ДВНЗ «Херсонський державний аграрний університет» Кафедра менеджменту організацій


НазваДВНЗ «Херсонський державний аграрний університет» Кафедра менеджменту організацій
Сторінка1/26
Дата05.04.2013
Розмір3.18 Mb.
ТипНавчально-методичний посібник
bibl.com.ua > Економіка > Навчально-методичний посібник
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   26


Міністерство аграрної політики та продовольства України

ДВНЗ «Херсонський державний аграрний університет»


Кафедра менеджменту організацій

Навчально- методичний посібник


для підготовки і проведення семінарсько-практичних занять

з курсу «Управління інноваціями»

для студентів економічного факультету

спеціальності : «Менеджмент»



Херсон- 2012

Боліла С.Ю. Навчально-методичний посібник для підготовки і проведення семінарсько-практичних занять з курсу з курсу «Управління інноваціями»

для студентів економічного факультету спеціальності «Менеджмент», Херсон: ХДАУ, 2012 - с.


Рецензент: професор, д.е.н. Мармуль Л.О.

Посібник рекомендується до використання в навчальному процесі для проведення семінарсько-практичних занять. Може бути використаний для самостійного опрацювання студентами економічного напрямку рівня підготовки “бакалавр” в ході підготовки до занять, до складання іспиту. Використовується як для денної, так і заочної форм навчання.

Затверджено для використання в навчальному процесі на засіданні кафедри менеджменту організацій

протокол № ____________ від __________________ 2012 р.


Завідуючий кафедрою менеджменту організацій

професор, доктор економічних наук ___________________ Соловйов І.О.


Обговорено і схвалено на засіданні НМК спеціальності «Менеджмент»
Протокол № ____ від ________________________ 2012 р.

ЗМІСТ
стор.

Вступ--------------------------------------------------------------------------------4


1. Інноваційний процес як об’єкт управління --------------------------------

2. Класифікація інновацій та інноваційних процесів -------------------------------

3. Портфель проектів і його оцінка -----------------------------------------------------

4. Визначення організаційно-технічного рівня виробництва -------------

5. Фінансово-промислова група як нова організаційна форма:

організація і контроль функціонування технологічного процесу---------------

6. Організація лізингових операцій --------------------------------------------

7. Розрахунок витрат і договірної ціни на НДДКР--------------------------

8. Оцінка доходності інноваційних проектів і програм

9. Стратегія інноваційної діяльності----------------------------------------------------

10. Регулювання та стимулювання інноваційної діяльності ---------------

Термінологічний словник---------------------------------------------------------

Література-----------------------------------------------------------------------------

Додатки--------------------------------------------------------------------------------

ВСТУП

Ситуація, що склалася в українській економіці, дає нові можливості для розвитку насамперед сфер, що пов’язані з інноваційною діяльністю. Розвиток і ідентифікація сучасного виробництва повинні майже цілком базуватися на нових рішеннях в галузі технології, техніки, організаційних форм й економічних методів господарювання, тобто різних нововведеннях, впроваджуваних у виробництво.

Підприємства проводять наукові дослідження та розробляють нову продукцію з метою диверсифікації виробництва, його модернізації, створення високих технологій і сучасного виробничого потенціалу шляхом заміни машин та устаткування.

Під впливом зростаючої внутрішньої і зовнішньої конкуренції інновації стають найважливішим елементом менеджменту на підприємстві. Нові ідеї і продукти, прогресивні технології й організаційні рішення дедалі більшою мірою визначають успіх підприємницької діяльності, забезпечують виживання і фінансову стабільність підприємства. У свою чергу, інноваційна спрямованість стратегії і тактики розвитку виробництва ставить нові вимоги до змісту, організації і методики управлінської діяльності, що зумовлює необхідність формування й удосконалення специфічних форм інноваційної діяльності.

Поняття “ інноваційна діяльність” досить швидко і надійно ввійшло до сучасного вітчизняного економічного лексикону. Воно означає самостійний вид діяльності підприємства, пов’язаний з управлінням процесами відновлення всіх об’єктів господарювання в ринковій економіці.

Вивчення курсу “ Економіка і організація інноваційної діяльності” допоможе студентам орієнтуватися в питаннях інно­ваційної діяльності підприємств у ринкових економічних умовах, ро­зуміти роль інноваційної політики як засобу підвищення ефективності підприємницької діяльності і виробництва конкурентоспроможної продукції; уміти виявляти найефективніші напрямки оновлення техніко-техно­логічної бази підприємства та її продукції, розробляти інноваційні заходи і управляти інноваційними процесами на своєму підприємстві, в галузі, країні.


Тема 1. Інноваційний процес як об’єкт управління

Суть і зміст інновацій, функції інновації. Зміст і структура інноваційного процесу, характеристика його етапів. Основні причини виникнення і поширення нововведень. Ознаки і ідентифікація інноваційних процесів. Моделювання внутрішньої структури інноваційних процесів. Науково-методологічні підходи управління інноваційними процесами. Теорія довгих циклів господарської кон’юнктури. Еволюція технологічних устроїв. Функції і методи управління інноваційною діяльністю. Витоки інноваційних ідей.
Innovation (англ.) – утворено з двох слів- латинського „новація” (новизна, нововведення) і англійського префікса „ ін”, що означає „в”, „введення”. Тому, у перекладі з англійського „ інновація” означає: введення нового, відновлення.

Результатом інноваційних процесів є нововведення, а їхнє впровадження в господарську практику визначається як інновація.

Таким чином, інновація- це нововведення, пов’язане з науково-технічним прогресом і, що полягає у відновленні основних фондів і технологій, в удосконаленні управління й економіки підприємства.

Інновація — кінцевий результат упровадження нововведення з метою зміни об'єкта управління й одержання економічного, соціального, екологічного, науково-технічного або іншого виду ефекту.

Процес введення новації на ринок прийнято називати комерціалізацією. Період часу між появою новації і втіленням її називається інноваційним лагом.

У повсякденній практиці, як правило, ототожнюють поняття нововведення, новація, інновація, що цілком зрозуміло. Будь-які винаходи, нові явища, види послуг чи методи тільки тоді одержать визнання, коли будуть прийняті до поширення (комерціалізація), і вже в новій якості вони виступлять як інновації.

Під інноваціями в широкому значенні розуміється прибуткове використання новацій у вигляді нових технологій, видів продукції і послуг, організаційно-технічних і соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного, адміністративного чи іншого характеру.

Інновація виконує відтворюючу, інвестиційну і стимулюючу функції.

Отримання прибутку від інновації та використання її в якості джерела фінансових ресурсів складає зміст відтворюючої функції інновації.

Використання прибутку від інновації для інвестування складає зміст інвестиційної функції інновації.

Отримання підприємцем прибутку за рахунок реалізації інновації прямо відповідає цільовій функції будь-якого комерційного господарюючого суб’єкта. Це співпадіння слугує стимулом підприємця до нових інновацій: спонукає його постійно вивчати попит, вдосконалювати організацію маркетингової діяльності, використовувати більш сучасні прийоми управління фінансами- все це становить зміст стимулюючої функції інновації.

Інноваційний процес — це процес отримання та комерціалі­зації винаходу, нових технологій, видів продукції чи послуг, рі­шень виробничого, фінансового характеру та інших результатів інтелектуальної діяльності.

Інноваційний процес можна розглядати як процес фінансу­вання розроблення та впровадження нового продукту чи послуги; як паралельно-послідовний процес здійснення науково-дослід­них, науково-технічних, виробничих, маркетингових робіт. Ми його розглянемо як тимчасові етапи життєвого циклу цієї ідеї. Ці етапи називають фазами інноваційного процесу.

1. Фаза «наука». На цій фазі:

— проводять фундаментальні дослідження;

— розробляють теоретичні підходи до вирішення даної проб­леми. Цим займаються академічні інститути, вищі навчальні за­клади, галузеві спеціалізовані інститути та лабораторії.

2. Фаза «дослідження». На цій фазі:

— проводять прикладні дослідження;

— здійснюють експериментальні дослідження;

— розробляють експериментальні моделі. Цим займаються наукові інститути та заклади, малі венчурні підприємства.

3. Фаза «розробка». На цій фазі:

— визначають технічні характеристики нової продукції, розробля­ють інженерно-технічну документацію та конструюють новий продукт;

— створюють дослідні зразки;

—розпочинають експериментальне виробництво нового продукту. Роботи на цьому етапі виконуються в спеціалізованих лабораторіях, дослідних виробництвах, конструкторських бюро, науково-дослідних підрозділах великих промислових підприємств

4. Фаза «виробництво». На цій фазі провадять:

—технічне й організаційне підготування виробництва ( створення допоміжних матеріалов, напівфабрикатів);

—масове виробництво. Цей етап здійснюється безпосередньо на підприємстві.

5. Фаза «споживання». Ця фаза охоплює:

—збут продукції;

—задоволення попиту споживача.

Основні причини виникнення та поширення нововведень:

  1. Конкурентна боротьба на ринку, бажання одержати конкурентні переваги та максимізувати прибуток.

  2. Попит споживача.

  3. Підвищення технічного потенціалу.

  4. Пошук вирішення проблем, які виникають під час діяльності фірми.

  5. Наслідування іншим організаціям, які впроваджують нову технологію.

  6. Бажання поліпшити свою майстерність у конкретній діяльності.

  7. Підтримка та підвищення престижу підприємства.

  8. Реалізація знань, та покращення престижу підприємства.

  9. Інтуїтивне уявлення про те, що нововведення може поліпшити діяльність організації.

  10. Поради консультантів у будь-який період реорганізації фірми.

  11. Наукові відкриття, інтернаціоналізація науки.

  12. Винахідництво.

