|
|
Скачати 242.3 Kb.
|
|
ВСТУП Одним з найважливіших елементів ринкового механізму є конкуренція. Без конкуренції ринкові відносини теоретично уявити неможливо, а практично вони просто не можуть існувати. Конкуренція в сучасній економічній теорії і практичній діяльності господарюючих суб'єктів завжди знаходиться поруч з монополією, породжує монополію. Все це викликає необхідність розширити деякі уявлення про конкуренцію й монополію. Монополістична конкуренція є не тільки найбільш поширеною, але і найбільш важкою досліджуваною формою галузевих структур. Для подібної галузі не може бути побудовано абстрактної моделі, як це можна зробити у випадках чистої монополії і чистої конкуренції. Багато чого, тут, залежить від конкретних деталей, що характеризують продукцію і технологію, а також від природи стратегичного вибору, наявного у фірм. Проблеми монополізації господарського життя , конкуренція на товарних ринках привертають сьогодні пильну увагу не тільки спеціалістів, але і широких прошарків населення. З початку 90-х років ці проблеми гостро стали перед Україною: без прийняття твердих і послідовних мір проти монополізму не можна сподіватися на успіх економічної реформи і перехід до ринкової економіки. Успіх економічних перетворень у чималому ступені залежить від зваженої, вивіреної системи регулювання державою монопольних процесів і конкурентних відношень. У нашій країні, промисловості якої в спадщину від командно-адміністративної системи колишнього СРСР дістався цілий комплекс гігантів-монополістів, особливо важливої стає проблема демонополізації економіки і недопущення посилення ролі вже чинних на ринку монополій. В Україні процес створення державного контролю по недопущенню несумлінної конкуренції фактично почався з нуля, тому що присутня в ще зовсім нещодавно в керуванні економікою командно-адміністративна система по своїй суті виключала наявність вільної конкуренції в господарській діяльності. Тому на даному етапі величезне значення має створення й удосконалення законодавчої бази з приводу регулювання монополістичних процесів і конкуренції, розуміння населенням України необхідності економічних реформ у даній сфері. Своєрідним і широко поширеним типом недосконалої конкуренції, що спостерігається практично в усіх розвинутих країнах, є, так звана, монополістична конкуренція. В певній мірі, монополістична конкуренція нагадує досконалу конкуренцію: - велика кількість споживачів і виробників; - бар'єри для входу на ринок і виходу з ринку мінімальні; - кожна фірма сприймає ціни інших фірм як задані і регулює тільки свою ціну. В умовах монополістичної конкуренції кожна фірма випускає свій власний продукт, а усі разом - товари однієї товарної групи. Товар, що випускається кожною фірмою, декілька відрізняється від товарів тієї ж групи, що випускаються іншими фірмами. Це, як правило, товари (або послуги) групи одного призначення - прохолодні напої, ліки, бензин різних марок і т.п. Товари групи є близькими замінниками, але відрізняються один від іншого якістю виконання, упаковуванням, дизайном, товарним знаком, після продажним обслуговуванням і т.п. І майже не різняться ціною. Кожна фірма є єдиним виробником свого товару й в цьому змісті монополістом. Чиста конкуренція і чиста монополія є винятками, а не правилом в ринковому середовищі. Більшість ринкових структур знаходяться десь між цими двома винятками. Монополістична конкуренція припускає змішання монополії і конкуренції: точніше, монополістична конкуренція містить у собі дуже значний обсяг конкуренції, змішаної з невеликою дозою монопольної влади. Модель досконалої конкуренції, що використовувала неокласична школа, спиралася на ряд дуже умовних теоретичних передумов. Передбачалася, зокрема, що економіка є абсолютно гнучкою і мобільною: є рухливість ресурсів, відсутні перешкоди для переливання капіталу і праці, не існує якогось центру економічної влади, здатного обмежувати свободу господарських суб'єктів. Багато представників західної економічної теорії розуміли усю умовність показаних передумов, тому вже в 19ст. з'явилися роботи, автори яких намагались врахувати вплив монополій на структуру ринку. Найбільш відомими роботами в цьому напрямку є “Теорія монополістичної конкуренції” Е.Чемберлина і “Економічна теорія недосконалої конкуренції” Дж.Робінсон. Внесок американського економіста Е. Чемберліна (1899-1967) полягає в тому, що він був першим, хто ввів поняття ''монополістичної конкуренції''. Відповідно до погляду Чемберліна, більшість економічних ситуацій являють собою явища, що включають і конкуренцію, і монополію. Чемберліновська модель припускає структуру ринку, у якій поєднані елементи конкуренції (велика кількість фірм, їхня незалежність друг від друга, вільний доступ на ринок) з елементами монополії (покупці віддають явну превагу ряду продуктів, за які вони готові сплачувати підвищену ціну). При цьому передбачається, що підприємець у своєму прагненні до одержання максимального прибутку намагаються захопити контроль над пропозицією товару, що дозволить йому диктувати ціну на ринку. Тому він прагне створити товар, який хоч чимось-то відрізняється від товару конкурента. Відповідно до поглядів Чемберліна ринок будь-якого одиничного єдиного виробника в умовах монополістичної конкуренції визначається і лімітується трьома головними чинниками: ціною продукту, особливостями свого продукту, витратами по збуту. Джоан Робинсон (1903-1983)- англійський економіст, представник кембріджської школи політичної економії -як і Чемберлін у своїй найвідомішій роботі «Економічна теорія недосконалої конкуренції» (1933) досліджувала ті ж проблеми: здвиги в механізмі ринкової конкуренції, проблему монополізації ринку, механізм монополістичного ціноутворення. Особливу увагу Джоан Робинсон приділила такій характерній рисі ринкового поводження значних компаній, як маневрування цінами. У результаті своїх досліджень Джоан Робинсон набула висновку, що можливість цінового маневрування підриває головні постулати класичної теорії: незалежність процесу ціноутворення, ототожнення рівноваги попиту і пропозиції з оптимальним використанням ресурсів і оптимізації суспільного добробуту. У цьому її принципова відмінність від Чемберліна, що вважав, що саме механізм монополістичної конкуренції щонайкраще обслуговують інтереси економічного добробуту. Значний внесок в аналіз ринку недосконалої конкуренції внесли такі економісти, як А.Курно, Дж.Хікс і ін. РОЗДІЛ І. КОНКУРЕНЦІЯ І МОНОПОЛІЯ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ. Одним із найважливіших елементів ринкового механізму є конкуренція. Конкуренція – це економічне суперництво між відокремленими виробниками продукції, робіт, послуг за завоювання ринку та отримання більшого прибутку. Без конкуренції ринкові відносини практично неможливі. У повсякденному житті ми все частіше зустрічаємо слова: "конкуренція", "конкурентоспроможність", "конкурентна боротьба", "конкурентний ринок". Цим термінам інколи надаються різні значення, але всі вони можуть бути зведені до двох понять - "конкурентна боротьба" й "конкурентний ринок". Перше стосується способів поведінки окремих фірм на ринку, друге - ринкових структур і охоплює всі аспекти ринку будь-яких товарів, які впливають на поведінку й діяльність фірм (кількість фірм на ринку, технологію виробництва, типи товарів, що продаються і т.д.). Конкурентність ринку визначається тими межами, в рамках яких окремі фірми здатні впливати на ринок, тобто на умови реалізації своєї продукції, насамперед на ціни. Чим менше окремі фірми впливають на ринок, де вони реалізують свою продукцію тим більш конкурентним вважається ринок. Найвищий ступінь конкурентності ринку досягається тоді, коли окрема фірма на нього не впливає зовсім. Це можливо лише в разі, коли на ринку товарів діє так багато фірм, що кожна з них зокрема ніяк не може вплинути на ціну товару, й сприймає її як таку, що визначається ринковим попитом і пропозицією. Такий ринок називається цілком конкурентним. А фірми, що діють в умовах цілком конкурентного ринку, не ведуть між собою конкурентної боротьби. Якщо ж окремі фірми мають можливість впливати на умови реалізації своєї продукції (в першу чергу на ціни), то вони ведуть між собою конкурентну боротьбу, але ринок, де ця можливість реалізується, цілком конкурентним уже не вважається. Отже, конкуренція - категорія явно суперечлива. З одного боку існує твердження, що без конкуренції ринку не буває, а з іншого, цілком конкурентним є той ринок, на якому учасники (фірми) не ведуть між собою конкурентної боротьби. І далі. Якщо конкурентна боротьба існує, такий ринок не вважається цілком конкурентним. Більш того, чим сильніша конкуренція, тим повніше формуються умови для її обмеження. Але ринок рухається вже не до цілком конкурентного, а до монопольного. Ця суперечливість конкуренції виступає передумовою найпротилежніїпих оцінок її ролі в економіці. Одні економісти стверджують, що конкуренція - це велике благо (між іншим, ця точка зору є характерною для сучасних українських реформаторів), інші наполягають на тому, що конкуренція, протиставляючи суб'єктів ринку і породжуючи монополію, - велике зло для економіки. Де правда? Відповідаючи на це питання, слід, очевидно, починати з елементарного: що таке конкуренція. Конкуренція (від лат. конкуро -зіткнення) - це форма економічних відносин між суб'єктами ринкового господарства, в яких виражається суперництво за найбільш вигідні умови виробництва, продажу й купівлі товару. Як і чому виникає конкуренція? Оптимального становища на ринку господарюючі суб'єкти досягають у результаті отримання ними економічної самостійності. Тобто, коли вони отримують право володіння, користування й розпорядження виробленою продукцією. В той же час економічна самостійність породжує прагнення виділитися серед рівних, довести свої переваги, утвердити своє панування, забезпечити собі більш вигідне становище, більший прибуток і т.