ДВНЗ «Херсонський державний аграрний університет» Кафедра менеджменту організацій


НазваДВНЗ «Херсонський державний аграрний університет» Кафедра менеджменту організацій
Сторінка21/26
Дата05.04.2013
Розмір3.18 Mb.
ТипНавчально-методичний посібник
bibl.com.ua > Економіка > Навчально-методичний посібник
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   26
Тема 9. Стратегія інноваційної діяльності

Сутність стратегії інноваційної діяльності Види стратегії. Етапи розробки інноваційної стратегії. Вибір стратегічних програм і проектів, процес впровадження інноваційних стратегій. Організація управління інноваційною діяльністю.

Стратегія фірми — це генеральна лінія фірми, спрямована на виконання головних завдань на довгий (тривалий) період з ме­тою зміцнення своєї життєздатності і економічної потужності по відношенню до конкурентів. Вона (стратегія) визначає загаль­ний шлях розвитку фірми і методи його досягнення.

Інноваційна стратегія фірми містить у собі прийняття рішень відносно спрямованості наукових досліджень та конструкторсь­ких розробок, використання здобутих результатів і фінансування з метою досягнення поставлених стратегічних економічних цілей на перспективу.

Як загальна стратегія, так і інноваційна стратегія фірми в умо­вах конкуренції повинна не тільки забезпечити досягнення по­ставлених цілей, але досягнути їх з кращими результатами, інак­ше фірма не витримає конкурентної боротьби за ринок збуту своєї продукції тощо.

Успіх на цьому шляху залежить від механізму поєднання роз­витку наукової ідеї, її розробки, упровадження результату та спо­живання.

На умови і зміст формування інноваційної стратегії фірми впливають:

- позиція керівництва щодо інновацій (нововведень);

- система управління інноваціями;

- сфера фундаментальних і прикладних досліджень;

- оцінка результатів;

- відкриття;

- патенти;

- інвестиції;

- інноваційний потенціал фірми

За своєю суттю стратегія є набором правил для прийняття рішень, якими фірма керується у своїй діяльності, в тому числі в її основній складовій — інноваційній діяльності. Всі ці правила можна об'єднати в чотири групи:
1. Правила, які використовуються для оцінки діяльності фірми тепер та в майбутньому.

2. Правила/за якими складаються стосунки фірми з її оточен­ням. Вони визначають, які види продукції та технології фірма розроблятиме і яким способом досягатиме переваг над конкурен­тами.

3. Правила, згідно з якими установлюються відносини та процедура всередині фірми.

4. Правила, за якими фірма проводить оперативну роботу.

З вибором стратегії пов'язане укладання планів проведення досліджень і розробок, а також інших форм інноваційної діяльності.

Стратегічне планування ґрунтується на зборі і аналізі даних, які характеризують підприємство і сферу його оточення.

Таким чином, мета інноваційної стратегії і менеджменту інно­вацій випливає із загальної стратегії підприємства і одно­часно впливає на її зміст і сприяє її досягненню.

В інноваційному менеджменті розрізняють:

1. Базові стратегії — модель поведінки підприємства в ці­лому й окремої стратегічної господарської одиниці (СГО) в тій або іншій конкретній ринковій ситуації. Наприклад, стратегія ви­бору ринків; стратегія конкуренції на обраному ринку. І далі на обраному ринку: досягнення переваги в конкуренції на основі лідерства в якості продукції; лідерство в цінах; ринкова спеціаліза­ція; ринкова кооперація.

2. Функціональні стратегії — комплекси заходів і програм для окремих функціональних сфер і підрозділів підприємств. Вони мають підпорядковане значення і є по суті ресурсними програма­ми, що забезпечують практичну реалізацію базових стратегій.

Крім того, за класифікацією X. Фрімана, існує шість типів інноваційної стратегії підприємства:

1) наступальна;

2) захисна;

3) імітаційна;

4) залежна;

5) традиційна;

6) «за нагодою».