Особливостями інноваційного процесу є :

багаточисельність та невизначеність шляхів досягнення мети;

  • високий ризик;

  • неможливість детального планування та орієнтація на прогнозні оцінки;

  • нелбхідність подолання опору як в сфері економічних відносин, так і інтересів учасників інноваційного процесу;

  • циклічний характер;

  • однією з характеристик інноваційного процесу є технологічний розрив, який показує різницю в ефективності нової і старої технології, а також об’єм кошів, необхідних для вкладання в нову технологію з метою досягнення нею результативності, яку має на сьогодні стара технологія.

Інноваційний процес описується рядом ознак. Встановлюється стадія життєвого циклу виробу (зародження, прискорення росту, уповільнення росту, зрілість, загасання), аналізується характер кривої життєвого циклу товару (традиційна, з повторним циклом, гребінцева, пікова та ін.), вивчається динаміка життєвого циклу попиту, досліджується рівень мінливості технології (стабільна, продуктивна, мінлива) та етапи життєвого циклу технології. Якщо врахувати життєвий цикл організації –інноватора ( створення, становлення, зрілість, реорганізація, занепад) та тривалість інноваційного процесу (короткостроковий, середньостроковий, довгостроковий), можна скласти морфологічну матрицю ідентифікації інноваційного процесу, що дозволить більш кваліфіковано розробити інноваційний проект.

Оновлення виробництва нерозривно пов’язане з його моделюванням, яке, в свою чергу, являється невід’ємною частиною аналітичного апарату сучасної організації.

Моделювання- це процес, при якому оригінал- первинний об’єкт- логічно відтворений і поданий у вигляді імітації, названої моделлю. Модель повинна відтворювати найбільш істотні сторони оригіналу.

Найбільшу цікавість ( з точки зору управління інноваціями ) викликають організаційні моделі, розраховані для дослідження організаційних систем і явищ. Моделювання організаційних систем виходить з того, що метою підприємства є впорядкування, перетворення, покращення структури і взаємозв’язку системи, що сприяє її функціонуванню.

1) При моделюванні організаційних робіт головним завданням простих моделей є відображення організаційних відносин і зв’язків між явищами і процесами, що складають інноваційний цикл . Модель інноваційного ланцюга –(створена в 50-ті роки минулого століття ) є найбільш простою моделлю інноваційного процесу. Представляє результат логічного розчленування всього процесу на окремі структурні частини, етапи і механізм послідовної передачі завдань і знань по ланцюгу, від попереднього етапу до послідуючого (фундаментальні дослідження- прикладні дослідження- дослідне виробництво і розробки- підготовка до виробництва- виробництво- збут). Ця модель трактує систему управління як інформаційно-поточний процес .

Більш складною моделлю, що несе змістовне навантаження, являється функціональна інноваційна модель (наукові знання – технологічні розробки – виробництво – економічний ріст). Згідно цієї концепції, нові знання, одержані в результаті фундаментальних, а потім і прикладних досліджень народжують автоматично нові технології і продукти. Тому нові знання повинні автоматично вести до економічного росту. Якщо ж критично поглянути на обидва наведені ланцюжки, то варто звернути увагу на недостатній взаємозв’язок складових блоків, відсутність сумісних елементів процесу і зворотних зв’язків.

2) Кібернетична модель відтворює інноваційний процес як комплексну систему, в якій елементи процесу створюють підсистеми. Підсистеми знаходяться між собою в постійному зв'язку, у взаємодії, завдяки чому система має множинні зворотні зв'язки. Також цю модель називають моделлю інноваційного кола.

Ця модель грунтується на наукових принципах: телеології, мінімальної зв'язаності, спільної оптимізації.

3) Модель співпраці (взаємодії)- керівник науково-дослідної лабораторії “Філіпс”, що в Гамбурзі, Шмідт-Тідеман запропонував модель, яка зв'язує в систему взаємодії функціональні компоненти і процеси, що розвиваються одночасно і разом з тим, таких що слідують почергово один за одним в рамках того ж підприємства. Переваги цієї моделі у тому, що вона в певній мірі дозволяє розчленити зміст діяльності на окремі частини, відкриваючи тим самим можливість планування інновацій; враховує в завданнях інноваційних етапів кон'юктурні зміни і дозволяє виділити його в межах найбільш важливі по впливу на цей процес точки (сфера розміщення ресурсів, сфера прийняття рішень), а також контрольні точки (проміжні результати, передача технологій).

Модель розчленяє іноваційний процес на ієрархічні науково-дослідно-техно-технологічні-комерційні функції. Виходячі з цілей підприємства цей процес починається з оцінки наявних ресурсів, з науково-дослідницьких робіт, що спрямовані на певні стратегічні цілі (цілі розвитку) і завершується поверненням власних коштів. На ділянці наукових досліджень керівництво підприємства формулює потребу в ідеях , пропозиціях, рекомендаціях, які формуються як результат взаємодії учасників всіх трьох функціональних підрозділів. Вибір інноваційних варіантів одразу ж одержує зворотню оцінку і характеристику технологічної і комерційної сфери. Після вибору ідеї розробляються більш “жорсткі” технологічні і комерційні оцінки, які визначають формування очікуваних технічних параметрів, витрат матеріальних засобів і часу, масштаби ризику, альтернативні варіанти рішень (стратегічний план).

4). Модель комплексних соціально-технологічних систем (модель Бонена). Згідно з цією моделлю конгломерат, що зветься соціально-технологічною системою (СТС) може представляти собою як керовану (наприклад, виробнича лінія, ракетна установка “земля-повітря”, мережа залізничих доріг) або не керовану, відповідно нарізно керовану систему (наприклад, транспортна система загального користування зі своєю сформованою мережею доріг, заправочних пунктів, центрів обслуговування і автомобільною промисловістю).

Тип і характер СТС визначається системою діючих цінностей і відповідними цілями, структурою, роллю і взаємодією її елементів, технічним обладнанням і технологіями, рівнем підготовки і досвідом людей.

Виділяють 2 взаємопов'язані СТС : виробничу СТС і споживацьку СТС. Зв'язок, що існує між цими двома системами, в першу чергу реалізується через продукт, який може викликати радикальні і повільні зміни в рамках СТС. Розвиток СТС може здійснюватися за такими напрямками:

а) подальший розвиток за рахунок вдосконалення стимулів, освіти і підготовки кадрів, накопичення досвіду. Це мабуть , самий швидкий і вільний від ризику шлях розвитку;

б) використання нових методів. Цей шлях пов'язаний з більш тривалим періодом адаптації і підготовки;

в) технічне переозброєння. Усталені звички персоналу і суспільні структури, адаптаційна здатність можуть визначати межу “модернізаційної” ефективності наявних засобів. В цьому випадку СТС діє в якості фільтра, припускаючи лише такі зміни, які можуть викликати самі незначні порушення в її структурі;

г) заміна виробничого обладнання з одночасними переутвореннями структури, тобто мова йде про використання все нових і нових технологій в рамках існуючої системи. В результаті багатоступеневої зміни поколінь технологія СТС повільно проходить через якісні і структурні зміни;

д) радикальні структурні зміни . Вони швидкі, але ускладнені фактором ризику і значніші , якщо вони вдаються. Цей вид примусового втручання, що використовується, як правило, в кризових ситуаціях , корінним чином змінює систему зв'язків, але без зміни в технічній структурі виробництва.

е) комбінована радикальна зміна означає внесення якісної зміни одночасно і в засоби, і в структури. Переутворення вже визрівшої СТС наштовхується на сильний опір, що поєднується з багатократною зростаючою небезпекою значного ризику. Ретельно спланований процес втручання і впливу на систему починається зі спроб структурної модифікації (по можливості на відокремленій ділянці), що включає в себе і людські зв’язки , і передбачає створення капіталу – регулятору багатократних зворотніх зв’язків. Окрім порівняно невеликого технічного ризику тут також необхідно приймати до уваги ризик виникнення докорінної і важко здійсненної структурної, тобто соціальної зміни .

Будь-яка модель закономірно представляє собою лише “скромну тінь” реального процесу. Але саме по собі моделювання сприяє розвитку системного, концептуального , стратегічного мислення, а саме воно особливо необхідне в плануванні інноваційних процесів, які не можуть виникати і розвиватися без людської ініціативності.

Управління інноваційними процесами ґрунтується на наукових підходах, основними з яких є такі:

Системний підхід – при якому інноваційна організація (ІО) розглядається як сукупність взаємозалежних компонентів, що має мету, ресурси, зв’язок із зовнішнім середовищем і зі зворотнім зв’язком.

Маркетинговий підхід – передбачає орієнтацію керуючої підсистеми ІО при рішенні будь – яких задач на споживача.

Функціональний підхід – потреба в інновації розглядається як сукупність функцій, які необхідно виконати в ході інноваційної діяльності.

Відтворювальний підхід – орієнтований на постійне поновлення виробництва об’єкту для задоволення потреб конкретного ринку з меншими сукупними витратами на одиницю корисного ефекту в порівнянні з кращим аналогічним об’єктом на даному ринку.

Нормативний підхід – полягає у встановленні нормативів управління за усіма елементами системи.

Комплексний підхід – при його застосуванні повинні враховуватися технічні, екологічні, економічні, організаційні, соціальні, психологічні й ін. аспекти менеджменту ІО і їх взаємозв’язки.

Інтеграційний підхід – націлений на поглиблення співробітництва суб’єктів управління інноваційного процесу, їхнє об’єднання, поглиблення взаємодії і взаємозв’язків між компонентами системи управління.

Динамічний підхід – ІО розглядається в розвитку, у причинно – послідовних зв’язках і співпідпорядкованості, проводиться ретроспективний аналіз поводження аналогічних об’єктів.

Процесний підхід – розглядає функції менеджменту ІО як взаємозалежні в рамках одного процесу виробництва інноваційного продукту.

Оптимізаційний підхід – сутність у переході від якісних оцінок до кількісних за допомогою інженерних розрахунків, математичних і статистичних методів.

Адміністративні підходи – регламентація функцій, прав, обов’язків, нормативів якості, витрат, тривалості, елементів системи менеджменту в нормативних актах.

Поведінковий підхід – ціль: надання допомоги працівникам в усвідомленні своїх можливостей, творчих здібностей на основі застосування концепцій поведінкових наук до побудови і управління фірмою.

Ситуаційний підхід – грунтується на тім, що придатність різних методів управління визначається конкретною ситуацією.

Основні принципи проведення інновацій є такими:

  • інновація повинна грунтуватися на довгостроковому цільовому стратегічному плануванні розвитку підприємства;

  • розмір, структура і фінансові можливості підприємства повинні відповідати можливостям здійснення інноваційних процесів;

  • ретельне планування і контроль реалізації проектів, розподіл ресурсів між всіма проектами, регулярна їх оцінка;

  • участь в роботі над інноваційним проектом всіх підрозділів підприємства, починаючи з самої ранньої стадії;

  • ефективність проектно-конструкторських робіт і висока якість виробництва , використання переваг сучасного обладнання;

  • ринкова орієнтація, ефективні зв’язки з споживачем;

  • нові для підприємтва продукти повинні відрізнятися від товарів-конкурентів.

Головною постаттю серед фундаторів інноваційних теорій економічного розвитку, безперечно, є австрійський економіст Йозеф Шумпетер (1883—1950). Ще в 30-ті роки він ввів понят­тя інновації, трактуючи його, як зміну з метою впровадження і використання нових видів споживчих товарів, нових виробничих і транспортних засобів, ринків і форм організації промисловості.

Економічні категорії «інновація», «інноваційний процес» Й. Шум­петер поєднав з теорією довгострокових циклічних коливань — теорією «довгих хвиль» М.Д. Кондратьєва (1892—1938). Для об­ґрунтування своєї теорії М. Д. Кондратьєв здійснив аналіз статисти­чних даних 4 провідних капіталістичних країн — Англії, Франції, США, Німеччини. Вивчення цих даних дало Кондратьєву підстави для висновку, що існують цикли економічної кон'юнктури — «дов­гі хвилі» з середньою тривалістю 54 роки (пожвавлення виробницт­ва, потім його бурхливий підйом, криза перевиробництва, яка пере­ходить у стадію депресії). Відомо 5 технологічних хвиль (укладів):

I хвиля (1785—1835) — механізація праці у ткацтві;

II хвиля (1830—1890, середина XIX ст.) — вуглевидобуток та паровий двигун;

IIIхвиля (1880—1940, кінець XIX — початок XX ст.) — чорна металургія;

IVхвиля (1930—1990) — нафта разом з продуктами органічної хімії;

Vхвиля (1985—2035) — мікроелектроніка.

Ключовим чинником є саме масовий попит на відповідні зміни.

М. Д. Кондратьєв з'ясував причини знайдених закономірностей (хвильових коливань у виробництві) та помітив, що «довгі хвилі» ви­никають не від дії чинників економічного розвитку, які визнавались головними на ті часи. Кондратьєв звернув увагу, що протягом двох десятиріч, які передують підйомові хвилі довгого циклу, спостеріга­ється пожвавлення в галузі технічних винаходів, а початок підйому збігається з широким застосуванням винаходів у промисловості. Це підтверджувало інноваційну теорію Й. Шумпетера, який побачив можливість подолання кризи та спадів у виробництві за допомогою інноваційного оновлення капіталу завдяки технічним, органі­заційним, економічним та управлінським нововведенням.

Зміст упраління інноваціями визначається складом функцій і процесів управління, здійснюваних у ході підготовки і проведення інноваційних заходів. Їх можна поділити на дві групи: предметні функції і функції, що забезпечують управління інноваціями.

Предметні функції є найбільш загальними для усіх видів і будь – яких умов здійснення інновацій. Ці функції відбивають зміст основних стадій процесу управління інноваційною діяльністю і виділяють предметні області управлінської діяльності на всіх ієрархічних рівнях. До предметних функцій відносять: формування цілей, планування, організацію і контроль.

До функцій, що забезпечують управління інноваціями відносять управлінські процеси й інструменти, що сприяють ефективному здійсненню предметних функцій управління на підприємстві. До них можна віднести соціально – психологічні і процесуальні (технологічні) функції.

До соціально – психологічних функцій відносять: делегування і мотивацію.

До процесуальних функцій відносять : рішення і комунікації.

Методи:

  1. Адміністративні – методи, якими керуюча підсистема впливає на керовану підсистему, спираються на систему законодавчих актів країни і регіону, нормативно – директивні і методичні документи фірми, вищестоящої організації, систему планів, програм, проектів, завдань, систему оперативного керівництва.

  2. Економічні методи:

а) методи, що регулюються центральними і регіональними органами (податкова система країни, регіону, кредитно – фінансовий механізм країни і регіону);

б) методи, що регулюються фірмою (економічні нормативи функціонування фірми, система матеріального заохочення працівників, система відповідальності за якість і ефективність роботи, застосування наукових підходів і сучасних методів).

  1. Балансові методи – припускають зіставлення взаємозалежних показників господарської діяльності з метою з’ясування і зміни їхнього взаємного впливу, а також підрахунку резервів підвищення ефективності виробництва.

  2. Соціально – психологічні методи розраховані на управління соціально – психологічними процесами в колективі.

  3. Мережні методи – графоаналітичний метод управління процесами створення будь – яких систем.

  4. Методи аналізу: метод порівнянь, факторний аналіз, індексний метод, метод ланцюгових підстановок, метод елімінування, графічний метод, ФВА, ЕММ.

  5. Методи прогнозування (нормативний, експериментальний, параметричний, екстраполяція, індексний, експертний, функціональний, комбінований…).

Досить важливим для підприємства є виявлення витоків інноваційних можливостей. П. Друкер виділяє сім джерел інноваційних можливостей. Чотири з них відносяться до внутрішніх, знаходяться в межах підприємства, добре видимі для людей, що там працюють, а саме:

  1. несподівана подія для фірми (успіх чи невдача) або несподівана подія в зовнішнім середовищі;

  2. “неконгруентність” економічної реальності і уявлення про неї;

  3. потреби внутрішніх процесів (організаційних, технологічних);

  4. зміна в структурі галузі чи ринку.

Найменш ризикова з них 1 – а група. На її реалізацію потрібно менше зусиль. Щоб скористатися сприятливою інноваційною можливістю, наданою цією групою джерел, потрібен ретельний аналіз ситуації і наявність відповідних науково – технічних, фінансових і людських ресурсів.

Друга група джерел є ще одним симптомом можливості, що з’явилась, провести інноваційні заходи. Невідповідність – це запрошення до інновацій. Воно створює нестабільність, у якій дуже невелике зусилля може зрушити величезні пласти і перешикувати соціальні й економічні структури. Невідповідності, як правило, не відбиваються в цифрах і документах, що одержують менеджери. Це явище менш якісне, чим кількісне. Як і перша група джерел невідповідності служать симптомом змін, що відбулися і можуть відбутися. Ці зміни виникають усередині галузі, ринку або процесу, але їх рідко помічають. Зустрічаються такі види невідповідностей:

  1. невідповідності між економічними реальностями галузі;

  2. невідповідності між реальністю (галузі чи сфери послуг) і уявленнями про неї;

  3. невідповідність між зусиллями, витраченими галуззю і цінностями, установками і домаганнями споживача.

  4. Невідповідності усередині ритму чи логіки процесу.

Третя група джерел (потреби внутрішніх процесів) вимагає наявності як мінімум п’яти критеріїв:

  • завершеного процесу;

  • наявності однієї слабкої чи відсутньої ланки;

  • чіткого визначення мети;

  • високої сприйнятливості споживача;

  • чіткого визначення специфікації рішень.

Четверта група джерел – це інновації, що використовують зміни в галузевій і ринковій структурах. Вони особливо ефективні коли в галузі чи на ринку домінує один або кілька великих виробників. Це група можливостей створює шанси для новачка з невеликими ресурсами. Але інновація повинна бути тут простою, складні стратегії не спрацьовують.

Зовнішні джерела (їх 3 групи) – мають своє походження поза даним підприємством чи даною галуззю, це:

  1. демографічні зміни;

  2. зміни в сприйняттях, намірах, ціннісних установках.

  3. нові знання.

Між внутрішніми і зовнішніми джерелами немає чітких меж, вони можуть перетинатися. Але кожний з них вимагає окремого аналізу. П. Друкер розташовує їх у порядку зменшення вірогідності аналізу і передбачуваності.

Питання для обговорення

1. Становлення та розвиток теорії інновацій.

2. Місце та роль інновацій у системі господарювання.

3. Сучасні світові тенденції розвитку інновацій.

4. Специфіка інноваційної діяльності в країнах-лідерах.

5. Основні етапи та стадії інноваційного процесу.

6. Життєвий цикл інновацій.

Питання для поглибленого вивчення теми

1. В чому полягає сутність концептуального підходу при управлінні інноваційним процесом.

2. Назвіть етапи формування інноваційної моделі на підприємстві.

3. В чому полягає трансферт інновацій.

4. Розкажіть про основні джерела фінансування інноваційних процесів.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ

ТЕСТИ

1. Поняття нововведень запропоноване:

а) Т. Кемпом;

б) К. Джонсоном;

в) Й. Шумпетером;

г) А. Смітом;

ґ) П. Хейне.

2. Наукомісткість виробництва визначається:

а) відношенням витрат на дослідження до обсягу реалізації продукції;

б) обсягом інвестицій на наукові дослідження;

в) відношенням кількості працівників, зайнятих у дослідному виробництві, до всіх працюючих;

г) відношенням обсягу нової продукції до всієї продукції.

3. Результатом інноваційної діяльності є:

а) інтелектуальний продукт;

б)новини;

в) інновації;

г) інвенція;

ґ) технології.

4. Комерційне впровадження нової продукції чи нових засобів виробництва називається:

а) інновація;

б) дослідження;

в) розробки;

г) винаходи.

5. Конкурентоспроможність країни на світовому ринку залежить від:

а) здатності генерувати ідеї;

б) кількості університетів і науково-дослідних інститутів;

в) можливості швидко опановувати новації;

г) інвестиційних можливостей.

6. Економічною теорією, що розглядала науково-технічний прогрес як чинник виробництва, є:

а) неокласична;

б) кейнсіанська;

в) неокласичний ренесанс.

7. Ідеї, що є корисними для використання в бізнесі, але не обов'язково там упроваджуються, мають назву:

а) інновація;

б) дослідження;

в) розробки;

г) винаходи.

8. Основні риси, притаманні інноваційному суспільству:

а) незалежність;

б) інтелектуалізація виробництва;

в) стабільність;

г) екологічність;

ґ) добробут населення.

9. Виходячи з циклічної концепції розвитку М. Д. Кондратьєва, суттєві зміни в економічному житті суспільства відбу­ваються:

а) на початку хвилі, що підвищується;

б) наприкінці хвилі, що підвищується;

в) на початку хвилі, що знижується;

г) наприкінці хвилі, що знижується.

10. При розробленні теорії «довгих хвиль економічної кон 'юнктури» М. Д. Кондратьєвим вивчалися такі економічні показники:

а) динаміка цін і заробітної плати;

б) обсяг виробництва основних видів продукції промисловості;

в) фондоозброєність праці;

г) обсяг зовнішньої торгівлі.

11. Для обґрунтування своєї теорії М. Д. Кондратьєв здійснив аналіз статистичних даних таких країн:

а) Великобританії, Японії, США;

б) Великобританії, Франції, США, Німеччини;

в) Японії, США, Канади.

12. Виходячи з циклічної концепції розвитку М. Д. Кондратьєва, головним чинником підйому в економіці країни є:

а) підвищення попиту на продукцію виробництва;

б) підвищення обсягу створення інновацій;

в) масовий попит на інноваційну продукцію.

13. Удосконалювання технічних знань:

а) відбувається тільки в результаті одержання вищої освіти;

б) справляє лише незначний вплив на випуск продукції;

в) може відбуватися через навчання в процесі роботи;

г) не впливало на економічне зростання у 60-х роках;

ґ) результат політичних революцій.

14. Залежність прибутків від віку найточніше передає таке твердження:

а) вони мають тенденцію до вирівнювання при досягненні ро­бітником середнього віку;

б) чим вищий рівень освіти індивідуума, тим вищі прибутки;

в) більш освічений індивідуум має вищий втрачений прибуток унаслідок пізнішого вступу на роботу;

г) усе перелічене вище;

ґ) нічого з переліченого.

15. Усі перелічені нижче країни витрачали менше 3 °/о свого ВНП на наукові дослідження і розробки в 90-ті роки за винятком:

а) Японії;

б) США;

в) СРСР;

г) ФРН;

ґ) Італії.

16. Відмінності в рівні заробітної плати в США можуть бути віднесені за рахунок:

а) різноманітного рівня людського капіталу, втіленого в праці;

б) дискримінації на ринку праці;

в) наявності профспілок у деяких галузях;

г) усього сказаного вище;

ґ) нічого з названого.

17. Середня реальна заробітна плата в економіці визначається:

а) основним капіталом;

б) соціальними навичками;

в) запасами людського капіталу;

г) усіма переліченими чинниками;

д) нічим з переліченого.

18. Вирівнювання відмінностей у рівнях заробітної плати відбувається через те, що:

а) усі види зарплати потребують рівної продуктивності праці;

б) є різниця у привабливості роботи;

в) у різних галузях економіки — різний попит на працю;

г) на підприємствах однієї і тієї самої галузі в країні є значні відмінності в капіталоозброєності робітників;

ґ) попит на різноманітні види праці зростає.

19. Практика цінової дискримінації була відкрита:

а) антитрестовим законом Шермана;

б) законом Клейтона;

в) законом Селлера—Кефаувера;

г) законом Робінсона—Петмана;

ґ) законом Оукена.

20. Результатом інноваційних процесів є:

а) нововведення;

б)новинки;

в) інвенція;

г) інновація;

д) винахід.

21. Під час інноваційного процесу фундаментальні дослідження проводяться:

а) на фазі «наука»;

б) на фазі «дослідження»;

в) на фазі « розробка»;

г) на фазі «виробництво»;

ґ) на фазі «споживання».

22. Корисність інноваційних товарів відбиває їх:

а) вартість;

б) споживча вартість;

в) якість;

г) правильні відповіді «а» і «б»;

ґ) правильні відповіді «а» і «в».

23. За змістом «технічний рівень»:

а) є поняття якості;

б) ширше поняття якості;

в) непорівнянний із поняттям якості;

г) рівнозначний поняттю якості;

ґ) усі відповіді неправильні.

24. Розвиток науки визначається:

а) потребами технічного прогресу;

б) соціальними потребами;

в) економічними потребами;

г) фінансовими потребами;

ґ) духовними потребами.

25. Пропозиція з використання якоїсь вже обгрунтованої та впровадженої ідеї інновацій називається:

а) ініціацією інновацій;

б) дифузією інновацій;

в) нововведенням;

г) інвенцією інновацій;

ґ) усі відповіді правильні.

26. До основних напрямів науково-технічного прогресу в промисловості не належать:

а) комплексна механізація та автоматизація промисловості;

б) комп'ютеризація промисловості;

в) спеціалізація промисловості;

г) хімізація промисловості;

ґ) упровадження нових технологій.

27. Пріоритетними напрямками науково-технічного прогресу є:

а) створення нових технологій;

б) удосконалення застосовуваних технологій;

в) застосування прогресивних базових технологій;

г) застосування інноваційних технологій;

ґ) правильна відповідь відсутня.

28. Завершальною ланкою і формою матеріалізації фундаментальних досліджень, засобом безпосереднього впливу науки сферу виробництва є:

а) технологія;

б) технологічна операція;

в) дослідно-конструкторська розробка;

г) нововведення;

ґ) організація.

ЗАВДАННЯ

Завдання 1

Поясніть, у чому полягає практичне значення сутності проце­су перетворення науки в безпосередню продуктивну силу для проведення обґрунтувань економічної політики уряду?

Завдання 2

Яка з особливостей сучасного етапу науково-технічної рево­люції має найважливіше значення для економіки України, з огля­ду на природні багатства країни? Коментар.

Завдання З

У чому сутність нового етапу науково-технічної революції? Докладний коментар.

Завдання 4

Який вплив нового етапу науково-технічної революції на еко­номічне зростання? Докладний коментар.

Завдання 5

Прокоментуйте: «Інтеграція науки і техніки, в остаточному підсумку, означає науково-технічний прогрес».

Завдання 6

Поясніть відмінності між індустріальним та інформаційним суспільствами.

У чому полягає прогресивність технологічного способу вироб­ництва?

Завдання 7

У чому полягає комплексна характеристика прогресу продук­тивних сил?

Завдання 8

У чому полягає сутність закону прискореного розвитку люд­ської цивілізації?

Завдання 9

Що є найбільш загальним критерієм економічного прогресу?

Завдання 10

Коли почався науково-технічний прогрес? Назвіть часові па­раметри й ознаки прогресу.

Завдання 11

Чому наука й інформація не відтискують людину на задній план у системі продуктивних сил? Коментар.

Завдання 12

Хто передбачав неминучість виникнення інформаційного суспільства?

Завдання 13

Які елементи економічної системи характеризують інформаційне суспільство?

Завдання 14

Які зміни, зумовлені розвитком інформаційного суспільства є базисними?

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   26

Схожі:

Кафедра менеджменту організацій МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК
Рецензенти – завідувач кафедри менеджменту зовнішньоекономічної діяльності, професор Школьний О. О. та доцент кафедри економіки Бурляй...
ДВНЗ «ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ»
Тичній конференції «Актуальні проблеми нумізматики в системі спеціальних галузей історичної науки», яка відбудеться 6-8 червня 2013...
ПИТАННЯ НА ДЕРЖАВНИЙ ІСПИТ ЗІ СПЕЦІАЛЬНОСТІ “МЕНЕДЖМЕНТ ОРГАНІЗАЦІЙ”
Дати визначення стратегічному менеджменту. Визначити сферу діяльності стратегічного менеджменту у малому, середньому та великому...
В. П. Жиленко Кафедра менеджменту. Національний університет кораблебудування...
Кафедра менеджменту. Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова, Миколаїв
ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» НАПН України
КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «ЗАПОРІЗЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ»
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «КРИВОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»...
«Фінансовий облік – 1,2», «Аудит», «Аналіз господарської діяльності» для студентів спеціальності 03050901 «Облік і аудит» всіх форм...
ЄВРОПЕЙСЬКА КОМІСІЯ ПРОГРАМА TEMPUS ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ...
Підсумки першого етапу виконання проекту TEMPUS, спрямованого на відкриття програми МВА, та актуальні задачі розвитку”
1 Реалізм
Міністерство освіти і науки України ДВНЗ Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ...
«МЕДИКО-БІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ» для випускників заочної форми навчання
ДВНЗ «КИІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Імені В. Гетьмана» КАФЕДРА ВИЩОЇ МАТЕМАТИКИ
Поняття базису n – вимірного векторного простору. Розкладання вектора за базисом
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка