Собівартість продукції і прибуток знаходяться в зворотно пропорційній залежності і зниження собівартості приводить до відповідного росту прибутку і навпаки.
Зміна рівня середньо реалізаційних цін і величина прибутку знаходяться у прямо пропорційній залежності: при збільшенні рівня цін сума прибутку відповідно зросте і навпаки.
Узагальнена інформація для аналізу фінансових результатів подана у формі 2 для річної і квартальної бухгалтерської звітності "Звіт про фінансові результати", у формі 1 для річної і періодичної бухгалтерської звітності "Бухгалтерський баланс", у формі 5 для річної і квартальної бухгалтерської звітності "Примітка до балансу".
2. Аналіз суми прибутку за видами реалізованої продукції.
На суму прибутку по кожному виду реалізованої продукції впливають три фактори:
кількість реалізованої продукції;
середня реалізаційна ціна за 1 ц;
виробнича собівартість одиниці продукції.
При зростанні кількості реалізованої продукції і підвищенні середньої реалізаційної ціни сума прибутку збільшується, а при збільшенні собівартості продукції сума прибутку зменшується.
Шляхи збільшення суми прибутку від реалізації окремих видів продукції:
збільшення кількості реалізованої продукції - шляхом збільшення обсягів її виробництва: в рослинництві - збільшення посівної площі та підвищення врожайності, в тваринництві - збільшення поголів'я і підвищення продуктивності тварин;
підвищення середньої реалізаційної ціни — поліпшення якості продукції, вдосконалення структури реалізації, врахування строків реалізації;
зниження собівартості продукції - у рослинництві вона залежить від суми затрат на 1 га, рівня врожайності, а в тваринництві — від суми затрат на 1 голову та рівня продуктивності однієї голови.
Аналіз грошових надходжень діяльності підприємства та суми виручки від реалізації продукції.
Чистий дохід - це різниця між сумою грошових надходжень діяльності підприємства і сумою витрат діяльності.
Чистий дохід знаходиться в прямій залежності від грошових надходжень, а тому потрібно відшукувати резерви їх збільшення.
Аналіз суми чистої виручки від реалізації продукції проводять по кожному виду реалізованої продукції окремо.
На суму виручки впивають такі фактори:
кількість реалізованої продукції;
середня реалізаційна ціна.
Сума виручки - це добуток від множення кількості реалізованої продукції на середню реалізаційну ціну. При збільшенні факторів сума виручки збільшується і навпаки.
Аналіз доходів від цінних паперів.
Основними видами цінних паперів, що використовуються підприємствами є акції, облігації, ощадні сертифікати, векселі.
Акції випускаються підприємствами та багатьма іншими суб'єктами господарювання. Класифікують акції за видами власності: іменні, на пред’явника, прості та привілейовані.
Іменні акції належать власнику, прізвище та ім'я якого зазначається на них. Власниками іменних акцій можуть бути як громадяни, так і підприємства. Акції на пред’явника не містять вказівок на їхнього власника.
Привілейовані акції дають право першочергового одержання фіксованих дивідендів і участі в розподілі активів підприємства за умови його ліквідації, але не дають права голосу.
Прості акції дають їхнім власникам право голосу, але дивіденди за ними не фіксуються, а виплачуються залежно від розміру прибутку, отже, за невеликого прибутку дивіденди можуть бути незначними, і навпаки.
Облігації випускаються центральними і місцевими державними органами, підприємствами. Власнику в установлений строк обов'язково відшкодовують номінальну вартість облігацій з виплатою фіксованого відсотка.
Ощадні сертифікати — це цінний папір банківських установ. Видаються підприємству або громадянину як свідоцтво про здачу ними певної суми грошей на тимчасове зберігання. Вкладники мають право на одержання по закінченні цього строку всієї вкладеної суми і відсотків.
Вексель використовується в основному для оформлення комерційного кредиту, який надається в товарній формі покупцям як відстрочка обов’язкової виплати за продані товари, надані послуги. За надання відстрочки покупці сплачують заздалегідь визначений відсоток. Підприємства - власники цінних паперів одержують певні доходи.
Головним завданням аналізу є вивчення складу, структури й динаміки цінних паперів та доходів від них. Дохідність акції визначається двома факторами:
отримання частини розподіленого прибутку підприємства (дивіденди);
можливістю продати цінні папери на фондовій біржі за ціною, вищою ніж ціна придбання.
У процесі аналізу визначаються показники: сума і ставка дивідендів (норма). Рівень дивідендів і курс акції формуються під впливом багатьох факторів - внутрішніх і зовнішніх.
До внутрішніх факторів відносять зміну чистого прибутку, зміни строку виплати і величини кредитів; до зовнішніх — зміну відсоткової ставки за кредит, зміну співвідношення попиту і пропозиції, стан податкової та амортизаційної політики держави.
Аналіз резервів збільшення прибутку.
Щоб постійно забезпечувати зростання прибутку, треба шукати невикористані можливості його збільшення, тобто резерви зростання.
Резерв — це кількісна величина. Резерви виявляються на стадіях планування та безпосереднього виробництва продукції і її реалізації. Визначення резервів збільшення прибутку базується на науково обргрунтованій методиці розроблення заходів з їх мобілізації. У процесі виявлення резервів виділяють три етапи:
аналітичний — на цьому етапі виявляють і кількісно оцінюють резерви;
організаційний - тут розробляють комплекс інженерно-технічних, організаційних, економічних і соціальних заходів, які повинні забезпечити використання виявлених peзервів;
функціональний — коли практично реалізують заходи і контролюють їх виконання.
Резерви збільшення прибутку є можливими:
за рахунок збільшення обсягу випуску продукції(робіт, послуг);
за рахунок зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції;
за рахунок економії і раціонального використання коштів на оплату праці робітників та службовців;
за рахунок запровадження досягнень науково-технічного прогресу, в результаті чого зростає продуктивність праці.
Для пошуку й підрахунку резервів зростання прибутку.
Аналіз рівня рентабельності та розподілу прибутку.
Доходність підприємства характеризується абсолютними і відносними показниками. Абсолютний показник — це норма прибутку. Відносний показник - це рівень рентабельності.
Рівень рентабельності — це відсоткове відношення прибутку до затрат, що забезпечили отримання цього прибутку.
Рівень рентабельності показує, скільки прибутку підприємство отримало на 1 грн. затрат. Отже, рівень рентабельності є одним із головних факторів, від яких залежить сума прибутку підприємства. Потрібно детально досліджувати цей показник, відшукуючи резерви його зростання.
Показники рівня рентабельності:
рентабельність реалізації продукції, робіт і послуг - це відношення валового прибутку ( різниця між чистим доходом ( виручкою ) і собівартістю реалізованої продукції) до собівартості реалізованої продукції, робіт і послуг.
Рентабельність операційної діяльності - це відношення прибутку від операційної діяльності до операційних витрат ( собівартість реалізованої продукції, адміністративні витрати + витрати на збут + інші операційні витрати)
Рентабельність звичайної діяльності — це відношення прибутку від звичайної діяльності до витрат звичайної діяльності ( операційні витрати + фінансові та інвестиційні витрати).
Рентабельність витрат діяльності — визначають діленням чистого прибутку на суму витрат діяльності ( звичайної і надзвичайної).
На рівень рентабельності кожного виду продукції впливають фактори:
прибуток від реалізації продукції;
собівартість реалізованої продукції.
При збільшенні суми прибутку рівень рентабельності збільшується, а при збільшенні собівартості реалізованої продукції — зменшується.
Собівартість реалізованої продукції залежить від двох факторів:
кількості реалізованої продукції;
собівартості одиниці продукції.
Зростання собівартості реалізованої продукції за рахунок збільшення кількості реалізованої продукції не є негативним явищем. Негативним є її ріст за рахунок зростання собівартості одиниці продукції.
Прибуток підприємства є об'єктом розподілу. Він розподіляється на 2 частини:
- податок на прибуток;
- чистий прибуток.
Податок на прибуток поступає в доходи державного бюджету. Чистий прибуток залишається в розпорядженні підприємства і використовується на:
- виплату дивідендів ;
- поповнення статутного капіталу;
- поповнення резервного капіталу,
- інші напрямки використання;
- нерозподілений прибуток.
Додаткова література.
Семенюк Н.А.., Петренко В.Г. Економічний аналіз. Навчально-методичний посібник, 2004. —с. 154-169.
Чумаченко М.Г. Економічний аналіз. Навчальний посібник. -К. 2003.- с. 172 -197.
ТЕМA 8. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА.
Завдання і джерела аналізу.
Аналіз майна і джерел його утворення.
Аналіз фінансової стійкості.
Аналіз платоспроможності.
-
Визначення платоспроможності в умовах банкрутства.
Аналіз оборотності оборотних активів та ефективності використання активів.
1. Завдання і джерела аналізу.
За умов ринкової економіки підприємство здійснює свою виробничо-торговельну діяльність самостійно, але конкуренція, що полягає в змаганні підприємств за споживачів своєї продукції, змушує продавця (виробника) враховувати інтереси й побажання покупців і виробляти продукцію, яка їм потрібна. Підприємство, що програло у цій боротьбі, звичайно стає банкрутом, тобто не може оплатиш вартості товару, робіт та послуг, розраховуватись з бюджетом, а через те наражається на небезпеку примусового продажу свого майна. Отже, щоб запобігти катастрофі, підприємство мусить постійно стежити за ситуацією на ринку і забезпечувати високу конкурентоспроможність своєї продукції.
Одним із інструментів з'ясування реальної конкурентоспроможності є аналіз фінансового стану підприємства.
Ринкова економіка приводить у рух усі ресурси, аби кожна вкладена в підприємство гривня давала найвищий прибуток. Щоб забезпечити це, необхідно постійно аналізувати фінансовій стан, проводити обґрунтоване наукове дослідження фінансових відносин і руху фінансових ресурсів у процесі господарської і торговельної діяльності кожного підприємства.
Фінансовий стан підприємства - це показник його фінансової конкурентоспроможності, тобто кредитоспроможності, платоспроможності, виконання зобов'язань перед державою та іншими підприємствами.
Фінансовий аналіз - це засіб оцінювання і прогнозування фінансового стану підприємства на основі його бухгалтерської звітності.
Інформаційною базою аналізу фінансового стану є бухгалтерська фінансова звітність, тобто система показників, які відображають майновій і фінансовій стан підприємства на конкретну дату.
За доступністю інформація поділяється на відкриту й закриту (остання є комерційною таємницею), а тому аналіз фінансового стану може бути двох видів:
Внутрішній аналіз здійснюється фінансистами підприємства на основі нормативів, що застосовуються на підприємстві, і виконується способом порівняння цих нормативів з фактичними параметрами фінансової діяльності підприємства.
Зовнішній аналіз здійснюється заінтересованими організаціями - податковою інспекцією, банком, акціонерними, іншими структурами - за даними бухгалтерської звітності.
Особливість звітності, яку розроблено згідно з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку, полягає в тім, що нею можуть широко користуватися інвестори та інші особи, які беруть участь у підприємницькій діяльності, - кредитори, постачальники, конкуренти, працівники підприємства. Кожній користувач фінансової звітності, як правило, вивчає ту інформацію, котра йому необхідна в процесі підприємницької діяльності. Детальний аналіз фінансового стану може проводити адміністрація підприємства, бо вона має можливість використовувати дані управлінського обліку для прийняття управлінських рішень.
Крім фінансової звітності використовується інформація, яка доступна тільки внутрішнім користувачам, тобто підрозділам та працівникам підприємства. Кожен з них використовує ту інформацію, яка йому необхідна для прийняття відповідних управлінських рішень. Так, керівникові фінансового відділу важливо знати реальну оцінку діяльності свого підприємства і його фінансового стану, керівникові маркетингового відділу потрібна своя інформація для розроблення стратегії виходу на ринок тощо.
Головне завдання аналізу фінансового стану - своєчасно виявити й усунути недоліки у фінансовій діяльності, знайти управлінські рішення для поліпшення фінансового стану підприємства та його платоспроможності.
Завдання аналізу:
склад і динаміка активів підприємства та джерел їх утворення;
фінансова стійкість підприємства;
платоспроможність і кредитоспроможність;
склад і динаміка дебіторської і кредиторської заборгованості;
оборотність оборотних активів.
Джерела аналізу:
Баланс.
Звіт про фінансові результати.
Звіт про рух грошових коштів.
Звіт про власний капітал.
Примітки до річної фінансової звітності.
Дані аналітичного і синтетичного бухгалтерського обліку.
2. Аналіз майна і джерел його утворення.
Аналіз бухгалтерського балансу проводять за допомогою вертикального і горизонтального аналізу.
Горизонтальний аналіз - роблять оцінку змін окремих статей балансу в часі, порівнюють вартість їх на початок та на кінець року і роблять оцінку цих змін.
Вертикальний аналіз - це структурний аналіз, при якому за 100 % беруть валюту (підсумок) балансу і визначають питому вагу кожної статті у відсотках до підсумку.
Коефіцієнтний - за його допомогою вивчають рівень і динаміку відносних показників фінансового стану, які розраховуються як відношення величин балансових статей чи інших абсолютних показників, що їх можна одержати на основі звітності. Ці коефіцієнти порівнюють з базовими даними.
Факторний аналіз - застосовується для виявлення причин зміни абсолютних і відносних фінансових показників, а також для розрахунку впливу причин на зміну фінансового показника, що його аналізують.
Зростання валюти балансу є позитивним явищем, якщо воно відбулося за рахунок зростання джерел власних засобів і коли воно призвело до зростання суми виручки і суши прибутку від реалізації продукції, до зростання обсягів виробництва продукції.
Завжди позитивним є зростання основних засобів, бо означає поліпшення забезпеченості підприємства основними засобами. Джерелами зростання необоротних активів є власний капітал та довгострокові кредити банків. За умов високої фінансової стійкості підприємства позитивним є зростання необоротних активів за рахунок обох джерел. Позитивним є зростання виробничих запасів, тварин на вирощуванні і відгодівлі, незавершеного виробництва, готової продукції, грошових коштів. Але величина виробничих запасів і грошових коштів повинна бути оптимальною. Грошові кошти повинні покривати не менше 20 % поточних зобов'язань, а виробничі запаси мають відповідати нормативу. Необґрунтовані економічно значні понаднормативні виробничі запаси є негативним явищем, бо уповільнюють швидкість обертання оборотних активів, знижують ефективність їх використання. Негативним явищем є зростання сум дебіторської заборгованості.
Джерела утворення оборотних активів поділяються на власні і залучені. Зростання за рахунок власних і прирівняних до них джерел (власний капітал у частині оборотних активів, забезпечення наступних витрат і платежів, доходи майбутніх періодів) завжди є позитивним явищем. Зростання за рахунок залучених джерел (поточні зобов'язання) в умовах міцного фінансового стану підприємства також є позитивним явищем. Але в умовах низької платоспроможності часто є негативним явищем, бо є наслідком несвоєчасності розрахунків з кредиторами.
Власні джерела повинні складати не менше 50 % усіх джерел, що є одним з показників фінансової стійкості підприємства.
У складі власного капіталу позитивним є наявність таких статей, як резервній капітал та нерозподілений прибуток (крім статутного, пайового і додаткового капіталу).
Під час вертикального аналізу активу вивчають співвідношення між основними засобами і оборотними активами. Оптимальним є такий стан, коли на 1 грн. основних засобів припадає 1 гривня оборотних активів.
3 .Аналіз фінансової стійкості.
Показники фінансової стійкості:
коефіцієнт фінансової незалежності ( автономії, концентрації власного капіталу) - це відношення суми підсумків І, ІІ, і V розділів пасиву балансу до валюти балансу.
Він має бути не нижнім за 0,5, тобто не менше 50 % активів повинні фінансуватись за рахунок власних джерел.
коефіцієнт фінансової залежності (концентрації залученого капіталу) - це відношення суми підсумків ІІІ і IV розділів пасиву до валюти балансу.
Коефіцієнти фінансової незалежності і залежності в сумі складають 1. Зростання коефіцієнта фінансової залежності вище за 0,5 є небажаним.
коефіцієнт співвідношення власних і залучених коштів - це відношення джерел залучених коштів ( сума підсумків ІІІ і IV розділів пасиву) до джерел власних коштів ( сума підсумків І, ІІ і V розділів пасиву балансу).
Коефіцієнт забезпечення запасів і затрат власними коштами - це відношення фактичної наявності власного оборотного капіталу ( різниця між підсумком ІІ розділу активу і підсумком IV розділу пасиву) до вартості запасів і затрат ( ІІ розділ активу балансу - статті: виробничі запаси, тварини на вирощуванні і відгодівлі, незавершене виробництво і готова продукція).
Коефіцієнт маневреності власного капіталу - це відношення власного оборотного капіталу на підсумок першого розділу пасиву балансу. Його оптимальна величина складає 0,5.
чистий прибуток і рівень рентабельності підприємства.
4. Аналіз платоспроможності.
У ринковій економіці, коли можлива ліквідація підприємств унаслідок їх банкрутства, одним з найважливіших показників фінансового стану є ліквідність.
Фінансовий стан підприємства модна оцінити з погляду його короткострокової та довгострокової перспективи.
У короткостроковій перспективі критерієм оцінки фінансового стану підприємства є його ліквідність і платоспроможність, тобто здатність своєчасно і в повному обсязі розраховуватися за короткостроковими зобов'язаннями. Термін «ліквідний» передбачає безперешкодне перетворення майна на гроші.
Ліквідність підприємства - це його спроможність перетворювати свої активи на гроші для покриття всіх необхідних платежів.
Платоспроможність характеризує фінансовий стан підприємства на певну дату. Вона є важливим показником фінансової стійкості.
Підприємство вважається платоспроможним, якщо воно має можливість своєчасно сплачувати свої платіжні зобов'язання наявними грошовими коштами.
Короткострокові зобов’язання - це борги, строк погашення яких не перевищує одного року. Коли настає строк платежу, у підприємства має бути достатньо грошей для сплати.
Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні коштів з активу, згрупованих за рівнем їхньої ліквідності, із зобов'язаннями за пасивом, об'єднаними за строками їх погашення і в порядку зростання цих строків. Оборотні активи в залежності від ступеня їх ліквідності поділяють на три групи:
Найбільш ліквідні активи - це суми грошових коштів на всіх рахунках, а також поточні фінансові інвестиції.
Активи, що швидко реалізуються - це активи, для перетворення в гроші яких потрібен певний час.
Активи, що реалізуються повільно - це такі активи, реалізація яких потребує більш тривалого часу.
Найліквіднішою є готівка. Наступним за рівнем ліквідності активом є короткострокові інвестиції, оскільки у разі необхідності їх швидко можна реалізувати. Дебіторська заборгованість - теж ліквідний актив, оскільки передбачається, що дебітори оплатять рахунок у найближчому майбутньому.
Найменш ліквідним поточним активом є запаси, бо для перетворення їх на гроші спочатку треба їх продати.
Отже, під ліквідністю будь-якого активу слід розуміти можливість перетворення його на гроші, а рівень ліквідності визначається тривалістю періоду, протягом якого відбувається це перетворення.
Що коротшим є цей період, то вищою буде ліквідність даного виду активів.
Пасиви балансу відповідно до зростання строків погашення зобов'язань групуються так:
Негайні пасиви - це кредиторська заборгованість, розрахунки за дивідендами, своєчасно не погашені кредити.
Короткострокові пасиви - це короткострокові кредити банків, поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями, векселі видані
Довгострокові пасиви - це довгострокові зобов'язання.
Постійні пасиви - це статті першого розділу пасиву балансу.
Підприємство буде ліквідним, якщо його поточні активи перевищуватимуть короткострокові зобов'язання. Підприємство може бути ліквідним у більшій чи меншій мірі.
Якщо на підприємстві оборотній капітал складається в основному з коштів та короткострокової дебіторської заборгованості, то таке підприємство вважають ліквіднішим, ніж те, де оборотній капітал складається в основному із запасів.
Для оцінки реального рівня ліквідності підприємства необхідно провести аналіз ліквідності балансу.
Аналіз ліквідності підприємства передбачає два такі етапи: складання балансу ліквідності, розрахунок та аналіз основних показників ліквідності.
Ліквідність балансу - це рівень покриття зобов'язань підприємства його активами, строк перетворення яких на гроші відповідає строкам погашення зобов'язань.
Для визначення ліквідності балансу необхідно порівняти підсумки за кожною групою активу і пасиву балансу.
Якщо на підприємстві рівень ліквідності настільки великій, що після погашення найбільш термінових зобов'язань залишаються зайві кошти, то можна прискорити строки розрахунків з банком, постачальниками та іншими кредиторами.
Перспективну ліквідність можна визначити, порівнюючи активи, що реалізуються повільно, із довгостроковими пасивами, тобто з майбутніми надходженнями та платежами.
Баланси ліквідності за декілька періодів дають уявлення про тенденції зміни фінансового стану підприємства.
Для складання фінансового плану одним із джерел інформації є баланс ліквідності, за допомогою якого можна здійснювати прогнозні розрахунки на випадок ліквідації підприємства.
Другим етапом аналізу ліквідності підприємства є розрахунок та аналіз основних показників ліквідності. Вони застосовуються для оцінки можливостей підприємства виконати свої короткострокові зобов'язання. Показники ліквідності дають уявлення не тільки про платоспроможність підприємства на конкретну дату, а й у випадках надзваайних ситуацій.
Підприємство вважається платоспроможним, якщо:
найбільш ліквідні активи рівні або більші за прострочені зобов'язання, строк сплати яких наступає негайно;
активи, що реалізуються повільно більші за зобов'язання, строк сплати яких більш віддалений на 3-4 місяці. Однак наявність тільки незначних залишків грошей на поточних рахунках знову ж таки не означає неплатоспроможності підприємства, бо кошти на поточні рахунки можуть надійти протягом кількох днів.
Беручи загалом, можна сказати, що вправність фінансового менеджера підприємства виявляється в тому, щоб на розрахунковому рахунку та в касі грошей було не менше (але не більше), ніж потрібно для виконання поточних платежів, а решта їх має бути вкладена в матеріальні та інші ліквідні активи.
Досягненню такого стану, крім усього іншого, сприяє грамотне складання платіжних календарів.
Заведено вважати, що в підприємства на поточному рахунку має бути залишок коштів, який дорівнює різниці між кредиторською заборгованістю всіх видів, строки оплати якої настають протягом певного найближчого періоду (наприклад, тижня або декади) і поточною дебіторською заборгованістю на користь підприємства, платежі за якою очікуються в той самий період.
Для характеристики платоспроможності визначають такі коефіцієнти:
Коефіцієнт абсолютної або миттєвої платоспроможності (ліквідності) - це відношення суми грошових коштів та поточних фінансових інвестицій на загальну суму поточних зобов’язань.
Оптимальна величина його 0,2.
Коефіцієнт швидкої платоспроможності (ліквідності) - це відношення суми грошових коштів, поточних фінансових інвестицій, дебіторської заборгованості, готової продукції, тварин на відгодівлі, готових до реалізації на загальну суму поточних зобов’язань
Оптимальна величина коефіцієнта не менша 1.
Загальний коефіцієнт платоспроможності ліквідності - це відношення вартості всіх оборотних активів на загальну суму поточних зобов’язань.
Оптимальна величина не нижче 2.
Однією з повсякденних турбот фінансової служби підприємства є забезпечення повної платіжної готовності, зниження якої часто спричиняється до великих непродуктивних витрат підприємства у вигляді пені за прострочу платежів.
Для оцінки платоспроможності на підприємстві складається платіжний баланс на будь-яку дату.
Якщо сальдо в активі платіжного балансу, то це означає неплатоспроможність підприємства.
Відомо, що оцінка рівня платоспроможності дається за даними балансу на основі характеристики ліквідності оборотних коштів, тобто з урахуванням часу, необхідного для перетворення їх на готівку.
Підвищення рівня платоспроможності підприємства залежить від поліпшення результатів його виробничої та комерційної діяльності. Водночас надійний фінансовий стан залежить також і від раціональної організації використання фінансових результатів
Тому за умов ринкової економіки здійснюється не тільки оцінка активів і пасивів балансу, а й поглиблений щоденний аналіз стану й використання господарських засобів. Інформаційною базою для такого аналізу є дані управлінського обліку.
Ліквідність підприємства характеризує також показник маневреності власних оборотних коштів Він визначається як відношення грошових коштів до капіталу, що функціонує. Цей показник характеризує ту частину власних оборотних коштів, які перебувають у формі грошових коштів, що мають абсолютну ліквідність.
Для підприємства, що нормально функціонує, цей показник змінюється від нуля до одиниці.
Наявність різних показників ліквідності пояснюється різними інтересами споживачів аналітичної інформації:
коефіцієнт абсолютної ліквідності є важливим для постачальників сировини і матеріалів;
коефіцієнт швидкої ліквідності - для банків;
коефіцієнт поточної ліквідності - для покупців і власників акцій та облігацій підприємства.
Проте слід спеціально зазначити, що ліквідність підприємства зовсім не тотожна його платоспроможності. Так, коефіцієнти ліквідності можуть характеризувати фінансовий стан як задовільний, однак, по суті, ця оцінка буде помилковою, якщо в поточних активах значну питому вагу матимуть неліквідні активи й короткострокова дебіторська заборгованість.
5. Визначення платоспроможності в умовах банкрутства.
Під банкрутством розуміють фінансову неспроможність підприємства здійснювати платежі за своїми зобов'язаннями. Банкрутство встановлюється в судовому порядку.
Для збанкрутілих підприємств а також тих, що знаходяться на межі банкрутства визначають коефіцієнт платоспроможності - коефіцієнт загальної платоспроможності.
На основі даних бухгалтерського балансу складають аналітичну таблицю в актив якої вписують платіжні засоби підприємства, а в пасив - платіжні зобов'язання.
Особливість полягає в тому, що при визначенні платіжних зобов'язань до уваги беруть не лише суму поточних, а й суму довгострокових зобов'язань (тобто суму підсумків третього і четвертого розділів пасиву балансу).
При визначенні суми платіжних засобів до уваги беруть не лише вартість оборотних активів, а й вартість необоротних активів, тобто до уваги беруть все майно підприємства.
Але різні активи підприємства мають різну ліквідність, тобто здатність швидко перетворюватись у гроші. А тому на практиці при визначенні реальної суми активів користуються поправочними коефіцієнтами. У кожному випадку їх встановлюють експертним шляхом з урахуванням конкретних умов підприємства.
Наприклад, пропонується грошові кошти і поточні фінансові інвестиції включати в розрахунки з коефіцієнтом 1, готову продукцію - 0,9, дебіторську заборгованість - 0,8, виробничі запаси - 0,7, незавершене виробництво - 0,6, інші активи - 0,5, основні засоби - 0,1. використання поправочних коефіцієнтів робить оцінку платоспроможності збанкрутілого підприємства більш реальною.
Щоб своєчасно передбачити і попередити банкрутство, потрібно систематично аналізувати фінансовий стан підприємства.
Про можливість імовірного банкрутства в недалекому майбутньому свідчать такі показники:
спад виробництва, скорочення обсягу продукції і хронічна збитковість,
наявність значних сум хронічної кредиторської заборгованості;
низькі показники коефіцієнтів платоспроможності і тенденція їх до зниження,
низький рівень забезпеченості власним оборотним капіталом,
збільшення до небезпечних розмірів позикового капіталу;
наявність великих понаднормативних виробничих запасів,
зниження виробничого потенціалу підприємства та інші фактори.
Менеджери підприємства повинні своєчасно виявляти негативні тенденції у фінансовій стійкості підприємства і здійснювати заходи, що сприяють оздоровленню економіки підприємства.
Багато зарубіжних і вітчизняних економістів для прогнозування можливості банкрутства рекомендують використовувати інтегральні показники, які дозволяють одною цифрою характеризувати рівень імовірності банкрутства.
6. Аналіз оборотності оборотних активів та ефективності використання активів.
Ефективне використання фінансових ресурсів визначається їх оборотністю. Термін «оборотний капітал» (або в практиці роботи українських підприємств «оборотні кошти») характеризує поточні активи підприємства.
У практиці шанування, обліку та аналізу оборотний капітал класифікується за такими ознаками:
1. За функціональним призначенням у процесі виробництва: оборотні фонди та фонди обігу.
До оборотних фондів відносять виробничі запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів.
Фонон обігу - це готова продукція, товари, гроші (кошти) та їх еквіваленти, розрахунки з підприємствами та організаціями.
Такий поділ оборотного капіталу необхідніш для окремого аналізу часу перебування оборотного капіталу в процесі виробництва та обігу.
2. 3а практикою контролю, планування та управління:
- нормовані;
-ненормовані.
На підприємстві можуть бути встановлені норми на виробничі запаси, готову продукцію, товари.
3. За джерелом формування оборотного капіталу.
власний оборотний капітал;
позичковій оборотний капітал.
Величина власного оборотного капіталу визначається як різниця між 2-м розділом активу балансу «Оборотні активи» і 4-м розділом пасиву балансу «Поточні зобов'язання».
Позичковий оборотний капітал формується у формі банківських кредитів, а також кредиторської заборгованості.
За ліквідністю (швидкістю перетворення на гроші): найбільш ліквідні активи, активи, що швидко реалізуються, активи, що реалізуються повільно, активи, що реалізуються важко.
За рівнем ризику вкладення капіталу: оборотний капітал з мінімальним, невеликим, середнім та високим ризиком вкладення.
Оборотний капітал і мінімальним ризиком вкладення - це кошти, короткострокові фінансові вкпадення.
Оборотний капітал з невеликим ризиком - дебіторська заборгованість (крім сумнівної), виробничі запаси (крім залежалих), залишки готової продукції і товарів (крім тих. що не користуються попитом). Оборотний капітал із середнім ризиком - МШП. незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів.
Оборотний капітал з високим ризиком - сумнівна дебіторська заборгованість, залежалі виробничі запаси, готова продукція і товари, що не користуються попитом.
За матеріально-майновим станом: предмети праці (сировина, матеріали, паливо тощо), готова продукція, товари, гроші (кошти) і кошти в розрахунках.
Основні джерела формування оборотних коштів:
Власні джерела, які включають: статутний капітал, пайовий капітал, додатковий капітал, що вкладається, інший додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток, цільове фінансування.
Позичкові кошти, до яких можна віднести довгострокові кредити банків, інші довгострокові фінансові зобовязання, короткострокові кредити банків, поточну заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями.
Відомо, що через низку цілком об'єктивних причин (інфляція, зростання обсягів виробництва) у підприємства завжди виникає додаткова потреба в оборотних коштах. Тому підприємство використовує позичкові кошти: банківські та комерційні кредити, облігаційні позики.
Поряд із банківськими кредитами джерелами фінансування оборотних коштів можуть бути також комерційні кредити інших підприємств та організацій, котрі оформляються як позики, векселі, товарні кредит, авансові платежі.
Підприємства користуються також і інвестиційними податковими кредитами, тобто тимчасово відстроченими податковими зобов'язаннями. Для одержання податкового інвестиційного кредиту підприємство укладає договір з податковою адміністрацією.
3. Додатково залучені джерела, які включають: кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги, а також поточні зобов'язання щодо отриманих авансів, розрахунків з бюджетом, позабюджетних платежів, розрахунків зі страхування, з оплати праці, з учасниками, за іншими поточними зобов'язаннями, резервів за сумнівними боргами, благодійні та інші надходження.
Розміри і джерела поповнення власних оборотних коштів щорічно відображаються у фінансовому плані.
Фінансовий стан підприємства залежить від того, наскільки швидко кошти, вкладені в активи, перетворюються на реальні гроші. Найважливіші показники господарської діяльності підприємства - прибуток і обсяг реалізованої продукції - безпосередньо залежать від швидкості обертання оборотних коштів.
Прискорення обертання оборотних коштів має велике значення для забезпечення стабільності фінансового стану підприємства, що пояснюється трьома основними причинами.
По-перше, від швидкості обертання коштів, залежить розмір річного обороту, бо підприємство, що має невеликий обсяг оборотних коштів, але ефективніше їх використовує, здатне робити такий самий оборот, як і підприємство з більшим обсягом коштів, але з меншою швидкістю обертання.
По-друге, з оборотністю пов'язано відносну величину витрат, зменшення яких знижує собівартість одиниці продукції.
По-третє, прискорення обороту на тій чи тій стадії крутообороту коштів (наприклад, скорочення часу перебування матеріалів на складі) змушує прискорити оборот на інших стадіях.
Слід наголосити, що робота за умов ринку і повної господарської самостійності не скасовує необхідності планування (нормування) оборотних коштів.
Обов'язковість використання нормативів, установлених вищою за рівнем організацією, залежить від їх економічної діяльності.
Якщо нормативи використовуються в рамках внутрішнього аналізу, то їх дотримання треба контролювати. У процесі аналізу з'ясовують причини утворення понаднормативних або менших за нормативи оборотних коштів.
Аналіз нормованих оборотних коштів проводиться як в цілому, так і за окремими балансовими статтями, всередині статей - за групами, усередині груп - за видами для виявлення змін або недостач цінностей.
Стан виробничих запасів аналізують за даними аналітичного обліку сировини, матеріалів, палива та інших цінностей, що його ведуть на складах матеріально відповідальні особи і бухгалтерія.
Незавершене виробництво аналізується за фактичними даними про залишки напівфабрикатів і деталей у кожному цеху (коморі, на робочому місці) із залученням даних про норми та запаси кожного виду деталей і напівфабрикатів.
Аналіз запасів готової продукції проводиться також за даними аналітичного обліку складів. При цьому перевіряється, чи немає продукції, яка тривалий час зберігається на складі, яку не відвантажено через низьку якість, втрату товарного вигляду, за браком попиту.
Необхідно визначити запас за кожним видом оборотних коштів у днях. Для цього наявний залишок ділять на їх середню витрату. Часто нормативів оборотних коштів не дотримуються через їх недостатню обґрунтованість. Тому у випадках, коли відхилення від нормативів неможливо точно пояснити, потрібно перевірити правильність розрахунку нормативів.
Для обґрунтованої оцінки стану оборотних коштів аналізують передовсім їхню динаміку, бо балансові залишки оборотних коштів на кінець року, як правило, є нижчими, ніж на певні поточні дати, оскільки перед складанням кінцевого балансу перевіряється його реальність з допомогою проведення інвентаризації, результатом якої є, як правило, списання різних витрат, не виявлених протягом року.
Аналізуючи стан нормованих оборотних коштів на підприємстві, необхідно зазначити, що й перевищення нормативів також негативно впливає на фінансовий стан, оскільки означає «перетягування» коштів із позапланових джерел, призводить до зростання кредиторської заборгованості.
Для ліквідації понаднормативних запасів необхідно скоротити закупівлю тих матеріалів, що є в надлишку, реалізувати непотрібні матеріали, зменшити незавершене виробництво, ужити необхідних заходів для забезпечення відвантаження покупцям усієї готової продукції.
Отже, аналізуючи стан оборотних коштів за умов ринкової економіки, необхідно розглядати всі конкретні причини, виявляти ті, що негативно впливають на стан цих коштів і розробляти конкретні заходи для усунення таких причин.
Для проведення аналізу оборотності визначають і досліджують такі показники:
оборотність у днях - час повного кругообігу оборотних коштів
коефіцієнт оборотності - це відношення суми виручки до середньорічної вартості оборотних активів. Він показує скільки разів обернулися за рік оборотні активи.
тривалість одного обороту в днях - визначають діленням 365 днів на коефіцієнт оборотності.
коефіцієнт завантаження - це відношення середньорічної вартості оборотних активів до суми виручки від реалізації.
Якщо коефіцієнт оборотності збільшується, то тривалість одного обороту і коефіцієнт завантаження зменшується, що є позитивним явищем і навпаки.
Ресурсні показники ефективності використання активів:
Рентабельність активів - це відношення суми чистого прибутку до середньорічної вартості активів. Показує скільки прибутку підприємство одержало на 1 грн., вкладену в активи, тобто на 1 грн всього авансованого капіталу (власного і залученого );
рентабельність власного капіталу - це відношення суми чистого прибутку до середньорічної вартості власного капіталу ( підсумок першого розділу пасиву балансу). Показує скільки прибутку підприємство одержало на 1 грн. власного капіталу;
3)строк окупності власного капіталу - це відношення середньорічної вартості власного капіталу до суми чистого прибутку. Показує, за скільки років підприємство одержить суму чистого прибутку, рівну величині власного капіталу,
4) рентабельність інвестицій - це відношення прибутку до сплати податку до валюти балансу за мінусом короткострокових зобов’язань;
5)рентабельність реалізації - це відношення суми прибутку у розпорядженні підприємства до суми виручки від реалізації продукції.
Затратні показники рентабельності:
1)рентабельність реалізації продукції - це відношення суми валового прибутку від реалізації продукції до собівартості реалізованої продукції. Показує скільки прибутку підприємство одержало на 1 грн виробничих затрат.
рентабельність продажу - це відношення суми валового прибутку до суми виручки від реалізації продукції. Показує скільки прибутку підприємство одержало на 1 грн. виручки від реалізації продукції.
Рентабельність витрат діяльності - це відношення суми чистого прибутку до витрат діяльності. Показує скільки прибутку приносить кожна гривня всіх витрат, які були зроблені підприємством за звітний період.
Зростання затратних показників рентабельності означає поліпшення ефективності використання поточних витрат і впливає на підвищення ресурсних показників рентабельності.
Якщо ціна банківського кредиту вища, ніж рентабельність сукупного капіталу, тоді використання банківських кредитів є негативним явищем, бо впливає на зменшення власного капіталу і може бути однією з причин банкрутства підприємства.
Правило доцільності використання залученого капіталу дістало назву ефекту фінансового важеля. Визначають його за формулою:
ЕФВ = (РСК-СВ)*(1-К0П)*ЗК:ВК
де ЕФВ - ефект фінансового важеля,
РСК - рентабельність сукупного капіталу, СВ - ставка відсотка за кредит.
Коп - коефіцієнт оподаткування; ЗК - залучений капітан; ВК - власний капітан.
Додаткова література.
Семенюк Н.А., Петренко В.Г. Економічний аналіз. Навчально-методичний посібник, 2004. - с. 170-192.
Чумаченко М.Г. Економічний аналіз. Навчальний посібник. -К. 2003.- с. 208 - 274.
|