Наступальна інноваційна стратегія охоплює: активні НДДКР, орієнтовані на маркетинг; стратегію злиття; стратегію придбання. Наступальні стратегії звичайно потребують кредитних інвестицій і, отже, більше використовуються на підприємствах, що мають достатньо високий фінансовий потенціал, кваліфікований склад ме­неджерів і творчого науково-технічного потенціалу.

Захисна інноваційна стратегія відбиває реакцію підприємства на дії конкурентів і побічно на потреби і поведінку споживачів.

Імітаційна інноваційна стратегія пов'язана з копіюванням технології виробництва продукції фірм-піонерів. Використання цієї стратегії, не дуже віддалене в часі від першого використання базової інновації, як правило, пов'язане з придбанням ліцензії на виробництво такого продукту.

Залежна інноваційна стратегія визначається тим, що характер технологічних змін на підприємстві залежить від політики інших фірм, які виступають як основні в коопераційних технологічних зв'язках. «Залежні» підприємства не роблять самостійних спроб змінити свою продукцію, оскільки вони тісно пов'язанії вимогами до неї провідного підприємства.

Традиційна інноваційна стратегія означає відсутність технологічних змін на підприємстві. На традиційних виробництвах закріплюються певні інноваційні форми на тривалий період їх «життєвого циклу». Традиційна стратегія вважається інноваційною як осмислена відмова від оновлення продукції внаслідок ретельного аналізу ринкової ситуації і стану конкурентів, але традиційна стратегія не уникає власне інноваційної поведінки, оскільки вона пов'язана з удосконаленням форми і сервісу традиційної продукції.

Інноваційна стратегія «за нагодою» пов'язана з використанням інформації і можливостей, які виникають у зовнішньому середовищі підприємства. Характерною рисою цієї стратегії є відсутність власної науково-технічної діяльності. Такий тип поведінки ще називають «стратегією ніші», оскільки перевага полягає в знаходженні особливої ніші на існуючих ринках товарів і послуг, яка має споживача з нетиповими, але значно різноманітними потребами.

Період розробки інноваційної стратегії включає наступні етапи:

- планування (складання плану реалізації мети і стратегії);

- визначення умов і організація (виявлення потреби в ресурсах для реалізації стадій інноваційного менеджменту, постановка завдань перед працівниками, організація роботи);

- виконання (проведення досліджень, здійснення розробок, ре­алізація планів);

- керівництво (контроль і аналіз, корегування дій, нагромад­ження досвіду, оцінка ефективності використання інновацій проектів, управлінських рішень тощо).

Інноваційний менеджмент базується на прийнятті високок­валіфікованих управлінських рішень. Якість прийнятого рішен­ня залежить від використаних наукових підходів, методів моде­лювання, рівня автоматизації управління, мотивації рішень, що приймаються. Важливу роль у прийнятті рішень відіграють пси­хологічні аспекти особистості інноваційного менеджера — інтуїція, розсудливість і раціональність. Приймаючи рішення, менеджер інтуїтивно спирається на особисте відчуття того, що воно правильне. В цьому випадку присутнє так зване шосте відчуття, яке приходить до менеджерів високого рівня, котрі ма­ють багатий досвід.

Менеджери середньої ланки більше спираються на отриману інформацію. Але в усіх випадках в основі прийняття управлінсь­ких рішень є знання і досвід, здоровий глузд.

Інноваційний менеджер повинен приймати раціональні рі­шення, обґрунтовані на методах економічного аналізу, технічній основі і оптимізації інноваційного процесу. А також при цьому повинен керуватися результатами оцінки ефективних можливостей підприємства: фінансового стану, наявної технологічної бази і можливості її розширення.

Процес економічного управління техніч­ним розвитком (інноваційною діяльністю) дозволяє здійснювати ефективний вибір стратегічних програм і проектів та забезпечує належний рівень і своєчасність впровадження інноваційної стра­тегії у практичну підприємницьку діяльність.

Процес вибору стратегічних програм і проектів і забезпечен­ня впровадження їх у практику включає такі основні етапи:

- установлення цілей — визначення, ранжування, виокремлен­ня пріоритетів;

- підготовчий — аналіз виробничих умов, підготовка прогноз­ної інформації;

- варіантний вибір рішень — розробка, вибір критерію та оцінка ефективності можливих варіантів;

- програмування (планування) робіт — узгодження вибраних і прийнятих рішень, їхнє інтегрування в єдиний комплекс за­ходів у межах програми технічного розвитку підприємства на найближчу та віддалену перспективу;

- супроводження реалізації програми — контроль за виконан­ням передбачених програмою заходів, проведення необхідно­го корегування програм.

Цілі та пріоритети інноваційної діяльності визначаються виходячи із загальної стратегії підприємства, вони можуть відображати потреби розв'язання таких проблем:

- кардинального підвищення якості виготовленої продукції, за­безпечення її конкурентоспроможності на вітчизняному і світовому ринку;

- розробки й широкого впровадження ресурсозберігаючих тех­нологій (передовсім енергозберігаючих);

- скорочення до максимально можливого рівня затрат ручної праці, поліпшення умов і безпеки праці;

- здійснення всебічної екологізації виробництва з метою забез­печення належної охорони навколишнього середовища. Типовий зміст програми інноваційної діяльності підприємст­ва включає:

- науково-дослідні і проектно-конструкторські роботи;

- створення, освоєння нових і підвищення якості тих, що виго­товляються, видів продукції;

- запровадження прогресивної технології, модернізація та авто­матизація виробничих процесів;

- зведені результати здійснення заходів технічного розвитку. Такий підхід у певній мірі забезпечує здійснення правильно­го вибору стратегічної програми і процесу впровадження інно­ваційної стратегії, що в кінцевому рахунку сприяє підвищенню ефективності всієї господарської діяльності.

Управління інноваційною діяльністю — це сукупність вза­ємозв'язаних процесів планування, організації, мотивації та кон­тролю, які забезпечують формування й досягання цілей інно­ваційної діяльності підприємства.

Управління інноваційною діяльністю здійснюється на всіх етапах розробки і впровадження в практичну підприємницьку діяльність стратегічних програм і проектів, починаючи від уп­равління розробкою ідей до впровадження інновацій і забезпе­чення їх раціонального використання.

Мета управління інноваційною діяльністю — забезпечення підвищення ефективності виробництва за рахунок розробки і впровадження у виробничу діяльність інновацій (нововведення у технологію, управління тощо).

Інноваційні проекти — це складні програми, створені для впровадження технічних, технологічних або інших новинок, і їх здійснюють наукові та проектні заклади в певний проміжок часу з метою забезпечення зростання ефективності підприємництва і досягнення основної цілі, яка стоїть перед економікою на сучасному етапі.

Інноваційний розвиток — розвиток науки, техніки, досвіду, знань. Це процес, у перебігу якого наукова ідея доводиться до практичного використання.

Управління інноваційною діяльністю і її розвитком є пєрспективним і оперативним. І якщо перспективне управління забезпечує відбір і розробку інновацій на перспективу, то оперативний менеджмент інновацій забезпечує впровадження інновацій у практику.

Реформування управління інноваційною діяльністю в першу чергу стосується перенесення акцентів в управлінні на регіональний рівень. Це є однією з умов ефективного управління інноваційною діяльністю. Результати впровадження інновації повинні залишатися в регіоні, де ця інновація мала місце. Крім того, і розробка, і впровадження інновацій безпосередньо стосуютться регіону: позитивні ефекти від них збагачують регіон, а з наслідками негативних ефектів регіональним органам влади належить боротися, витрачаючи на це кошти.

Визначення регіональних пріоритетів інноваційної діяльності проводиться з урахуванням геополітичного становища, стану економічного розвитку, науково-інноваційного потенціалу і необхідних завдань стосовно структурної перебудови економіки регіону, розбудови його соціальної сфери, вирішення екологічних питань тощо.

Під науково-інноваційним потенціалом регіону розуміють його спроможність здійснювати науково-інноваційну діяльність в академічному, прикладному (галузевому), вузівському, заводському секторах науки та інноваційній сфері, що функціонують на даній території. Він характеризується забезпеченістю ресурсами науково-інноваційної діяльності: вченими кадрами, матеріально-технічною базою, джерелами фінансування, інформаційними ресурсами (науковою літературою, доступом до Інтернету та інших інформаційних мереж тощо), науковими школами, інтелектуальною власністю (патенти, всесвітнє виз­нання), наявністю науково-інноваційних організаційних струк­тур (технопарків, бізнес-інкубаторів тощо) та результативністю їх функціонування.

Науково-інноваційна діяльність у світі завжди була і є пріо­ритетною сферою державного регулювання. Всі державні префе­ренції тут зосереджені на збереженні науково-інноваційного по­тенціалу держави, регіону, вищих навчальних закладів, підпри­ємств. Особливо це стосується кадрового потенціалу, який не­обхідно використовувати на користь свого народу, а не спонука­ти його виїжджати за межі своєї держави.

Питання для обговорення

1. Менеджмент інновацій в системі менеджменту підприємства в цілому.

2. Суть управління інноваційною діяльністю.

3. Інформаційна база і суть контролю в інноваційній діяльності.

4. Оперативний менеджмент інновацій. Його суть і вплив на ви­конання інноваційної стратегії фірми в цілому.
ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ
ТЕСТИ

1. Інноваційна політика підприємства передбачає:

а) створення нових робочих місць;

б) оновлення вироблюваної продукції;

в) підвищення техніко-технологічного рівня виробництва;

г) диверсифікацію виробництва.

2. Стратегія інноваційної діяльності спрямована на прийнят­тя рішень відносно:

а) нових ринків збуту продукції;

б) оцінки рівня ризику витрат;

в) наукових досліджень та конструкторських розробок;

г) досягнення конкурентної переваги підприємства.

3. Назвіть, яка інноваційна стратегія визначається тим, що характер технологічних змін фірми підпорядкований політиці іншої фірми, яка є головною на даному ринку продукції і виступає замовником у кооперативних зв 'язках:

а) наступальна;

б) захисна;

в) імітаційна;

г) залежна;

ґ) традиційна.

4. Назвіть, яка інноваційна стратегія пов'язана з викорис­танням поліпшуючих інновацій та визначається позицією поруч і трохи позаду піонерних технологічних змін:

а) наступальна;

б) захисна;

в) імітаційна;

г) залежна;

ґ) традиційна.

5. Поясніть, яка інноваційна стратегія пов 'язана з копіюван­ням технології виробництва продукції фірм-піонерів, виходом на ринок інтелектуальної власності:

а) наступальна;

б) захисна;

в) імітаційна;

г) залежна;

ґ) традиційна.

6. Яка інноваційна стратегія пов 'язана з прагненнями досягти технічного та ринкового лідерства шляхом створення та впровадження нових продуктів:

а) наступальна;

б) захисна;

в) імітаційна;

г) залежна;

ґ) традиційна.

7. Інноваційна діяльність підприємства:

а) не залежить від розмірів виробництва;

б) зумовлена розмірами підприємства;

в) залежить від ступеня ризику інноваційного рішення.

8. Інноваційна політика підприємства — це:

а) частина стратегії підприємства, що полягає у впровадженні цільових змін у виробничий процес;

б) частина стратегії, спрямована на реалізацію шляхів впрова­дження інновацій;

в) загальна стратегія підприємства, націлена на упровадження нових ідей та розробок у процес виробництва з метою їх комер­ційної реалізації.

9. При розробленні інноваційної стратегії підприємства враховуються:

а) ринкова позиція підприємства;

б) науково-технічна політика підприємства;

в) життєвий цикл продукту;

г) усі відповіді правильні.

10. Дайте відповідь, яка інноваційна стратегія пов’язана з удосконаленнями форми і сервісу продукції, закріпленням певних інноваційних форм на тривалий період їх «життєвого циклу»:

а) наступальна;

б) захисна;

в) імітаційна;

г) залежна;

ґ) традиційна.

11. Розроблення інноваційної стратегії підприємства спирається на:

а) аналіз зовнішнього та внутрішнього середовища;

б) фінансову стійкість підприємства;

в) аналіз конкурентної позиції підприємства;

г) аналіз фінансового стану конкурентів.

12. Назвіть, яка з інноваційних стратегій пов 'язана з високим рівнем фінансових ризиків:

а) наступальна;

б) захисна;

в) імітаційна;

г) залежна;

ґ) традиційна.

13. Розроблення інноваційної стратегії підприємства почи­нається з:

а) формулювання загальної мети підприємства;

б) складання плану інноваційної діяльності підприємства;

в) вибору джерел фінансування інноваційного проекту;

г) оцінювання ринку збуту.

14. Назвіть, які з перелічених чинників не перешкоджають проведенню інноваційної діяльності у великих організаціях:

а) узгодженість роботи всіх підрозділів;

б) складність структури ієрархії;

в) стимулювання інноваційних заходів;

г) опір змінам.
ЗАВДАННЯ
Завдання 1

Припустимо, ви генеральний директор НВО «Аналітикконтроль» і розглядаєте програму освоєння нового цифрового приладу. Які пропозиції ви включили б до інноваційної полі­тики?

Які аспекти інноваційної політики, на ваш погляд, є най­важливішими?
Завдання 2

Постійні нововведення в різноманітних сферах управління є основою процвітання будь-якої компанії. Водночас менеджеру часто доводиться стикатися з опором перемінам.

Які, на вашу думку, дії може започаткувати менеджер, щоб перебороти таку протидію інноваціям?

Яку інноваційну про­граму ви запропонуєте, якщо вас призначать інноваційним ме­неджером?

1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   26

Схожі:

Кафедра менеджменту організацій МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК
Рецензенти – завідувач кафедри менеджменту зовнішньоекономічної діяльності, професор Школьний О. О. та доцент кафедри економіки Бурляй...

ДВНЗ «ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ»
Тичній конференції «Актуальні проблеми нумізматики в системі спеціальних галузей історичної науки», яка відбудеться 6-8 червня 2013...

ПИТАННЯ НА ДЕРЖАВНИЙ ІСПИТ ЗІ СПЕЦІАЛЬНОСТІ “МЕНЕДЖМЕНТ ОРГАНІЗАЦІЙ”
Дати визначення стратегічному менеджменту. Визначити сферу діяльності стратегічного менеджменту у малому, середньому та великому...

В. П. Жиленко Кафедра менеджменту. Національний університет кораблебудування...
Кафедра менеджменту. Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова, Миколаїв

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «КРИВОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»...
«Фінансовий облік – 1,2», «Аудит», «Аналіз господарської діяльності» для студентів спеціальності 03050901 «Облік і аудит» всіх форм...

ЄВРОПЕЙСЬКА КОМІСІЯ ПРОГРАМА TEMPUS ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ...
Підсумки першого етапу виконання проекту TEMPUS, спрямованого на відкриття програми МВА, та актуальні задачі розвитку”

1 Реалізм
Міністерство освіти і науки України ДВНЗ Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ...
«МЕДИКО-БІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ» для випускників заочної форми навчання

ДВНЗ «КИІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Імені В. Гетьмана» КАФЕДРА ВИЩОЇ МАТЕМАТИКИ
Поняття базису n – вимірного векторного простору. Розкладання вектора за базисом

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Херсонський державний університет
Укладачі: Поліщук І.Є. – кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії та соціально-гуманітарних наук

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка