволу фірми;

  • акції без номінальної вартості – при ліквідації товариства гарантується лише певна частина їх вартості;

  • прості основні (акції першого випуску), що дають право голосу, але не дають право на певні дивіденди.

Переваги акціонерного товариства містять кілька чинників:

  • забезпечується горизонтальне переміщення матеріальних і фінансових ресурсів;

  • об’єднуються виробничі структури за принципом об’єднання капіталу;

  • створення акціонерної власності дає підстави для формування середнього класу власників, що є основою ринкової системи;

  • відбувається суміщення інтересів підприємств і працюючих завдяки формуванню акціонерного прибутку.

Джерелом виплати дивідендів за цінними паперами повинна бути частка прибутку, яка пропорційна частці акціонерного фонду в сумі виробничих фондів. Безпосередньо це є госпрозрахунковий дохід, який одержаний як результат використання акціонерного капіталу. Розрахунок дивідендів при випуску акцій для додаткової мобілізації коштів містить декілька послідовних кроків:

  • визначення вартості основних фондів і оборотних коштів, яка є носієм власності майна (Воф);

  • рішення на яку суму випустити акції (Ак);

  • обсяг продажу продукції (Qпр);

  • визначення фондовіддачі (Ф) як результат порівняння обсягу продаж з сумою акцій і виробничих фондів. Це сума продукції, що припадає на одиницю капіталу (К): Ф=Qпр/К=Qпр/( Вофк);

  • визначення обсягу продукції, який припадає на суму акцій: Qа=Ф* Ак;

  • визначення прибутку від реалізації продукції як різниці між виручкою від реалізації і витратами (Пр);

  • визначення прибутку від акцій акціонерів: Па=Qар/Qпр;

  • визначення чистого прибутку від акцій акціонерів (Пач): приймемо до відома частку платежів в бюджет та інших виплат з прибутку акціонерів (n’):

Пача- n’

n’= Ак/(Акоф)*n

де n – загальна сума платежів у бюджет та інших виплат з прибутку акціонерного товариства;

  • розрахунок суми дивідендів, що одержуються акціонерами: Д=Дак,

де Да – встановлений розмір дивідендів на акції (%);

  • визначення суми прибутку, що залишається вільною від будь-якого розподілу (нерозподілений прибуток акціонерного товариства): Пнач.

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники несуть відповідальність тільки в межах вкладів. Учасники ТОВ, які не повністю внесли свої частки, несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства недонесеною часткою внеску. ТОВ зберігає всі ознаки акціонерного товариства, в якості вартості придбаних акцій виступає вартість внеску учасника в статутний фонд.

Інші види підприємницьких структур у вигляді підприємств підпадають під категорію “партнерства”.

Організаційно процес створення таких фірм значно легший у порівняні з іншими видами товариств, але вони мають підвищений рівень майнового ризику для учасників у разі припинення діяльності. Цей факт не стимулює широке впровадження таких організаційних форм у виробничу фірму.

Товариство з додатковою відповідальністю має статутний фонд, учасники несуть відповідальність в межах вкладів, а при недостатності цих сум – додатково належним майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника. У повному товаристві учасники займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном. Засновницький договір про повне товариство має визначати розмір кожного учасника, розмір, склад і порядок внесення внесків, форму участі їх у справах товариства. Справи повного товариства ведуться загальною згодою всіх учасників або всіма ними, або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства. В останньому випадку обсяг повноважень учасників визначають дорученням, яке має бути підписане рештою учасників товариства.

Командитне товариство – це товариство, коли поряд з одним або більшістю учасників, які несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном. Існує також один або більше учасників, відповідальність яких обмежується внеском у майні товариства (вкладників). Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства.

Спільне підприємство (СП) є найбільш поширеною організаційною формою підприємств з іноземними інвестиціями і створюються на засадах змішаної форми власності шляхом об’єднання майна українських та іноземних учасників. Іноземному інвестору належить лише частка статутного фонду. Як і всі інші форми господарювання СП мають як позитивні, так і негативні сторони. Серед позитивних можна навести такі:

  • можливість використання передових світових технологій, прогресивних видів устаткування, матеріалів;

  • акумулювання фінансових ресурсів;

  • запозичення досвіду роботи іноземного партнера в галузі маркетингу, фінансів, менеджменту персоналу, організації виробництва тощо;

  • здійснення інноваційної діяльності;

  • використання господарських зв’язків українського партнера та його досвіду господарювання на українському ринку;

Негативні сторони СП:

  • загальновизнане ставлення до СП як до ризикових підприємств з високим ступенем конфліктності між партнерами;

  • прийняті на Україні вимоги до СП з іноземною інвестицією у вільноконвертованій валюті (ВКВ) у сфері розрахунків за використання державної власності, земля, а також за приватизацію даних об’єктів, як правило у ВКВ;

  • значні труднощі з оформленням реєстраційних документів, якщо потенційним партнером СП з української сторони є фірма державної власності.

Існують також підприємства із стовідсотковою іноземною участю, які передбачають формування статутного фонду фірми тільки на правах власності іноземного інвестора.

Є “розмірний” аспект сучасних форм підприємництва. Як показує світова практика, малим формам підприємницької діяльності належить важлива роль в економічному зростанні, соціальній переорієнтації виробництва, насиченні ринку товарами і послугами, вирішенні проблем зайнятості трудових ресурсів, прискоренні науково-технічного прогресу, оздоровленні економіки країни тощо.

Малі підприємства здатні позитивно вплинути на розвиток сіл, невеликих міст, відродження художніх та підсобних промислів, вирішення екологічних проблем.

Для забезпечення умов розвитку і функціонування малих підприємств має бути створене відповідне економічне середовище.

Міністерства і відомства, місцеві органи влади повинні сприяти створенню малих підприємств, їхньому матеріально-технічному забезпеченню, передаванню, продажу та здаванню в оренду вільних виробничих потужностей, не використовуваних машин і устаткування, законсервованих, недобудованих об’єктів та споруд. Малі підприємства ефективні насамперед для виробництва товарів широкого вжитку і надання побутових послуг населенню, нарощування виробництва будівельних матеріалів, здійснення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт за новими перспективними напрямами, забезпечення їхнього прискореного впровадження.

Малі підприємства можуть створюватись в усіх галузях на основі будь-яких форм власності, враховуючи змішані та здійснювати всі види господарської діяльності, не заборонені чинним законодавством і відповідають цілям, передбаченим їхніми статутами. Для здійснення видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, мале підприємство зобов’язане одержати необхідну ліцензію у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

До малих підприємств належать новостворювані та діючі підприємства з чисельністю працюючих:

  • у промисловості та будівництві – до 200 осіб; в інших галузях виробничої сфери – до 50 осіб;

  • у науці та науковому обслуговуванні – до 100 осіб; у галузях невиробничої сфери – до 25 осіб;

  • у роздрібній торгівлі – до 25 осіб.

Підприємства, що здійснюють кілька видів господарської діяльності належать до малих за критеріями того виду, який становить найбільшу частку в обсязі продукції (робіт, послуг).

Малі підприємства створюються:

  • громадянами, членами сім’ї та іншими особами, які спільно ведуть господарство;

  • державними, орендними, колективними, спільними підприємствами, громадськими організаціями та їхніми підприємствами, кооперативами, акціонерними, господарськими асоціаціями, іншими підприємствами та організаціями, що є юридичними особами;

  • державними органами, уповноваженими управляти державним майном.

При організації малих підприємств на основі змішаних форм власності вид підприємництва визначають з переважної частки майна власників, які створили це підприємство.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1992 року №358 затверджено положення про Державний комітет України про сприяння малим підприємствам і підприємництву (Держпідприємництво України). У своїй діяльності він керується Конституцією України і законодавчими актами України. У межах своєї компетенції цей комітет організує виконання актів законодавства України і здійснює систематичний контроль за виконанням їх.

До сфери держаної підтримки належать усі суб’єкти підприємництва незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності за форм власності, на яких вони засновані. Державна підтримка і координація розвитку підприємництва, в тому числі малого бізнесу, полягає у реалізації стратегії державної політики розвитку суспільного виробництва, сприянні структурній перебудові економіки, формуванню системи заходів щодо забезпечення економічної самостійності України. Держпідприємництво України сприяє розміщенню державних замовлень на малих підприємствах, у тому числі на конкурсній основі, забезпеченню їх матеріально-технічними ресурсами. Разом з органами державної виконавчої влади, регіональними та галузевими формуваннями підприємців цей комітет розробляє пропозиції про створення фінансових, інноваційних, страхових фондів.

Концерн є переважаючою сучасною економічною формою промислового багатогалузевого об’єднання. Спираючись на диверсифікацію виробництва, концерн об’єднує в своєму складі десятки і сотні підприємств, науково-дослідних установ, навчальних центрів, випробувальних полігонів та інших ланок, які забезпечують діяльність великого економічного комплексу. Окремі структури концерну не рідко розташовані у різних країнах світу.

Внутрішньофірмовий жорсткий контроль, поєднаний з господарською самостійністю підприємств, відділів, філіалів концерну, дає можливість ринку. Майже всі великі компанії світу є сьогодні концернами, які спираються на мережу чисельних невеликих і середніх виробників.

Пошук нових форм господарювання призвів до створення в економіці України концернів як форми промислового багатогалузевого об’єднання. У його складі велика кількість виробничих, наукових, технологічних, проектних, навчальних, торгових, фінансових та інших ланок. Це дає змогу істотно підвищити ефективність виробництва. Для цього концерни мають будувати свою діяльність за законами ринку, використовуючи прогресивний світовий досвід.

Керівництво концерном здійснюється правлінням, яке складається у власників великих пакетів акцій. Воно вирішує принципові питання діяльності концерну, здійснює контроль і загальне керівництво його справами. Оперативне керівництво справами концерну здійснюється радою директорів (менеджерів).

Концерн доцільно створювати тоді, коли наявні такі фактори:

  • декілька галузей взаємопов’язані техпроцесом, потребують забезпечення газом, нафтою, енергоносіями, системами комунікацій;

  • діє режим єдиного технологічного регулювання;

  • створення концерну сприяє багатоканальному використанню сировини і матеріалів;

  • забезпечується повнота циклу: наука-техніка-розробка-інвестування-виробництво-збут-споживання;

  • головний принцип – лідерство великих структур на ринку продукції.

Результатом створення концернів є поліпшення цілого ряду напрямків господарсько-виробничої діяльності підприємств, які увійшли до їх складу. Серед них є декілька основних оптимальних внутрішніх структур:

  • оперативність горизонтальних зв’язків;

  • досягнення принципу саморозвитку;

  • концентрація ресурсів дозволяє маневрувати і забезпечувати інформаційне, інженерне, маркетингове обслуговування.

Консорціум – одна з форм монополій, тимчасова угода між кількома промисловими підприємствами заради спільного розміщення позик, науково-технічних розробок, комерційних операцій великого масштабу, здійснення великого проекту. Форма консорціуму характерна для об’єднання європейських країн з метою реалізації проектів, що мають високу вартість, які протистоять сильній конкуренції монополій.

Останнім часом у нашій країні з’являються консорціуми в сільському господарстві, переробці сільськогосподарської продукції, сфері послуг, туризму, готельному господарстві, виробництві будівельних матеріалів.

У сільському господарстві перший консорціум створено в 1988 році, який об’єднав на добровільній взаємовигідній основі ряд агро комбінатів, агрофірм і об’єднань для спільного використання виробничих потужностей та інфраструктур, створення спільної торгової мережі, розвитку взаємного комерційного кредиту тощо.

Форма консорціуму дає змогу оперативно сконцентрувати фінансові ресурси для розширення виробництва, розвитку ключових напрямів економіки.

Консорціуми створюються з метою об’єднання фінансових і матеріальних коштів, необхідних для реалізації цінних проектів (створення нового або модернізація існуючого виробництва, інфраструктури, наукового центру тощо).

Консорціум є формою об’єднання трудових, наукових та інших ресурсів на основі добровільної економічної інтеграції незалежних, позавідомчих товаровиробників різних форм власності. Форма консорціуму характерна для об’єднання європейських країн в аерокосмічній та електронній промисловості. Мета таких об’єднань, крім поєднання капіталів для реалізації проектів, що мають високу вартість, полягає у протистоянні сильній конкуренції монополій.

Взаємозалежність економік різних країн призводить до використання форм консорціуму для міжнародних угод за участю держави, що виступає як гарант. Наприклад, в Україні в результаті здійснення економічної реформи з’являються такі об’єднання в нафтобудівній, авіаційній та інших галузях.

Консорціум діє на підставі договору або статуту, який затверджується їх засновниками або власником. Учасники консорціуму зберігають право юридичної особи. Організаційно-правовими формами консорціуму є товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства.

Головує в консорціумі монополія, яка вибирає учасників угоди (консортів).

Асоціація – це добровільне договірне об’єднання підприємств, які з’єднали частини своїх матеріальних і фінансових ресурсів з метою вирішення спільних виробничих завдань. Асоціація створюється для постійної координації господарської діяльності учасників без втручання в їх ділові справи.

Учасники асоціації зберігають ознаки юридичної особи, мають право входити в інші господарські об’єднання. Управління асоціацією здійснює правління, склад якого обирається на загальних зборах учасників.

Доцільним є формування статутних об’єднань у вигляді асоціацій в тих галузях виробництва, які вимагають широких зв’язків з кооперації, фінансової підтримки для розвитку окремих ланок єдиного виробничого процесу, інвестування в науково-технічні проекти з метою впровадження інновацій.
Висновки.
Підприємництво – це такий вид господарської поведінки, для якої характерне організаційно-господарське новаторство, знаходження нових, більш ефективних способів використання ресурсів, гнучкість, постійна оновленість, готовність іти на ризик.

Нерідко підприємництво називають бізнесом. Ці поняття близькі, хоча і не тотожні. Бізнес – будь-яка господарська діяльність, що має своєю метою отримання прибутку або дає іншу вигоду. Підприємництво – такий вид бізнесу, який пов’язаний з виробництвом товарів, наданням послуг, створенням підприємств, вкладанням у них власних коштів і взяттям на себе особистого ризику.

Об’єктами підприємницької діяльності можуть бути виробництво певних матеріальних благ, надання послуг виробничого і невиробничого характеру, реалізація виробленої продукції, фінансово-кредитні, біржові, страхові операції та операції з нерухомим майном, інші не заборонені законом види діяльності.

Основними суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути держава, об’єднання виробників, окремі особи.

Для розгортання підприємницької діяльності потрібні певні умови. Серед них слід виділити стабільність державної економічної і соціальної політики, економічно обґрунтований податковий режим, що забезпечує ефективне функціонування діючих підприємств і відкриття нових, наявність розвинутої інфраструктури підприємництва (інноваційних та консультативних центрів з підготовки підприємців) тощо. Названі умови підприємницької діяльності і принципи підприємництва передбачені Законом України “Про підприємництво”.

Держава підтримує підприємництво, уникаючи методів адміністративно-командного впливу на нього.

Епіцентром всебічного оновлення аграрних відносин, пошуку нових форм господарювання є аграрні реформи, які зачіпають економічні інтереси не тільки сільського населення, а й всього суспільства.



Схожі:

1. Організаційно-правові основи безпеки підприємництва, її співвідношення...
ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА ПІДПРИЄМНИЦТВА ЯК СТРУКТУРОУТВОРЮЮЧИЙ ЕЛЕМЕНТ ТЕОРІЇ ДЕТІНІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ
ЗАКОН УКРАЇНИ
Цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні засади створення торгово-промислових палат в Україні, встановлює організаційно-правові...
Урок зі спецкурсу «Власна справа»
Тема: Організаційно-правові форми підприємств та особливості їх функціонування в Україні
• Керівництво та лідерство. Організаційна культура
Підприємництво як соціально-економічне явище. Організаційно-правові та економічні форми підприємницької діяльності
Тема: Види та організаційно-правові форми торговельних підприємств Мета
Природно, що виробниче підприємництво має бути прибутковим, відшкодовувати зроблені витрати. Вважають, що організація нового виробництва...
ПІДПРИЄМНИЦТВО ЯК СУЧАСНА ФОРМА ГОСПОДАРЮВАННЯ Сутність, значення...
Фор­мування й використання цього потенціалу — це прак­тично і є суттю поняття «підприємництво», яке заве­дено вважати особливою сферою...
Правила торгівлі на ринках міста Нікополь I. Загальні положення
Ринок незалежно від форми власності та організаційно-правової форми керується у своїй діяльності законодавством України
1. Теоретичні засади державної підтримки підприємництва: поняття,...
Робоча навчальна програма з дисципліни „Державне управління економікою” для студентів 2-го року навчання магістратури юридичного...
КОМПЛЕКСНА ПРОГРАМА РОЗВИТКУ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА в місті Бердянську на 2013-2014 роки Вступ
Бердянськ на 2013-2014 роки (далі Програма) розроблена відповідно до статті 27 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”,...
ЗАКОНУКРА Ї Н И
Цей Закон встановлює основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка