КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з дисципліни “ Економіка підприємства ” для студентів напряму підготовки 030509 “Облік і аудит” Рівне 2011 р

Скачати 1.11 Mb.

Назва	КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з дисципліни “ Економіка підприємства ” для студентів напряму підготовки 030509 “Облік і аудит” Рівне 2011 р
Сторінка	4/8
Дата	07.04.2013
Розмір	1.11 Mb.
Тип	Конспект

bibl.com.ua > Економіка > Конспект

1 2 3 4 5 6 7 8

ТЕМА 4

ОБОРОТНІ КОШТИ ПІДПРИЄМСТВА І ЕФЕКТИВНІСТЬ ЇХ ВИКОРИСТАННЯ

Економічна суть оборотних фондів, фондів обігу і оборотних коштів (ОбК).
Склад і структура оборотних коштів підприємства.
Джерела утворення оборотних коштів.
Нормування оборотних коштів.
Ефективність використання ОбК.

4.1. Економічна суть оборотних фондів, фондів

обігу і оборотних коштів (ОбК)

Оборотні кошти – сукупність грошових коштів підприємства, необхідних для формування та забезпечення кругообороту виробництва оборотних фондів і фондів обігу.

Оборотні фонди як економічна категорія, представляють собою предмети праці, які споживаються на протязі одного операційного циклу, термін використання яких менше одного року, при цьому вони змінюють свій натурально-речовий стан і входять до складу новоствореної продукції як частина її собівартості. До оборотних фондів належать також виробничий інструмент і господарський інвентар, вартістю до 500 грн.

Фонди обігу необхідні підприємству для створення виробничих запасів та здійснення розрахунків, головним чином за товари, роботи і послуги, т.т. фонди обігу необхідні підприємству для реалізації продукції.

Структура оборотних коштів показує процентне співвідношення окремих груп або елементів оборотних коштів в їх загальній величині.

В процесі виробництва вартість оборотних коштів переноситься на новостворену продукцію за один кругооборот, який передбачає проходження оборотних коштів через три стадії:

Грошова.
Виробнича.
Товарна.

На першій стадії відбувається придбання засобів виробництва і оборотних коштів із грошової форми перетворюються у форму натуральних запасів.

На другій стадії відбувається процес виробничого споживання матеріальних запасів і створення готової продукції. На цій стадії оборотні кошти змінюють свою натуральну форму.

На третій стадії здійснюється реалізація готової продукції і перехід оборотних коштів із товарної форми в грошову. для того, щоб процес виробництва здійснювався ефективно, необхідно, щоб величина реалізуємої продукції була більшою ніж затрати коштів, т.т. щоб створювався додатковий продукт. Одержані від реалізації грошові кошти дають можливість розпочати новий кругооборот оборотних коштів.

Час знаходження оборотних коштів у сфері виробництва називають часом виробництва, у сфері обігу – часом обігу, а їх сукупність визначає час кругообороту оборотних коштів.

Оборотні кошти використовуються ефективніше лише тоді, коли більша їх частина обслуговує сферу виробництва.
4.2. Склад і структура оборотних коштів підприємства.
Елементний склад оборотних коштів підприємства

Виробничі запаси – запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів, тари, ремонтних деталей, малоцінних інструментів, господарського приладдя, та інших подібних предметів, що швидко спрацьовуються.

Незавершене виробництво – предмети, обробку або переробку яких не завершено підприємством. Вони перебувають безпосередньо на робочих місцях або в процесі транспортування від одного робочого місця до іншого.

Напівфабрикати власного виробництва – предмети праці, що повністю оброблені або перероблені у даному виробничому підрозділі підприємства але потребують подальшої переробки в інших підрозділах (наприклад: паковка, штампова, відливка та інша продукція заготівельного виробництва).

Витрати майбутніх періодів – грошові витрати які здійснені в даний період, але які будуть відшкодовані за рахунок собівартості продукції у наступні періоди.

До них належать витрати на:

підготовку та освоєння випуску нових виробів;
винахідництво та раціоналізацію;
придбання науково-технічної інформації;
передплату періодичних видань.

Функціонально-технологічна структура оборотних коштів показує процентне співвідношення оборотних фондів і фондів обігу.

Елементна структура оборотних коштів обчислюється шляхом розрахунку питомої ваги (частини) окремих її елементів у загальному обсязі на певну дату (наприклад: частини виробничих запасів, напівфабрикатів, готової продукції, витрат майбутніх періодів у загальному обсязі оборотних коштів).

4.3. Джерела утворення оборотних коштів
Джерелами утворення оборотних коштів є:

Власні оборотні засоби підприємства.
Кошти, що прирівняні до власних або стійки пасиви.
Позичкові оборотні кошти.

Власні кошти закріплюються за підприємством в момент його створення з метою придбання матеріальних запасів і забезпечення реалізації продукції. На підприємстві, що створюється, до власних коштів належать кошти засновників з метою формування оборотного капіталу. На діючому підприємстві до власних коштів належить чистий прибуток який залишається у розпорядженні підприємства.

Кошти, що прирівняні до власних або стійки пасиви. Економічна суть полягає в тому, що вони підприємству не належать але воно використовує їх у своєї діяльності. Це постійна нормальна заборгованість.

Постійна нормальна заборгованість буває:

по відпускним;
фінансовим організаціям, яка пов’язана з періодичністю сплати податків;
постачальникам за матеріальні ресурси (всі види кредиторської заборгованості).

Позичкові оборотні кошти. До позичкових коштів належать:

короткострокові банківські кредити;
комерційний кредит (вексель);
кошти які одержані підприємством в результаті емісії облігацій, акцій, сертифікатів тощо;
ссуди банку.

Потреба підприємства у власних оборотних коштах може збільшуватись у зв’язку із зростанням обсягів виробництва або збільшенням нормативних запасів і витрат. Це пояснюється змінами в асортименті продукції, зміною умов постачання готових виробів та умов розрахунків між постачальниками та споживачами.

Головним фінансовим джерелом покриття додаткової потреби в оборотних коштах є власні фінансові ресурси, а саме: нерозподілений прибуток звітного року.

Господарські товариства всіх форм власності можуть збільшувати оборотні кошти за рахунок коштів, призначених на збільшення статутних фондів.

Нестача оборотних коштів призводить до погіршення фінансового стану і неплатоспроможності підприємства. Потреба підприємства у власних оборотних коштах визначається в процесі нормування , тобто визначені нормативу власних оборотних коштів.
4.4. Нормування оборотних коштів
Оборотні кошти підприємства які створені за рахунок усіх джерел, поділяються на: нормовані і ненормовані.

Нормування оборотних коштів (розрахунок нормативу) – визначення за науково обґрунтованою методикою необхідної або нормальної величини грошових коштів, в які вкладаються мінімальні запаси товарно-матеріальних цінностей для забезпечення безперервності процесу виробництва продукції.

Таким чином, в основі нормування оборотних коштів підприємства покладено принцип мінімальної потреби.

Норматив оборотних коштів – мінімальна потреба в товарно-матеріальних цінностях для забезпечення ритмічної роботи підприємства.

Методи розрахунку нормативу оборотних коштів:

Аналітичний (дослідно-статистичний) – метод, що передбачає ретельний аналіз наявних товарно-матеріальних цінностей з поступовим нормуванням фактичних запасів і виключенням з них надлишків.
Коефіцієнтний – полягає в уточнені чинних на початок періоду нормативів власних оборотних коштів згідно з динамікою в цьому періоді обсягів виробництва, що впливають на величину цих коштів.
Прямого розрахунку – науково обґрунтований розрахунок величини кожного елемента нормованих оборотних коштів, він є найточнішим, а решта методів використовується як допоміжні.

Нормуванню підлягають:

Виробничі запаси.
Незавершене виробництво.
Залишки готової продукції.
Витрати майбутніх періодів.

Величина нормативу визначається за кожним елементом нормованих оборотних коштів. Ці нормативи називаються частковими. Сума часткових нормативів визначає зведений або загальний норматив оборотних коштів який відповідає потребі підприємства у власних та прирівняних до власних оборотних коштів. Нормовані оборотні кошти становлять матеріальну частину оборотних засобів.

Не підлягають нормуванню:

дебіторська заборгованість;
оборотні кошти у товарах відвантажених, роботах, послугах, строк оплати яких не настав (кошти в розрахунках);
поточні фінансові інвестиції;
грошові кошти в касі і на розрахункових рахунках.

Визначення нормативу у виробничих запасах

Норматив оборотних коштів у виробничих запасах визначається шляхом добутку середньодобового споживання матеріалів у вартісному виразі на норму запасу дня:

Норма запасу матеріальних ресурсів включає:

Транспортний запас.
Підготовчий запас.
Поточний або складський запас.
Резервний або страховий запас.
Сезонний запас.

Транспортний запас. Визначається кількістю днів з моменту оплати рахунка постачальника до прибуття вантажу на склад підприємства (не перевищує здебільше двох днів).

Підготовчий запас. Складається з часу необхідного для приймання, складування та підготовки ресурсів до виробничого споживання (використання).

Поточний або складський запас. За величиною є найбільшим, його визначають в межах половини середнього інтервалу поставки певних видів матеріальних ресурсів.

Резервний або страховий запас. Визначається двома способами:

За середнім відхиленням фактичних строків поставки від встановлених.
За часом, необхідним для термінового оформлення замовлення і доставки матеріалів від постачальника до споживача.

Сезонний запас. Створюється у галузях сезонного характеру заготівлі сировини або сезонного характеру споживання ресурсів.

Що до реального відображення у фінансовому обліку вартості запасів, то на практиці, в умовах інфляції, використовують метод LIFO, який заснований на використанні в обліку останньої ціни придбання матеріалів за принципом: останній прийшов – перший пішов; метод FIFO оснований на принципі: перший прийшов – перший пішов, він дозволяє отримати реальну оцінку активів в умовах інфляції.
Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві визначають за формулою:

, де:

ВТП – середньодобовий випуск товарної продукції за виробничою собівартістю;

Тц – середня тривалість виробничого циклу в днях;

КНЗ – коефіцієнт наростання затрат або собівартості незавершеного виробництва.

Коефіцієнт наростання затрат визначається двома способами:

1-й – найточніший, що базується на розподілі витрат за днями виробничого циклу, за формулою:

, де:

- сума витрат наростаючим підсумком по днях виробничого циклу;

Св – собівартість виробу.

2-й – спрощений, визначається за формулою:

, де:

А – початкові витрати, що здійснені у першому періоді виробничого циклу;

Б – решта витрат на виготовлення виробу.

Норматив оборотних коштів у залишках готової продукції розраховується як добуток вартості добового випуску продукції на норму запасів дня.

Норматив оборотних коштів у витратах майбутніх періодів визначається на підставі залишку грошових коштів на початок розрахункового періоду та суми витрат, які необхідно зробити у розрахунковому періоді, за мінусом величини погашення витрат за рахунок собівартості продукції.
4.5. Ефективність використання оборотних коштів
Для аналітичної оцінки використання оборотних коштів застосовують показники, які характеризують швидкість обертання оборотних коштів.

До них належать:

Коефіцієнт оборотності. Розраховується як відношення обсягу випущеної і реалізованої продукції за певний період, до середньорічного залишку оборотних коштів за цей самий період (грн./грн.):

, грн./грн., де:

Коефіцієнт завантаженості оборотних коштів. Коефіцієнт обернений до коефіцієнта оборотності, показує потребу підприємства в оборотних коштах для реалізації одиниці продукції:

Тривалість одного обороту. Розраховується як відношення відповідного періоду, за який визначається оборотність (кількість календарних днів):

, де:

Д = 360 днів.

Рентабельність оборотних коштів. Відносний показник, який розраховується як відношення одержаного прибутку (валового або чистого) до суми оборотних коштів:

Значення прискорення оборотності оборотних коштів

В результаті цього процесу зменшується потреба в оборотних коштах, т.т. відбувається їх вивільнення. Вивільнення або залучення ОбК визначається за формулою:

Розрізняють абсолютне вивільнення коштів з обороту, коли зменшується потрібна абсолютна їх сума, та відносне вивільнення коштів, коли за даної їх величини, внаслідок ліпшого використання, реалізується більше продукції.

Основні напрямки поліпшення використання оборотних коштів:

Оптимізація запасів матеріальних ресурсів і незавершеного виробництва.
Скорочення тривалості виробничого циклу.
Поліпшення організації матеріально технічного забезпечення.
Прискорення строків реалізації готової продукції.

ТЕМА 5

ПЕРСОНАЛ ПІДПРИЄМСТВА І ЙОГО ВИКОРИСТАННЯ

Склад, чисельність та структура персоналу підприємства.
Поняття про продуктивність праці. Економічне і соціальне значення росту продуктивності праці.
Методика визначення рівня продуктивності праці.
Шляхи і резерви підвищення продуктивності праці.

5.1. Склад, чисельність та структура персоналу підприємства
Персонал підприємства (трудові ресурси) – сукупність постійних працівників які мають необхідну професійну підготовку і досвід практичної підготовки.

Кадри – найчастіше, це певна сукупність працівників даного підприємства які мають достатньо високий рівень кваліфікації і значний стаж роботи.

Трудовий потенціал – потенціал (можливість діяльності) усієї сукупності працівників не тільки з урахуванням кількісних, а і якісних характеристик, т.т. рівня освіти і ділових якостей.

До постійних працівників відносять працівників, які прийняті на роботу на 2 місяця і більше.

Основним показником чисельності персоналу підприємства є спискова чисельність (списковий склад). Вона визначається на підприємстві на певну дату.

До спискового складу належать всі постійні, сезонні і тимчасові працівники, які прийняті на роботу на 2 місяця і більше.

До спускового складу не включаються працівники, які залучаються до виконання випадкових, разових робіт.

Для характеристики чисельності працівників підприємства за певний період часу (місяць, квартал, рік) визначають середньоспискову чисельність персоналу за цей період.

Середньоспискова чисельність (за місяць) визначається як відношення суми спискової чисельності персоналу за всі дні місяця, в т.ч. вихідні та святкові дні, до числа календарних днів місяця (за формулою середньоарифметичної зваженої).

У середньоспискову чисельність не включається число людино-днів жінок по догляду за дитиною.

Спискова чисельність визначається як сума виходів та невиходів на роботу за даними табельного обліку.

Чисельність працівників у вихідні та святкові дні приймається за чисельність працівників за попередній робочий день.

В основу кваліфікації персоналу підприємства покладено принцип участі окремих груп працюючих у виробничій діяльності. На промислових підприємствах виділяється група промислово-виробничного персоналу і група працівників, які зайняті працею непромислового характеру.

До промислово-виробничного персоналу належать:

працівники, зайняті основною операцією по виготовленню продукції підприємства;
зайняті обслуговуючими і допоміжними операціями, які необхідні для здійснення основного виробництва;
зайняті у підсобному побічному виробництві, т.т. переробкою відходів виробництва;
працівники заводських лабораторій, які обслуговують виробничу діяльність підприємства;
працівники апарату заводоуправління, включаючи працівників конструкторських бюро і всі види охорони на підприємстві.

До промислово-виробничого персоналу підприємства не відносяться працівники, зайняті у невиробничій сфері: працівники, які обслуговують амбулаторії, дитячі дошкільні установи, клуби, підсобне господарство, які знаходяться на балансі підприємства, але не приймають безпосередньої участі у промисловій або виробничій діяльності.

В залежності від виконуваних функцій, персонал підприємства поділяється на такі категорії:

робітники;
керівники;
спеціалісти;
службовці.

До категорії робітників відносяться особи, що безпосередньо зайняті у створенні матеріальних цінностей.

До категорії керівників і службовців відносяться особи, що здійснюють організацію і керівництво виробничим персоналом на підприємстві. До них відносяться:

директор;
головний інженер;
їх заступники;
головний економіст;
головний механік;
головний енергетик;
начальники дільниць і цехів;
їх заступники;
інженери;
економісти.

До службовців відносяться працівники, які займають посади, які не віднесено до керівників і спеціалістів:

бухгалтера;
працівники матеріально-технічного забезпечення та збуту.

В залежності від характеру зміни чисельності працівників при зміні обсягів виробництва в одиницю часу, весь персонал поділяється на умовно змінний та умовно постійний склад.

До умовно постійного складу належить персонал, чисельність якого змінюється практично прямо пропорційно зміні обсягу виробництва. До нього належать в основному робітники, які працюють на відрядній оплаті праці.

Умовно постійний склад – це та чисельність, яка практично не залежить від обсягу робіт. До цієї групи відносяться працівники, які працюють на умовах погодинної оплати праці.

Робітники, в залежності від виконуваних функцій, поділяються на категорії основних і допоміжних робітників.

Основні робітники безпосередньо зайняті у виробництві, а допоміжні робітники обслуговують виробничий процес. У зв’язку з розподілом праці і наявністю різних видів робіт, працівники поділяються за професіями, спеціальністю, кваліфікацією.

Професія – вид трудової діяльності, яка потребує відповідного комплексу спеціальних знань і практичних навичок.

Спеціальність – більш-менш вузький різновид трудової діяльності в межах одної професії.

Кваліфікація – сукупність спеціальних знань і практичних навичок, що визначають ступінь підготовленості працівників до виконання професійних функцій обумовленої складності.

В умовах ринку, велике значення має систематичне підвищення кваліфікації персоналу.
5.2. Поняття про продуктивність праці. Економічне і соціальне

значення росту продуктивності праці.

Продуктивність праці, як економічна категорія, визначає ступінь плодотворності або здатності конкретної робочої сили виробляти споживчу вартість, або виконувати корисну роботу. Вона показує співвідношення між витратами робочого часу і кількістю виробленої продукції. Чим більше виробляється продукції за одиницю робочого часу, тим вище продуктивність праці. Таким чином, під продуктивністю праці розуміють здатність конкретної праці виробляти певну кількість продукції за одиницю робочого часу.

Ефективність раці (продуктивність) величина змінна, яка залежить від багатьох факторів, а саме:

професійної майстерності працівників;
рівня організації і оплати праці;
колективної та особистої зацікавленості працівників в збільшенні кількості виготовляємої продукції;
природної обдарованості і розумової здатності людини.

Розрізняють продуктивність конкретної (живої) праці та продуктивність суспільної праці.

Продуктивність живої праці на підприємстві вимірюється кількістю продукції, що виготовляється за одиницю робочого часу або затратами праці, що витрачається на виготовлення одиниці продукції.

Продуктивність суспільної праці характеризує ефективність та економія суспільної праці, що втілена у засобах виробництва. Визначається обсягом доданої вартості яка припадає на одного працівника зайнятого у сфері матеріального виробництва.

Суть підвищення продуктивності праці полягає в тому, що на неї впливають таки фактори:

рівень екстенсивного використання праці;
інтенсивність праці;
техніко-технологічний стан виробництва.

Рівень екстенсивного використання праці показує ступінь її продуктивного використання та тривалість протягом робочого дня при незмінних інших характеристиках. Чим повніше використовується робочий час, чим менше простоїв та інших втрат робочого часу і чим триваліший робочий день, тим вищій рівень екстенсивного використання праці і відповідно продуктивності праці. Однак зростання продуктивності праці за рахунок екстенсивних характеристик чіткі межі: законодавчо встановлену тривалість робочого дня і робочого тижня, т.т. 8 годин в день та 40 годин в тиждень.

Інтенсивність праці характеризує ступінь її напруженості і визначається кількістю фізичної і розумової енергії людини, витраченої за одиницю часу. Підвищення інтенсивності праці також має свої межі, а саме: фізіологічні та психічні можливості людського організму. Нормальна інтенсивність праці – це коли витрати життєвої енергії людини на протязі робочого дня можна відновити до початку наступного робочого дня. Джерелом зростання продуктивності праці , що не має меж, є техніко-технологічне вдосконалення виробництва під дією НТП.
5.3. Методика визначення рівня продуктивності праці.
Для планування та аналізу рівня продуктивності праці використовують різні показники та методи вимірювання продуктивності праці. Для визначення рівня продуктивності праці використовують наступні показники:

Виробіток.
Трудомісткість.

Виробіток – кількість продукції, що виготовляється за одиницю робочого часу.

В залежності від того, в яких одиницях вимірюється обсяг виробленої продукції, розрізняють 2 методи визначення виробітку:

натуральний;
вартісний.

Натуральний метод застосовується тоді, коли обсяги продукції визначаються у натуральних одиницях (кг, шт., м). В цьому випадку, виробіток розраховується як відношення обсягу продукції до затрат праці, які пішли на виготовлення цього обсягу:

, тон/люд.-год.

Переваги натурального методу:

натуральні показники наочні для робітників і придатні для використання при розподілі колективного заробітку;
натуральні показники не зазнають на собі вплив змін цін, структури робіт та інфляції процесів.

Недоліком використання натурального методу є неможливість його застосування у випадку, коли підприємство виготовляє різні види виробів чи надає різні види послуг.

Вартісний метод має свої показники, які більш універсальні і дозволяють оцінити рівень продуктивності праці при виробництві різнорідної продукції (робіт чи послуг). Вартісні показники зазнають на собі вплив матеріаломісткості продукції та фактора цін.

Вартісний виробіток визначається як відношення обсягу продукції в грошових одиницях до затрат праці або до одного середньоспискового працівника:

, грн./люд.-день

, грн./люд.

Щоб позбутись впливу матеріаломісткості та фактору ціни, виробіток можна визначати по чистій продукції:

Трудомісткість – показник рівня продуктивності праці взаємо обернений до показника виробітку. Він характеризує рівень трудовитрат на виготовлення одиниці продукції:

, люд.-год/тон, кг

Він використовується в натуральному виді лише на підприємствах, які виготовляють один вид продукції.
5.4. Шляхи і резерви підвищення продуктивності праці.

Темпи і рівень продуктивності праці визначаються багатьма факторами, основними з яких є:

розвиток науки і техніки;
вдосконалення організації праці і господарського управління в цілому;
підвищення професійно-кваліфікаційного рівня працівників.

Між ростом продуктивності праці і економією затрат праці існує залежність:

ΔВ – ріст ПП, %;

ΔЗП – економія затрат праці, %.

В сучасних умовах, підприємство самостійно здійснює планування продуктивності праці і визначає її рівень, але при цьому необхідно забезпечити випередження росту продуктивності праці у порівнянні з темпами росту середньої зарплати.

Фактори зростання продуктивності праці – це вся сукупність рушійних сил і чинників, що ведуть до збільшення продуктивності праці.

За рівнем керованості, фактори зростання продуктивності праці можна поділити на такі крупи:

ті, якими може керувати суб’єкт господарської діяльності (управління, організація, кваліфікація, мотивація персоналу, техніка і технологія, умови праці);
ті, що перебувають поза сферою керування суб’єкта господарювання (політичне середовище, рівень розвитку ринкових умов, конкуренція, НТП і т.і.).

Оскільки праця є процесом взаємодії робочої сили із засобами виробництва, то фактори підвищення продуктивності праці за змістом, можна поділити на такі групи:

Соціально-економічні, що визначають роль і якість використовуваної робочої сили:

здатність реагувати на зовнішні стимули;
внутрішнє бажання виконувати роботу;
ціннісні орієнтації;
реакції на зовнішні змінні.

Матеріально-технічні, що характеризують якість засобів виробництва:

модернізація устаткування;
використання нової, більш продуктивної техніки;
підвищення рівня механізації і автоматизації виробництва.

Організаційно-економічні, що відбивають якість поєднання робочої сили і засобів виробництва:

вдосконалення кооперації та розподілу праці;
впровадження передових методів та прийомів праці;
вдосконалення організації та обслуговування робочих місць;
поліпшення умов праці та відпочинку працівників;
впровадження передових методів і прийомів праці;
вдосконалення системи матеріального стимулювання праці.

За сферою виникнення і дії, фактори зростання продуктивності праці поділяються на:

Внутрішньо виробничі, що виникають і діють безпосередньо на підприємстві.
Галузеві і міжгалузеві, пов’язані з можливістю покращення кооперативних зв’язків.
Регіональні, характерні для даного регіону.
Загальнодержавні, які сприяють підвищенню продуктивності праці в усій країні (підвищення рівня освіти населення, раціональне використання трудового потенціалу і зміцнення його здоров’я).

Резерв підвищення продуктивності праці – відрізок фактору, можливий для використання в конкретний момент часу.

Підвищення продуктивності праці може відбуватись такими шляхами:

Вдосконалення знарядь праці, предметів праці та технології виробництва.
Підвищення рівня механізації праці.
Вдосконалення організації праці за рахунок нормування оплати праці.
Використання соціальних резервів, які спрямовані на підвищення кваліфікації робітників та покращення умов їхньої праці.
Поліпшення організації виробництва за рахунок впровадження нових технологій, поліпшення матеріально-технічного постачання, ліквідація сезонності робіт у галузях з сезонним виробництвом.

1 2 3 4 5 6 7 8

Схожі:

Я Тексти лекцій (для студентів усіх форм навчання за напрямами підготовки... Політична економія: Тексти лекцій (для студентів усіх форм навчання за напрямами підготовки 030504 «Економіка підприємства», 030509...	Екзаменаційна програма з дисципліни «Економіка праці і соціально-трудові... «Облік і аудит», 030508 «Фінанси і кредит», спеціалізації: «Фінанси», «Банківська справа» денної форми навчання
ЗАТВЕРДЖУЮ Робоча програма та методичні рекомендації щодо виконання програми виробничої практики для студентів галузь знань 0305 „Економіка...	Методичні рекомендації та завдання для практичних занять і самостійної... Методичні рекомендації та завдання для практичних занять і самостійної роботи студентів напряму підготовки 030509 «облік і аудит»...
Методичні рекомендації щодо написання курсової роботи з фінансового...	КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів галузі знань 0305 «Економіка і підприємництво» Економіка і підприємництво», напрямів підготовки «Фінанси і кредит», «Облік і аудит», «Управління персоналом та економіка праці»,...
Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни... Автор: Прохар Н. В., доцент кафедри бухгалтерського обліку і аудиту ВНЗ Укоопспілки Полтавський університет економіки і торгівлі,...	І. Загальні положення Виробничу практику студенти ІІІ курсу напряму... Виробничу практику студенти повинні проходити на середніх та великих промислових підприємствах, в установах і організаціях різних...
“Економічна ефективність використання виробничих та трудових ресурсів... ...	Міністерство аграрної політики та продовольства України Робочий зошит для проведення навчальної практики студентам факультету обліку та аудиту денної форми навчання галузі знань 0305 «Економіка...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання