Тема уроку: Економічне обґрунтування проекту.
Мета уроку:
Навчальна: сформувати знання про економічне обґрунтування проекту.
Виховна: виховувати культуру праці, працелюбність, бережне відношення до майна;
Розвиваюча: розвивати технічне мислення, сприяти розвитку координації рухів, розвивати пам`ять, мислення.
ТИП УРОКУ: комбінований
ПЛАН
1. Організаційна частина
2. Перевірка раніше вивченого матеріалу
3.Повідомлення теми, мети уроку, мотивація навчальної діяльності
4. Викладення нового матеріалу
5. Практична робота
6. Закріплення вивченого матеріалу
7. Завдання для виконання дома
8. Закінчення уроку.
ХІД І ЗМІСТ ЗАНЯТТЯ
І. Організаційний момент
– Добрий день, діти!
– Сідайте, будь ласка!
– Хто сьогодні черговий?
– Хто сьогодні відсутній?
– Хто сьогодні не готовий до уроку і чому?
II. Повторення раніше вивченого матеріалу
Запитання для актуалізації знань по темі:
Назвіть методи розумової діяльності винахідника.
Назвіть етапи навчального проектування.
ІІІ. Повідомлення теми, мети, завдань уроку, мотивація навчальної діяльності .
Тема уроку: Економічне обґрунтування проекту.
Мета уроку: сформувати знання про економічне обґрунтування проекту.
IV. Викладення нового матеріалу.
Основні поняття: засоби праці, виробничі сили, виробничі відносини, економічна система, витрати виробництва, собівартість, ціна та прибуток
Перед виготовленням запланованого виробу необхідно з’ясувати чи є даний проект економічно вигідним, чи є потреба у заміні окремих конструктивних елементів, технології виготовлення виробу в цілому, використаних матеріалів тощо. Щоб з’ясувати ці питання проводять експертизу проекту.
Частково питання експертизи ми розглядали у попередньому розділі, коли йшлося про основи дизайну у створенні виробу. Насправді, експертиза виробу нерозривно пов’язана з економікою виробництва, і має достатньо складну структуру. Це пояснюється тим, що виріб має багато характеристик, не лише з точки зору дизайнера, а й технолога, інженера, соціолога, маркетолога. Їх необхідно враховувати не лише під час виготовлення дослідного зразка, а й після випуску виробу у серійне виробництво. Однак провідним в експертизі є його економічна частина, тому коротко розглянемо економічне обґрунтування виробу з позицій основ сучасного виробництва.
В основу розвитку людського суспільства покладене матеріальне виробництво, створення матеріальних благ. Виробництво матеріальних благ в кожній суспільно-економічній формації має свої специфічні особливості, здійснюється за допомогою знарядь праці.
Процес праці включає три основні моменти:
праця людини;
предмети праці;
засоби праці.
Праця людини – це змістовна, цілеспрямована діяльність людей, в процесі якої вони видозмінюють зовнішню природу, опосередкують, регулюють і контролюють обмін речей між собою і одночасно змінюють власну природу.
Предмети праці - це речі (об’єкти) природи, на які людина впливає в процесі праці, піддаючи їх обробці.
Предмети праці бувають двох видів:
дані самою природою (наприклад деревина);
ті, що підлягають наступній обробці (руда), їх називають сирим матеріалом або сировиною.
Засоби праці – це речі чи комплекс речей, якими людина впливає на предмети праці.
Виробничі сили – це фактори, які забезпечують перетворення речей природи у відповідності з потребами людей, створюючи матеріальні і духовні блага, і визначають ріст продуктивності суспільної праці.
До структури виробничих сил належать:
людина (головна виробнича сила);
засоби праці:
предмети праці (засоби виробництва);
сили природи, які використовуються людьми;
форми і методи організації виробництва;
наука;
інформація.
Оскільки виробничі сили відтворюють відношення людини до природи, то, з однієї сторони, вони повернуті до сил природи, а з іншої – до системи суспільних, перш за все, економічних відносин, в складі яких виділяють техніко-економічні, організаційно-економічні, соціально-економічні, тобто виробничі відносини.
Виробничі відносини – це суспільна форма розвитку виробничих сил в процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ.
Такою ж суспільною формою е і відношення власності.
Власність можна розглядати як виробничі відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, робочої сили, предметів споживання, послуг, об’єктів інтелектуальної власності у всіх сферах суспільного відтворення.
Відносини власності за своїм економічним змістом охоплюють усю сукупність виробничих відносин, є їх системною сутністю.
Економічна система – це сукупність всіх видів економічної діяльності людей в процесі їх взаємодії, спрямованих на виробництво, обмін, розподіл і споживання товарів і послуг, а також на регулювання такої діяльності у відповідності з метою суспільства.
Основними елементами економічної системи, її підсистемами, є:
виробничі сили;
техніко-економічні відносини;
організаційно-економічні відносини;
виробничі відносини, чи відношення до власності;
господарський механізм, так як регулювання економічної діяльності здійснюється за його допомогою.
Витрати використовуються для оцінки та аналізу виконання планових показників, вивчення результатів діяльності окремих підрозділів і підприємства в цілому.
При плануванні, обліку і аналізі витрати класифікуються за ознаками і поділяються:
за місцем виникнення – на витрати виробництва підрозділу, дільниці, служби;
за видами продукції, робіт, послуг – на витрати на вироби,
групи однорідних виробів, одноразові замовлення, реалізовану продукцію;
за видами витрат – на витрати за економічними елементами, статтями калькуляції;
за способом перенесення витрат на продукцію – на прямі та непрямі;
за ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат – на умовно-змінні й умовно-постійні або змінні чи постійні;
за календарними періодами – на поточні та одноразові.
Собівартість продукції (робіт, послуг) – це виражена в грошовій формі витрата на виробництво і збут продукції. Собівартість об’єднує дві частини вартості – вартість використаних засобів виробництва і частину вартості необхідного продукту,
Вартість використаних засобів виробництва об’єднує витрати на використання предметів праці (сировини, матеріалів, енергії, тари і т.д.) та частину вартості засобів праці, перенесену на продукцію у вигляді амортизаційних відрахувань.
Вартість необхідного продукту являє собою сукупність витрат для відтворення робочої сили і складається не тільки з коштів на оплату праці, а ще й з грошових виплат і безплатних послуг із суспільних фондів споживання, які в собівартості промислової продукції відображені частково, у вигляді відрахувань на соціальне страхування.
Обидві ці частини забезпечують просте відтворення виробництва.
Третя частина вартості – додатковий продукт суспільства -використовується для розширення виробництва, виплат та безплатних послуг із суспільних фондів споживання.
Таким чином, собівартість є основою вартості.
Собівартість продукції визначається індивідуальними затратами праці в умовах досягнутого на конкретному підприємстві технічного рівня виробництва (індивідуальна собівартість), тимчасом як вартість продукції (робіт, послуг) – затратами суспільне необхідної праці.
Собівартість продукції, як найважливіший інструмент виміру рівня затрат суспільної праці, є основою для формування та вдосконалення цін, визначення доходу, прибутку, рентабельності та інших фінансових показників.
До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:
прямі матеріальні витрати;
прямі витрати на оплату праці;
інші прямі витрати;
загальновиробничі витрати.
До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.
До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплата робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.
До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних ділянок, амортизація тощо.
Серед економічних категорій, що використовуються в ринковому механізмі господарювання, є ціна.
Ціна - це грошовий вираз вартості товару. За її допомогою порівнюють витрати і результати господарської діяльності, обґрунтовують вибір найефективніших напрямків капітальних вкладень і розвиток нової техніки, стимулюють виробництво та споживання високоякісних видів продукції.
Ціна виступає важливим інструментом конкурентного процесу. Конкурентне ціноутворення є основою саморегулювання ринку та еквівалентного обміну товарами.
Суть ціни найбільш наочно проявляється в її функціях: розподільчій, врівноважуючій, інформаційній, стимулюючій та збереження доходності підприємства.
За характером обслуговуваного обороту продукції всі ціни поділяються на відпускні, оптові та роздрібні.
Залежно від розмірів купівлі-продажу товарів існують біржові, внутрішньофірмові, трансферні, роздрібні ціни.
Ціни за впливом на них конкуренції поділяють на конкурентні, монопольні, регульовані, індикативні.
Ціни відрізняються за територією дії – поясні, національні, світові.
Існують також базові ціни, ціни пропозиції, прейскурантні, виробництва, пільгові.
Завдання економічного обґрунтування проекту. Після обґрунтування прототипу виробу, чим підтверджується принципова можливість його виготовлення, на конструкторському етапі необхідно дати: обґрунтування витрат необхідних матеріалів, засобів енергії, грошових коштів на оплату праці при виготовленні виробу; визначення собівартості виробу, що виготовляється; величини запланованого прибутку і договірної ціни виробу; визначення рівня рентабельності виготовленого виробу; планування випуску виробу: кошторис доходів і витрат. Тобто необхідно зробити попередню економічну оцінку доцільності постановки розробленого проекту на виробництво, її випуску й продажу.
На цьому етапі розробки проекту слід одержати відповіді на такі питання:
яким має бути розмір коштів для здійснення
випуску першої продукції;
чи буде отримано прибуток від реалізації проекту і якщо так,
то чи буде він достатнім для повернення грошей;
через який термін будуть повернуті гроші;
наскільки ємним за платоспроможним попитом, перспективами і конкуренцією буде прогнозований ринок нової продукції;
якою є планова собівартість продукції, яку розробляють;
яким є обсяг випуску продукції на ринок;
скільки років триває реалізація товару на ринку тощо.
У процесі попереднього економічного аналізу корисно визначити дійсну вартість майбутніх грошових потоків, яку генерує інноваційна продукція.
Питання прибутку може бути вирішальним для багатьох видів інноваційної продукції. Якщо неможливо продати продукцію за ціною, що перекриває очікувані виробничі витрати і будь-які пов’язані з цим платежі (виробничі накладні витрати, торговельні витрати тощо), то немає сенсу братися за розробку. Економічна оцінка спроектованого виробу здійснюється на підставі його порівняння з відомими зразками-аналогами і включає оцінку наявності недорогих матеріалів, можливості використання відходів.
Джерела та шляхи економії матеріальних ресурсів проекту. Раціональне та економне витрачання окремих елементів проекту має неабияке економічне значення. Це зумовлюється постійним збільшенням абсолютного споживання сировини, матеріалів, енергії для виробництва продукції в різних галузях народного господарства, переважаючою часткою матеріальних витрат у загальній її вартості. Економія матеріальних ресурсів дає змогу з тієї самої кількості сировини і матеріалів виготовляти більше продукції без додаткових затрат суспільної праці, підвищувати ефективність виробництва в цілому на кожному підприємстві.
Для вимірювання ступеня ефективності використання матеріалів існує відповідна система техніко-економічних показників.
1. На підприємствах, що переробляють первинну сировину, застосовують показник (коефіцієнт) виходу або видобутку готової продукції з вихідної сировини. Наприклад, кольорова металургія – коефіцієнт видобутку міді з руди, цукровий завод – вихід цукру з буряків.
2. На окремих підприємствах використовують витрати сировини на одиницю готової продукції. Наприклад, підприємства чорної металургії – витрати залізної руди, коксу на 1 тону чавуну, на підприємстві мінеральних добрив – витрати сірчаної кислоти на 1 тону суперфосфату.
3. На підприємствах обробної промисловості використовують коефіцієнт використання матеріалів, тобто відношення чистої ваги до норми.
4. На окремих підприємствах розраховують коефіцієнт використання площі матеріалу (листовий прокат, тканина, шкіра).
5. Коефіцієнт використання об’єму матеріалу (деревина).
Ефективніше використання обігових фондів передбачає розв’язання завдань з економії сировини, матеріалів, палива, електроенергії.
Джерела показують за рахунок чого можна досягти економії, шляхи показують як саме, за допомогою яких заходів можна заощадити ті чи інші види матеріальних ресурсів.
Джерела економії матеріальних ресурсів:
– зниження ваги виробів;
– зменшення питомої витрати матеріалів;
– скорочення витрат і відходів сировини і матеріалів;
– використання відходів та побічних продуктів;
– утилізації вторинних ресурсів;
– заміна натуральних видів сировини та матеріалів штучними їх видами.
Шляхи економії матеріальних ресурсів:
І. Виробничо-технічні заходи
– первинна обробка та збагачення сировини;
– комплексна переробка сировини;
– застосування ресурсно-зберігаючої техніки;
– запровадження маловідходної та безвідходної технології.
ІІ. Організаційно-економічні заходи
– удосконалення матеріальних нормативів;
– поліпшення організації матеріального забезпечення виробництва;
– упорядкування системи ціноутворення;
– застосування дійової системи економічного стимулювання.
Серед джерел та шляхів економії матеріальних ресурсів найбільше уваги можна приділити
комплексній переробці сировини – це процес промислової переробки результатом якого є добування з вихідної сировини всіх корисних її компонентів та їх повне використання, включаючи і технологічні відходи.
вторинні матеріальні ресурси – це залишки сировини, відходи виробництва і споживання, які можуть бути використані у виробництві.
Відходи виробництва – залишки сировини і матеріалів, які втратили первісну споживчу вартість (обривки, стружка, технічне масло, жом).
Відходи споживання – виробничого споживання (брухт, гума, тара) побутового споживання (ношені речі, одяг, макулатура).
Практична робота
ПЕРВИННИЙ РОЗРАХУНОК СОБІВАРТОСТІ ПРОЕКТУ
Обладнання та матеріали: проектно-технологічна документація, комп’ютер, доступ до мережі Інтернет.
Послідовність виконання роботи
Відберіть проекти для проведення економічної оцінки.
Визначте вартість матеріалів.
Визначте вартість спожитої електроенергії.
Здійсніть розрахунок оплати праці, визначте величину податку на заробітну плату.
Визначте амортизаційні відрахування та обладнання під час виготовлення проекту.
Визначте загальну собівартість виготовлення виробу, очікуваний прибуток, ціну, рентабельність.
Підведіть підсумки проведеного аналізу.
VІ. Закріплення вивченого матеріалу.
1. Охарактеризуйте зміст та структуру виробничих сил та виробничих відносин.
2. Дайте характеристику економічної системи.
3. Дайте характеристику поняттю «собівартість»
4. Що впливає на ціну товару?
5. Розкрийте послідовність (алгоритм) економічної оцінки проекту.
6. Назвіть джерела та шляхи економії матеріальних ресурсів. Яка між ними різниця?
VI. Завдання для виконання дома.
Вивчити матеріал по темі, розробити реферат по темі проекту.
VII. 3акінчення уроку.
Підведення підсумків уроку, аналіз позитивних і негативних моментів у роботі учнів, пояснення шляхів усунення недоліків. Приведення в порядок робочих місць. |