д. Це породжує між економічно самостійними й відокремленими господарськими одиницями певне суперництво, боротьбу, яка й отримала назву конкуренції. Причому конкуренцію не слід розглядати як змагання за олімпійським принципом: важлива не перемога, а участь. Це жорстокий і конфліктний метод взаємодії ринкових суб'єктів: досягнення поставлених підприємцем своїх цілей можливе лише за рахунок ураження інтересів інших ділових людей. Суть конкуренції проявляється і в тому, що вона, з одного бо ку, створює такі умови, за яких покупець на ринку має безліч можливостей для придбання товарів, а продавець - для їх реаліза ції. З іншого боку, в обміні беруть участь дві сторони, кожна з яких ставить свій інтерес вище інтересу партнера. В результаті і продавець, і покупець при укладенні угоди повинні йти на взаємний компроміс при визначенні ціни, інакше угода не відбудеться, а кожен з них понесе збитки. Неодмінною умовою конкуренції є незалежність суб'єктів ринкових відносин від певних "вищих" і зовнішніх" сил. Ця незалежність проявляється, по-перше, в можливості самостійно приймати рішення про виробництво або купівлю товарів чи послуг; по-друге, у свободі вибору ринкових партнерів. У процесі конкуренції господарюючі суб'єкти як би взаємно контролюють один одного, причому здійснюють це переважно краще найретельнішого державного органу. Конкуренція також є важливим інструментом регулювання пропорцій суспільного виробництва в умовах ринку. В силу своєї суперечливої природи конкуренція несе в собі одночасно як позитивні так і негативні наслідки й дії. З одного боку, вона виступає як зовнішня примусова сила, що спонукає її учасників у процесі дбання про свої власні мікро господарські інтереси сприяти суспільному прогресу. Позитивними наслідками конкуренції є: - сприяє розвитку НТП; - примушує економити ресурси, сприяє зниженню цін; - веде до покращання якості продукції й обслуговування споживачів; - вирівнює норму прибутковості і рівень зарплати в усіх сферах економіки. Проте, як будь-який суспільний процес, конкуренція має й негативні наслідки. Тому переоцінювати її можливості в реальній підприємницькій діяльності не слід. Більш того, враховуючи, що негативні наслідки конкуренції органічно властиві ринковому механізму, заснованому на приватній власності (стихія, анархія), необхідно в конкурентній стратегії постійно передбачати локалізацію цих наслідків. Негативні наслідки конкуренції: -створює умови для безробіття, інфляції та банкрутства окремих підприємців; -веде до збільшення диференціації доходів і створює умови для їх несправедливого розподілу; -сприяє виникненню економічних криз; -виступає важливим фактором монополізації економіки; Конкуруючі суб'єкти поводять себе на ринку по-різному, виходячи з конкретних умов і тих завдань, які вони перед собою ставлять. Можна виділити три основних типи конкурентної поведінки. Типи конкурентної поведінки
Креативний тип конкурентної поведінки передбачає забезпечення переваг суперникам шляхом введення якихось нових компонентів ринкових відносин (нова продукція, нові технології або нові форми організації виробництва і т.д.). Суттєвою ознакою креативної конкуренції є прагнення ринкових контрагентів до зміни існуючої структури попиту і пропозиції. Пристосувальна конкурентна поведінка - це упередження щодо конкурентів у галузі модернізації виробництва. Вона застосовується тоді коли підприємець не впевнений у своїх Інноваційних можливостях. У цьому випадку він намагається скопіювати насамперед у стислі терміни досягнення своїх суперників. Гарантуюча конкурентна політика покликана забезпечити стабілізацію на тривалу перспективу досягнутих позицій на ринку за рахунок підвищення якості продукції, зміни її асортименту, надання додаткових послуг, пов'язаних з гарантійним обслуговуванням. Цей тип конкурентної поведінки застосовується, як правило, тоді, коли підприємець не має можливості суттєво змінювати виробничу й комерційну програми і має слабку інноваційну базу. Названі типи конкурентної поведінки в різноманітних формах застосовуються залежно від обраних методів конкурентного суперництва. Виділяють дві основні групи методів конкуренції: цінові й нецінові. Див. Таблицю 1. Методи і форми конкуренції Таблиця 1
Як свідчить таблиця, застосування того чи іншого методу, який у подальшому визначає й тип конкурентної поведінки підприємця на ринку, не є самоціллю. Визначальним у цьому процесі є прагнення завоювати таке становище на ринку, яке забезпечує вилучення додаткового прибутку. Історично конкуренція в ринковій економі ці починалася із застосування переважно методів цінового суперництва. В умовах же сучасної конкуренції переважають нецінові методи. Основу суперництва між сучасними фірмами складає диференційований попит. Це означає, що розробляючи стратегію й тактику поведінки на ринку, фірма (підприємець) насамперед дбає про те, щоб створена продукція за своїми споживчими якостями відповідала запитам споживачів. Тому неодмінною умовою економічної політики фірми є врахування динаміки очікувань споживачів. А вже в рамках цих параметрів вона визначає шляхи зменшення витрат і зниження ціни. Як же діє фірма, якщо вона прагне зайняти монопольне становище на ринку? Залежно від конкурентних цілей можуть бути використані різні прийоми. Фірма може підкорити суперників своїй волі, нав'язати їм свої інтереси або ж витіснити їх з ринку. В минулому переважала війна за повне знищення конкурентів. У сучасних умовах під впливом різноманітних факторів монопольні посягання здійснюються в основному через приєднання суперників і підкорення їх своїм інтересам. Відбувається це шляхом скуповування, надання кредитів, а також укладання договорів про злиття фірм. Істотно, що це стосується країн з розвинутою ринковою економікою. В Україні ситуація дещо інша. Вітчизняний ринок фактично монополізований і довго ще буде залишатися таким. За цих умов описані вище властивості конкуренції проявитися повністю не можуть. Під питанням знаходиться й сама наявність конкурентних відносин. Проте, при здійсненні в Україні реформ, націлених на справжнє становлення ринкової економіки, названі особливості конкуренції безсумнівно почнуть діяти і їх необхідно буде враховувати підприємцям у практичній господарській діяльності. Конкуренція передбачає такий стан ринку, коли жодна фірма не в змозі впливати на ринкову ціну товару чи послуги. Такий варіант конкуренції є ідеальним і характеризується як досконала конкуренція. Основним її змістом є конкурентна пропозиція та конкурентний попит. Конкурентна пропозиція означає, що даний продукт виготовляється і пропонується на ринку необмеженою кількістю підприємств. Відповідно до цього попит на цей продукт повинна висловлювати необмежена кількість покупців, що й буде конкурентним попитом. У реальному господарюванні досконала конкуренція може існувати лише як епізод, окремий момент тому, що розвиток конку рентних відносин об'єктивно веде до появи монополії. Чому? По-перше, тому, що конкуренція виходить з прагнення отримати максимальний прибуток, а цей інтерес може бути досягнутий лише створенням переваг для себе проти інших. З механізму, який сприяє висуванню кращих, вона перетворюється на механізм по давлення кращих сильнішим. Не треба забувати, що суті конкуренції відповідає "жорстока війна проти всіх". У цій "війні" використовуються такі методи боротьби, як підкуп, шантаж, шпигунство, різні заходи, що прискорюють банкрутство конкурентів тощо. Утворення монополії веде до порушення механізму ринкового ціноутворення і деформованого розподілу ресурсів. Конкуренція, деформована наявністю монополій, є недосконалою. У зв'язку з цим варто відзначити, що та похвала досконалій (вільній) конкуренції, яка лунає в наших засобах масової інформації і в багато чисельній "новітній" навчальній літературі, зовсім недоречна. Досконалої конкуренції ніколи не було і, тим більше, її немає й не може бути тепер. Як пише відомий американський економіст П.Самуельсон в "Економіці", сучасна система є змішаною системою державного й приватного підприємництва, монополії і конкуренції. По-друге, конкуренція за своєю природою передбачає монополію тому, що вона споконвічне спирається на приватну власність, а власність - це монополія володіння, користування і розпорядження чимось. Монополія (грецького походження) - виключне право на щось (виробництво, торгівлю, промисел і т.д.), яке належить одній особі, певній групі людей або державі. У реальному житті монополізація економіки відбувається найрізноманітнішими методами (способами) і проявляється в багаточисельних видах і формах, що викликає необхідність певної їх типізації. В економічній теорії і практиці відомі принаймні шість основних типів монополізму:
Істотно, що в чистому вигляді названі типи монополізацій не зустрічаються, бо вони, так як і всі процеси в економіці, взаємопов'язані і взаємопереплітаються. Але для теоретичного аналізу і з'ясування напряму певних практичних дій, наприклад, держави в умовах ринкової економіки, така класифікація досить конструктивна. Економічний монополізм - цей тип монополізму є стержневим. Саме він дав змістовне наповнення всім іншим монополістичним процесам в економіці, які відбуваються в результаті подальшого поглиблення суспільного поділу праці в умовах товарного виробництва. А конкретно, - економічний монополізм виростає з конкуренції, базується на концентрації і централізації капіталу. Суть його полягає в утворенні великих підприємств, об'єднань підприємств, які концентрують у своїх руках виробництво і збут основної частини продукції певної галузі або декількох галузей, що дає їм можливість впливати на рівень цін з метою забезпечення собі високого (монопольного) прибутку. Такий тип монополізму являє найбільшу загрозу ринковій економіці і тому повинен бути постійно в полі зору держави, щоб не допускати перетворення великого бізнесу, виникаючого на основі концентрації і централізації, в монополію. Технологічний монополізм проявляється в тому, що влада над ринком великих корпорацій ( контроль виробництва і збуту певної продукції ) зумовлена не стільки прагненням захопити ринок, подавити конкурентів, максимізувати ринок, скільки специфікою технології. Мова йде про такі галузі, наприклад, як металургія, електроенергетика, транспорт, тобто галузі, де сама технологія робить економічно ефективними лише великі(іноді навіть централізовані) виробництва. Технологічний монополізм певною мірою можна назвати природним, саме тією мірою, якою є природна своєрідна конфігурація виробництва, що його породила. Звідси випливає дуже важливий, особливо для сучасної України, висновок, що на ті сектори економіки, де домінує технологічний монополізм, демонополізація не повинна розповсюджуватися. У всякому разі, не приймати в них тотального характеру. Важко, наприклад, уявити собі утворення високо конкурентного ринку, якщо поруч з діючою залізницею побудується нова, конкуруюча з нею. Ринки, окуповані технологічними монополіями, є монопольними цілком на природній основі і ще довго будуть залишатися такими. Рекламний монополізм - це особливий різновид монополізму, зумовлений диференціацією продукту. Суть його в штучному створенні виключних умов для реалізації того чи іншого товару рекламою або іншими діями комерційних служб. Наприклад, виникненню такого механізму сприяє позначка підприємством своїх товарів торговою маркою, заманювання магазинами покупців незвичним упакуванням товару або зниженням цін для постійних клієнтів, використання барвистих реклам тощо. Все це вносить у ринкову конкуренцію певні монополістичні мотиви, і комерційний успіх потрапляє в залежність не лише від ціни й споживчих якостей самого товару, але й від певних штучно створених умов. Інноваційний монополізм. Він характерний для підприємств (фірм), які лідирують на тих чи інших напрямках НТП. Суть його в тому, що окремі фірми, використовуючи передові технології, нові форми організації праці або виробництва, опиняються в кращих умовах, з точки зору виробництва і реалізації своєї продукції, порівняно з іншими фірмами. За цих умов конкурентна рівновага на ринку порушується на користь таких фірм, що забезпечує їм додатковий (монопольний) прибуток. Характерною особливістю монополізації цього типу є, по перше, те, що вона має тимчасовий характер і зникає в міру розповсюдження й комерційного засвоєння результатів наукових досліджень і технологічних розробок. По-друге, вона є відображенням об'єктивних закономірностей розвитку людського суспільства, зокрема закону економії часу. Тому обмеження такого монополізму з боку держави повинно бути мінімальним. Державний природний монополізм. Сюди відносяться природні державні монополії. А саме: монополія держави на організацію й регулювання грошового обігу: монополія держави на ринку соціально-пріоритетних або соціально-шкідливих товарів (вона може виражатися в націоналізації виробництва таких товарів, адміністративному контролі над цінами, встановленні фіксованих ставок акцизного податку тощо); монополія держави на забезпечення населення суспільними товарами. Державний адміністративний монополізм. Він характерний для економіки, де панує адміністративно-командне управління. Суть його в тому, що держава монополізує всі сфери життєдіяльності суспільства, максимально обмежуючи ринкову конкуренцію. Якщо підходити до цього з позицій економічної доцільності, то лише незначну частину його можна визнати природною. В цілому ж монополізм цього типу являє собою негативне явище й підлягає безсумнівній ліквідації. Державний адміністративний монополізм має такі основні особливості: 1. Він швидко стає тотальним, охоплює економіку в цілому, проникаючи в усі сфери суспільного виробництва (виробництво, розподіл, обмін, споживання). 2. Йому властивий виключно високий рівень монополізації ринків. 3.Державному монополізму властива особлива внутрішня структура . В основі її лежить державний сектор. Над ним розташовані відомчі структури, які контролюють окремі сфери виробництва. Нарешті, кожна з них поділена між підприємствами й організаціями, які монополізували випуск певних товарів і послуг. Класичним прикладом такого типу монополізму була економічна система колишнього СРСР. Розглянуті основні типи монополізму вказують на те, що монополізм, по-перше, за своєю природою неоднорідний. Тому й ставлення до нього не може бути однозначним. Якщо монополістичні структури, які відносяться до першої й шостої груп, небезпечні для економіки й повинні бути демонтовані або обмежені, то природні монополії (технологічні, державні, природні й ті, що передбачають лідерство в НТП) не суперечать, у всякому разі не зовсім суперечать нормальному функціонуванню сучасного ринкового господарства й можуть бути з ним сумісні. По-друге, границі дії природного монополізму не постійні. Вони рухомі хоча б тому, що, наприклад, монополія, зумовлена виходом тих чи інших фірм на передові рубежі НТП, недовговічна, й статус монополіста переходить періодично з "рук в руки" як результат зміни фірм лідерів на передових рубежах НТП. Розрізняють два види ринкових монополій, кожний з яких має свої підвиди:
До першого виду відносяться фірми, які є єдиним виробником товару, що надходить на ринок, причому в нього немає близького замінника. Ціна такого товару повністю визначається фірмою й не залежить . від кон'юнктури ринку. Монополія - продавець, а точніше виробник (картелі, синдикати, трести), може бути однопродуктовою, тобто такою, яка монополізує виробництво і збут одного виду продукції, багатопродуктовою, коли монополізується виробництво і збут багатьох видів продукції однієї або ряду галузей. Якщо такі монополії стають головною формою організації виробництва в кожній галузі, то вони істотно обмежують конкуренцію, деформують ринок. Тому держава всіляко повинна обмежувати можливості їх виникнення, а при виникненні вживати рішучі заходи для обмеження їх впливу на економіку. Різновидом монополії - продавця виступає так звана технологічна монополія. Суть такої монополії полягає в тому, що монополізується виробництво і збут не багатьох продуктів і навіть не одного, а певного різновиду даного продукту. Наприклад, одна з модифікацій двокамерного холодильника або кольорового телевізора. Така монополія пов'язана з диференціацією продукту. В результаті будь-яке підприємство, якщо воно має можливість зацікавити продавців якими-небудь особливостями (якостями) свого товару, здобуває певну монополію на цей товар і може користуватися нею для підвищення цін з метою отримання додаткового прибутку. Особливість такої монополії, на відміну від попередніх, у тому, що вона не обмежує конкуренції, а розвиває й поглиблює її. Чому? Тому, що скрізь, де існує диференціація продукту, будь-який продавець, хоча й володіє монополією, в той же час зазнає конкуренції з боку більш-менш досконалих замінників. Тобто, заволодівши монополією на виробництво і збут якогось різновиду продукту, монополіст спонукає тим самим конкурентів конструювати рівноцінні замінники цього різновиду. В результаті конкуренція між виробниками різновидів одного й того ж продукту не тільки не вщухає, а ще більше розгортається. Тому такий вид монополій, як говорилося вище, антимонопольним законодавством обмежуватися не повинен. Другим видом є монополія-покупець. В якості таких монополій може виступати держава (мова про це йшла вище), а також, окремі фірми. Наприклад, монополізація однією або декількома переробними фірмами збуту сировими, яка вирощується й реалізується сотнями сільськогосподарських підприємств. Теж саме можна сказати про металургійні комбінати, які монополізують збут сировини підприємств добувної промисловості. Більшість таких споживчих монополій, які у світовій економічній науці отримали назву монополій, виникає завдяки створенню штучних умов, що обмежують конкуренцію виключно з метою забезпечити перерозподіл прибутку на користь монополістів. Тому нормальне функціонування ринкової економіки передбачає обмеження сфери їх дій. Отже, в якому б вигляді монополія не фігурувала, вона так чи інакше деструктивне впливає на ринок. Найбільш деформує ринок двостороння монополія, коли взаємодіють один продавець і один покупець. У цій ситуації практично неможливий контроль суспільства за цінами, якістю, бо вони встановлюються шляхом угоди між ними. Прикладом подібної ринкової структури є військово-промисловий комплекс, де в якості виробника виступає одна фірма, а покупця - військове відомство. Вперше монополії виникли в кінці 19 ст., насамперед у важкій промисловості, а потім почали розповсюджуватись в інших галузях виробництва. Зокрема, після кризи 1873р. вони почали виникати в легкій та інших галузях промисловості, а потім охопили й інші галузі економіки. На початку 20 ст. монополістичні об'єднання стали основою господарського життя. Існує багато форм монополістичних об'єднань. Найпростіші з них - конвенції, корнери, пули, ринги. Це короткочасні угоди про ціни. Такі угоди мають тимчасовий характер, вони розпадаються при зміні умов на ринку. Вищими формами монополістичних об'єднань є картелі, синдикати, трести і концерни. Картель (від французького слова - союз). Учасники картелю ділять поміж собою ринки збуту, визначають ціни, домовляються про норми виробництва та збуту продукції. Ця норма називається квотою. Відповідно до квоти кожний з учасників картелю не повинен перевищувати обсяг виробництва і збуту. За порушення штрафу загальну касу. Кожен з учасників картелю зберігає свою виробничу і комерційну самостійність. Синдикат (від грецького слова - згода). Це таке монополістичне об'єднання, в якому підприємства, що в нього входять, втрачають свою комерційну самостійність. Збут товарів, а часто й закупівлю сировини здійснює контора синдикату. Кожен учасник синдикату (підприємство, фірма) одержує від контори відповідну частину прибутку, який залежить від квоти виробництва та інших умов. Трест (від англійського слова - довір'я). Це такий вид монополій, де учасники втрачають не тільки комерційну, але й виробничу самостійність. Всіма справами відає правління тресту, а колишні власники підприємств стають власниками акцій. На ці акції вони одержують певну частину прибутку - дивіденди, відповідно до вкладеного капіталу. Трест, як правило, об'єднує однорідні підприємства. Концерн (від англійського слова - підприємство, фірма). Це об'єднання формально самостійних підприємств різних галузей виробництва, транспорту, торгівлі, банків і страхових компаній на основі повної фінансової залежності від власників контрольного пакету акцій. Ядром концерну є велике промислове підприємство, трест, банк або спеціально створене головне товариство - холдинг. На початку виникнення монополістичного капіталу в кожній країні найбільш характерною була та чи інша форма монополій. У Німеччині, наприклад, переважали картелі, в Росії і Франції -синдикати, у США -трести, в Японії - концерни. В сучасних умовах синдикати і трести в чистому вигляді майже не трапляються. Переважною формою монополістичних об'єднань стали багатогалузеві концерни. Що вони собою являють? На перших монополії, як правило, монополізували окремий вид виробництва, галузь промисловості (проходила так звана горизонтальна концентрація виробництва) або ж послідовні сполучені виробництва (вертикальна концентрація). В умовах же нагромадження капіталу на монополістичному рівні пошуки шляхів прибуткового застосування капіталу породили таку складну форму концентрації виробництва й капіталу на міжгалузевому рівні, як диверсифікація. Диверсифікація - нове явище в економіці розвинутих країн світу, яке почало розвиватися з середини 50-х рр. 20 ст. Сутність її полягає в проникненні великих фірм у галузі, що не мають прямого виробничого зв'язку з основною галуззю їхньої діяльності. Мотивами, які спонукають монополію до диверсифікації є: а) прагнення пом'якшити проблему реалізації, послабити залежність від кон'юнктури ринку в зв'язку з падінням попиту на той чи інший вид продукції, що виробляється; б) прагнення пом'якшити наслідки економічних криз. У результаті поглинання великими компаніями, що проникають у галузь, фірм, уже діючих у цій галузі, створюються велетенські й складні багатогалузеві комплекси, які отримали назву конгломератів. Так, наприклад, у номенклатурі продукції американської фірми "Дженерал електрик" нараховується більш як 200 тис. виробів. А найбільші концерни машинобудівної, автомобільної, електротехнічної промисловості давно вже не обмежуються пануванням лише в своїх або суміжних галузях, а вкладають капітали в розвідку морського дна й переробку сільськогосподарської продукції, газетно-видавничу й страхову справу, роздрібну торгівлю й кіноіндустрію. Конгломерат - це одна з форм монополії, в якій під єдиним фінансовим контролем зосереджені компанії, що діють у різних, технологічно не пов'язаних між собою галузях. Для сучасного ринку основним видом конкурентних відносин є синтез конкуренції і монополії у вигляді олігополістичної конкуренції. Олігополія (від грецького слова "олігос" - мало, небагато) передбачає, що в окремій галузі народного господарства діє не одна, а декілька великих корпорацій, які конкуруючи одна з одною, зберігають монополію в межах певного співтовариства, що виробляє ідентичний товар. Саме наявність конкуренції всередині цього співтовариства й повна або часткова її відсутність зовні дає можливість олігополії не тільки вижити, але й розвиватися. Структура олігополістичного ринку дуже суперечлива. З одного боку, кожна фірма в олігополії прагне максимізувати свої поточні прибутки, а з іншого - вона діє з врахуванням їх впливу на поведінку інших фірм у даній галузі. Річ у тім, що всередині олігополії виграш одних фірм може бути одержаний лише за рахунок втрат інших фірм. Разом з тим, співробітництво фірм, їх погоджена поведінка забезпечують кожному учаснику більше вигод, ніж при незалежних діях. Тому олігополія будь-якою ціною намагається уникнути війни цін між фірмами, що в неї входять. Досягається це шляхом укладання таємних угод. Монополізм, навіть якщо він і природний, руйнівно впливає на ринковий механізм, а через нього і на економіку в цілому. В чому це проявляється? Не маючи турбот про підтримання сильного конкурентного тонусу, монополія неминуче породжує тенденцію до гальмування НТП, Для того, щоб отримати високий прибуток, їй зовсім необов'язково засвоювати нові технології, знижувати затрати й розширяти збут. Достатньо встановити монопольно високі ціни й нав'язати їх споживачам. Останнім доведеться змиритися з тим, що кількість товарів зменшиться бо, підвищуючи ціни, монополія отримує той самий прибуток (або й більший), реалізуючи меншу кількість товарів. Неминуча й деградація якості товару. Монополізм також приводить до зниження стійкості механізмів відтворення, може вести до розриву господарських зв'язків. Особливо це стосується вітчизняної економіки, де будь-які неполадки на підприємстві-монополісті відразу ж відбиваються на роботі сотень підприємств-суміжників. Гальмуючи стимули використання досягнень НТП, монополія робить економіку надзвичайно марнотратною, стримує її інтенсифікацію. Основними факторами розвитку в монополізованій економіці виступають додаткові матеріальні, фінансові й людські ресурси. Там, де панують монополії, ціни втрачають ринкову гнучкість, недостатньо реагують на коливання попиту і пропозиції, характеризуються невисокою еластичністю. Монополія глушить імпульси, які йдуть від попиту до виробництва, що дезорієнтує інвестиційні потоки, а потреби споживачів залишаються незадоволеними. Зваживши позитивні та негативні риси й наслідки монополізму, американський економіст П.Самуельсон зробив однозначний висновок, що монополізм - економічне зло. |
| Чому потрібно берегти книгу? Книга — це чудо цивілізації. Життя без книги уявити собі неможливо. Хоча, на жаль, є люди, які так не вважають. Але не про них мова... |
Вступ Сучасну масову культуру і процес глобалізації неможливо уявити без прохолодних безалкогольних напоїв, на зразок лимонаду, Коли чи... |
| Марущак Світлана Миколаївна Ринкові інтереси невід’ємні від капіталу. Капітал невід’ємний від категорії власність. На цій підставі в дослідженні постійно перебуватиме... |
Визначним здобутком мистецтва Київської Русі є іконопис, що живе... Тому художникові найчастіше доводилося зосереджуватися на зображенні одного образу. Якщо над настінними розписами працювало багато... |
| Надзвичайно стрімкий розвиток електроніки протягом останніх десятиріч... Саме тому сьогоднішній фахівець, випускник вищого учбового закладу повинен мати ґрунтовні знання з основ теорії побудови, функціонування... |
РЕЗОЛЮЦІЯ Україні, адже вони забезпечують зайнятість та доходи значного числа громадян. Вони формують відчутну частину доходів місцевих бюджетів.... |
| Cт викладач Дніпропетровського національного університету ім. О.... Запропоновано підхід до квантифікації інформації з використанням дії ринкового механізму |
Лекці КОНКУРЕНЦІЯ ЯК ЕЛЕМЕНТ РИНКОВОГО МЕХАНІЗМУ Починаючи від меркантилістів і закінчуючи сучасними законодавчими положеннями в області антимонопольної політики, держави з традиційною... |
| M+n способами. Правило добутку: якщо першу дію можна виконати m Кількість розміщень; Сполуки – невпорядкована вибірка об’ємом m елементів із групи в якій n елементів. Кількість сполук:;; Перестановки... |
Ігнатенко Олена Володимирівна, ст гр. ФК-11-1 Власність та підприємницька діяльність Однією з найважливіших, найактуальніших в теоретичному і практичному аспекті економічних і політичних проблем є проблема власності.... |