Обдаровані діти
«Учень – це не посудина, яку потрібно наповнити,
а факел, який треба запалити»
К.Д. Ушинський.
Технології роботи з обдарованими дітьми в США.
Фінансово-економічні аспекти.
Витрати на освіту з бюджету США - 7 %.
1 % податку на нерухомість спрямовується до місцевого бюджету на освіту.
Загальна сума витрат штату на освіту може досягати 60 % бюджету. У штаті Північна Кароліна - 6,8 млрд дол.
Фінансування програм для обдарованих і талановитих дітей - до 7 % бюджету штату.
Середня заробітна плата вчителя школи - 30-40 тис. дол. на рік, директора школи - 45-100 тис. дол. Додаткова заробітна плата вчителів, які працюють з обдарованими дітьми - 7 % від ставки.
Бюджетне фінансування 150 різних програм по одержанню вищої освіти населенням США - 14 млрд дол.
Організація діяльності
Спеціальний обов'язковий тест на визначення здібностей дитини раннього віку.
Навчання в спеціалізованих («магнітних») школах.
Моніторинг розвитку здібностей учнів за участю психологів.
Програми позашкільній роботі з обдарованими.
Поєднання спеціальних навчальних планів академічного мінімуму та шкільних профільних предметів.
Прийом до школи дітей з інших районів.
Асоціації з розвитку обдарованості
Розповсюдженим видом громадських організацій у США є асоціації, які загальноприйнято називати «країною асоціацій». Асоціації є вільними утвореннями, що здійснюють взаємодію громадянського суспільства й держави. У США асоціації відіграють важливу роль у відстоюванні інтересів і просуванні ідей певних прошарків і верств суспільства, що виявляється в лобіюванні їх інтересів і в розробці та реалізації конкретних програм і заходів щодо реалізації власних ідей і задач на різних рівнях.
Найбільшими асоціаціями США в галузі освіти, у тому числі по роботі з обдарованими та талановитими дітьми є: Національна асоціація для обдарованих дітей (м. Вашингтон), Американська асоціація обдарованих дітей (Північна Кароліна), Асоціації американських коледжів і університетів (м. Вашингтон), Асоціації батьків і вчителів, Американська психологічна асоціація (м. Вашингтон) і інші.
Національна асоціація для обдарованих дітей існує більш 50 років, уключає 8 тис. членів, має більш 40 філій по всій країні, забезпечує роботу з більш ніж 3 млн талановитих й обдарованих дітей. Основні функції:
пропагандистка, лобіювання інтересів обдарованих дітей;
забезпечення доступної освіти та створення програм допомоги незаможним обдарованим і талановитим дітям;
розробка стандартів освітніх програм для обдарованих і талановитих дітей;
забезпечення професійного розвитку викладачів;
сприяння виконанню національної програми роботи з обдарованими дітьми.
Американська асоціація обдарованих дітей. Функції:
підтримка досліджень у галузі освіти та виховання обдарованих дітей;
удосконалювання навчальних програм, методик навчання та виховання обдарованих;
сприяння одержанню стипендій, грантів обдарованими школярами;
підвищення кваліфікації викладачів шляхом створення постійних, безперервних курсів навчання, а також літніх курсів;
оцінка рівня реалізації й ефективності розроблених програм;
публікація наукових розробок.
Асоціації батьків. Функції:
організація діяльності на волонтерській основі (благоустрій шкіл, промоутерська робота тощо);
організація суспільних заходів і зборів за участю дітей, учителів і батьків;
участь у складанні графіків роботи школи;
присудження іменних стипендій і встановлення критеріїв їхнього одержання;
збір кошті на освоєння нових освітніх програм;
створення спеціалізованих фондів і організація внесків;
пошук і організація додаткового фінансування шкіл;
лобіювання інтересів асоціації.
Асоціація американських коледжів і університетів. Функції:
формування та впровадження різноманітних програм навчання, у тому числі альтернативних програм лідерства, інтерактивного навчання;
пошук кращих шляхів навчання, освітніх методик, удосконалювання навчальних програм;
організація програм обміну досвідом для шкіл різних штатів;
перепідготовка викладачів для роботи з учнями різного рівня підготовки.
Американська психологічна асоціація. Асоціацією запропоновано ряд проектів із позашкільної роботи з обдарованими дітьми. Мета - передача досвіду та знань від старшого покоління вчених і видатних людей молодим талантам. Проекти реалізуються у формі літніх таборів, де діти зустрічаються зі своїми майбутніми наставниками, а потім протягом року виконують наукові дослідження. Для участі у проектах вибираються, у тому числі, обдаровані діти з малозабезпечених родин.
Досвід створення та функціонування асоціацій у сфері освіти може бути корисним для України, тому що сприятиме ліквідації принципів жорсткої централізації системи освіти, надбання автономності навчальних закладів, розвитку принципово нових програм навчання, підвищенню якості освіти; урахуванню інтересів батьків, учнів і студентів, керівників, викладачів навчальних закладів усіх рівнів.
ФОРМИ Й МЕТОДИ РОБОТИ З ОБДАРОВАНИМИ ШКОЛЯРАМИ
Удосконалити навчально-виховний процес з обдарованими дітьми, дати їм ґрунтовні знання, озброїти їх практичним розумінням основ наук допомагає насамперед періодичність проведення олімпіад з основ наук, конкурсів-захистів науково-дослідницьких робіт, конкурсів-знавців, інтелектуальних аукціонів, змагань, ігрових тренінгів, семінарів, інтелектуальних марафонів тощо.
У роботі з обдарованими дітьми можуть бути використані такі форми навчання: індивідуальні, фронтальні (дискусії, семінари, дебати, організаційно-діяльнісні ігри, рольові ігри), групові (парні, постійні групи зі зміною функцій, груповий поділ класу з однаковими завданнями, з різним завданням, із загальними звітом кожної групи перед усім класом). Особливою популярністю серед обдарованих дітей користуються дискусійні форми (симпозіуми, дебати. Круглі столи, невеликі сесії, ділові бесіди типа інтерв’ю, шкільні лекції, семінарські заняття). Ці форми дають можливість учням р озвинути власні риторичні здібності, опанувати методику дискусії, удосконалювати вміння висловлюватися та спілкуватися.
ЯК РОЗВИВАТИ ТВОРЧІ ЗДІБНОСТІ ОБДАРОВАНИХ ДІТЕЙ
1. Підхоплюй думки учнів і оцінюй їх зразу, підкреслюючи їх оригінальність, важливість тощо.
2. Підкреслюй інтерес дітей до нового.
3. Заохочуй оперування предметами, матеріалами, ідеями. Дитина практично вирішує дослідницькі завдання.
4. Вчи дітей систематичній самооцінці кожної думки. Ніколи не відкидай її.
5. Виробляй у дітей терпиме ставлення до нових понять, думок.
6. Не вимагай запам'ятовування схем, таблиць, формул, одностороннього рішення, де є багатоваріативні способи.
7. Культивуй творчу атмосферу - учні повинні знати, що творчі пропозиції, думки клас зустрічає з визнанням, приймає їх, використовує.
8. Вчи дітей цінувати власні та чужі думки. Важливо фіксувати їх в блокноті.
9. Пропонуй цікаві факти, випадки, технічні та наукові ідеї.
10. Розсіюй страх у талановитих дітей.
11. Стимулюй і підтримуй ініціативу учнів, самостійність. Підкидай проекти, які можуть захоплювати.
12. Створюй проблемні ситуації, що вимагають альтернативи, прогнозування, уяви.
13. Вчи доводити починання до логічного завершення.
14. Впливай особистим прикладом.
15. Під час занять чітко контролюй досягнуті результати та давай завдання підвищеної складності, створюй ситуації самоаналізу, самооцінки, самопізнання.
16. Залучай до роботи з розробки та впровадження власних творчих задумів та ініціатив, створюй ситуації вільного вибору і відповідальності за обране рішення.
17. Використовуй творчу діяльність вихованців при проведенні різних видів масових заходів, відкритих занять, свят.
18. Під час опрацювання програмового матеріалу залучай до творчої пошукової роботи з використанням випереджувальних завдань, створюй розвиваючі ситуації.
19. Активно залучай до участі в районних, обласних, Всеукраїнських конкурсах, змаганнях, виставках.
20. Відзначай досягнення вихованців, підтримуй та стимулюй активність, ініціативу, пошук.
21. Пам'ятай, що учень ''...це не посудина, яку потрібно наповнити, а факел, який треба запалити'' (К.Д.Ушинський).
Стратегії розвитку та навчання обдарованих дітей
Наукова психологія ще не визначилася остаточно щодо питань, пов'язаних з явищем обдарованості (у тому числі інтелектуальною творчістю) як певним: відхиленням від норми у континуумі: творча обдарованість – репродуктивність; інтелектуальна обдарованість – низький інтелект. Обдарованість як максимальне виявлення здібностей, що зумовлене «емоційною енергетикою», й досі залишається проблемою нез'ясованою. Більшість психологів вважають, що на даному етапі розвитку наука не здатна розв'язати цю проблему, тому варто займатись практикою. Зокрема, в Україні це втілюється через створення спеціалізованих шкіл, закладів нового типу, проведенняконкурсів тощо.
Єдиних рекомендацій щодо навчання обдарованих дітей не існує й не може існувати, адже кожна дитина – унікальна особистість зі своїми перевагами і недоліками. Тому головним є пошук ключа – індивідуального підходу до кожного учня, зокрема учня обдарованого, з вираженою індивідуальністю, незалежністю. Незалежність – риса творчо обдарованої дитини. З такими дітьми, з одного боку, працювати легше, бо вони мають високі розумові здібності, а, з іншого, – важче, оскільки ці діти «знають собі ціну», потребують багато уваги, особливого ставлення. До того ж робота з ними вимагає значних професійних і педагогічних знань від вчителя. Адже навчання – процес технологічний і його, як і на виробництві, легко зіпсувати, порушивши технологію. Шкода від цього може бути величезна, бо «виробом» виступає жива особистість учня.
Прийнято виділяти три групи вчителів, робота яких однаково важлива для розвитку обдарованих дітей.
Перша група– вчителі, які здатні зацікавити предметом, створити атмосферу емоційного захоплення.
Друга – вчителі, які навчають техніки виконання (наприклад, певних дослідів), закладають основи майстерності.
Третя група – вчителі, які виводять на високий професійний рівень.
Поєднання всіх цих учительських особливостей в одній особі – явище надзвичайно рідкісне.
До якої б із зазначених груп не належав учитель, він має бути насамперед вихователем. Головною метою сьогодні є виховання унікальної цілісної творчої особистості, здатної на свідомий та відповідальний вибір за різних життєвих обставин. Тому вчителю для навчання обдарованих дітей необхідно знати їхні психологічні особливості, перейматися проблемою й інтересами; володіти здатністю їх розпізнавати, активізувати, і розвивати; мати віру в учня, емпатичне розуміння, фасалітаційні здібності, бути конгруентним, доброзичливим в оцінці дій учня, вміти поставити себе на місце дитини; бути фахівцем вищого ґатунку – володіти належними предметними, психолого-педагогічними і методичними знаннями; мати високий рівень інтелекту, широку ерудицію, творчий світогляд. Він також має постійно самовдосконалюватись – вчити і вчитись сам; бути ентузіастом, цілеспрямованим, наполегливим, впевненим у своїх силах, принциповим у важливих питаннях і водночас гнучким, коли йдеться про другорядне. Йому потрібно мати організаційні здібності для створення атмосфери творчості, розкутості, вільного ділового спілкування, приязного мікроклімату, спонукання до творчості, уміння слухати. Важливо володіти даром навіювання, вміти аргументовано переконувати; бути неупередженим, справедливим, емоційно врівноваженим, тактовним, щоб не вплинути негативно на прагнення дитини до творчості, на її етичні вчинки; бути здатним до самоаналізу, самокритики, перегляду своїх позицій, виваженості вчинків; налагоджувати з учнями партнерські стосунки згідно з педагогікою співробітництва, не переходячи при цьому до панібратства; надавати дітям свободу вибору і прийняття рішень; володіти високим рівнем пізнавальної і внутрішньої мотивації, адекватною самооцінкою, внутрішнім локусом контролю тощо. Як відомо, лише особистість може виховати особистість і тільки талант може виростити новий талант.
Результати анкетування обдарованих дітей про вчительську працю засвідчили, що вони вважають більш важливим почуття поваги до вчителя, ніж почуття любові. Любов – почуття неусвідомлюване (не знаєш, за що людину любиш), а повага – усвідомлюване. Учень може назвати, за що саме поважає вчителя. І на першому місці – високий фах учителя. Шанований педагог для обдарованих – передусім чудовий вчитель-предметник, що знає і любить свій предмет. Такий вчитель допомагає дитині долати розрив між теорією і практикою. За дослідженнями Е.П. Торренса, співробітництво дітей з вчителями-менторами (вихователь, порадник, наставник. За ім'ям наставника Телемаха, сина Одіссея), яких вони поважають, забезпечило вищі творчі досягнення дітей у порівнянні з їхнім ІQ і порівняно з дітьми, що працювали самостійно. Отже, роль такого вчителя величезна, він впливає на майбутнє життя дитини, її професійний вибір.
Як відомо, кожна дитина – мікрокосм індивідуальних особливостей, рис, які відрізняють її від інших. Але все ж можна виділити деякі загальні поради щодо роботи з обдарованими дітьми, що викристалізувалися в процесі експериментального викладання.
1. Однаково шкідливі як зневага до успіхів учня, а іноді й приниження їх, так і надмірне захвалювання індивідуальних здібностей на фоні класу, що може викликати, з одного боку, ревнощі, роздратування і навіть відразу однолітків, а з іншого, – перфекціонізм – «зіркову хворобу» обдарованої дитини. Краще залучити до спільних занять. Наприклад, при розподілі учнів на ланки обдарованих призначити ланковими. Тоді заняття навіть проведене у вигляді змагання принесе перемогу всій групі, а не лише обдарованому, здібному учню. А взагалі краще уникати елементів змагання у роботі з обдарованими.
2. Оскільки обдаровані діти не сприймають суворо регламентованих, однотипних занять і завдань, що не дають змоги їм працювати на повну силу інтелекту, то навчальну діяльність на уроках треба організувати таким чином, щоб приділити увагу обдарованим. Наприклад, урізноманітнити завдання і програму в цілому, виділити час на консультації, надати можливість учням самим обирати рівень складності завдань для самостійної роботи, заохочувати допитливість, цілеспрямованість і незалежність в діях, розвивати ініціативу, гнучкість мислення, уяву тощо. Отже, у навчанні обдарованих, як і всіх технологіях особистісної орієнтації, потрібно знайти методи і засоби, що відповідають індивідуальним особливостям кожної дитини. Для цього враховуються результати психодіагностики, перебудовується зміст освіти у напрямі добору для окремого індивіда, змінюється організація діяльності дітей щодо визнання ролі учня у власній освіті, застосовуються нові методи і засоби навчання, наприклад, комп'ютер. Іншими словами, створюються умови для творчості і самоактуалізації особистості, формування внутрішньої мотивації творчої діяльності, надання можливості вибору учнем свого стилю навчання, частково змісту навчання, реалізації особистісного потенціалу в освіті через здійснення відповідних видів діяльності.
3. Рання діагностика дитячої творчості і створення умов для індивідуалізації навчання буде практичною реалізацією розвитку творчо обдарованого учня.
4. Розвиток творчої обдарованості неможливий без дотримання принципів розвивального навчання, висунутих A.M. Матюшкіним, – проблемності, індивідуалізації, діалогічності. Вони потребують переорієнтації навчання з предметного на процесуальне й мотиваційне.
5. Основним у розвитку творчого потенціалу, за О. Яковлевою, є принцип трансформації когнітивного змісту в емоційний. Він означає, що для розвитку творчої обдарованості дітей необхідно систематично повертати їх до власних емоційних переживань. Адже міцно запам'ятовується лише те, що сильно вплинуло на душу, викликало шквал емоцій.
6. У навчанні обдарованих дітей необхідно дотримуватись матетики – науки про цілепокладання. Вона доводить необхідність обговорення кінцевих цілей і передбачуваних результатів ще на початковому етапі діяльності. Тобто учні мають усвідомлювати, що, як і навіщо їм належить виконувати.
7. Одним з основних принципів навчання обдарованих є створення стану безвиході (за Сократом) або розвивального дискомфорту (більш сучасний термін), з якого учень повинен шукати вихід, приймати для цього певні рішення й чинити певні дії.
Зарубіжні та деякі вітчизняні психологи відзначають, що рання освіта є важливою для розвитку обдарованості.
Дорослий повинен допомагати дитині. Якою б вона талановитою, якими не були б її здібності, навички і досягнення, без активної підтримки та спеціальних методів навчання вона не досягне повноцінних результатів.
Найпоширенішими є такі форми навчання: прискорене навчання; збагачене навчання; позашкільна діяльність; розподіл за потоками; створення спеціальних класів і спеціальних шкіл для обдарованих дітей; поглиблене вивчення окремих предметів; диференційоване домашнє завдання; відокремлення та спеціальне навчання обдарованих.
Прискорення ефективне у профільних класах, де відбувається спеціалізація навчальних програм відповідно до інтересів учнів, їх схильності до певної галузі знань, а також у приватних школах, де здебільшого навчаються учні з високим рівнем розумового розвитку. Така стратегія найкраще «спрацьовує» у процесі навчання дітей з математичними здібностями і схильністю до іноземних мов. Водночас вчитель має пам'ятати, що є діти, які «повільно запрягають, але швидко їздять», тобто засвоюють повільно, але міцно, їхні знання справді функціональні, дієві. За умови правильної організації процесу прискорення навчання негативних наслідків не повинно бути.
Саме лише прискорення використовується рідко, частіше воно поєднується із збагаченням. Стратегія збагачення в навчанні обдарованих дітей з'явилася як альтернатива прискоренню. Розрізняють, вертикальне збагачення – те саме прискорення, що передбачає швидке просування до вищих пізнавальних рівнів у галузі предмета вивчення, й горизонтальне – спрямоване на розширення галузі знань предмета.
Термін «інтерактивна педагогіка» відносно новий. Його ввів у 1975 р. німецький дослідник Ганс Фріц. Лінгвістичне тлумачення слова, що представлено в іншомовних словниках. свідчить, що поняття «інтерактивність», «інтерактив» прийшли до нас з англійської мови. «Inter» – взаємодіяти, «act» – діяти. Інтерактивність в навчанні можна пояснити як здатність до взаємодії, знаходження у режимі бесіди, діалогу, дії. Відповідно, у дослівному розумінні інтерактивним може бути названий метод, у якому той, хто навчається, є учасником. Який здійснює щось: говорить, управляє, моделює, пише, малює тощо, тобто не виступає тільки слухачем, спостерігачем, а бере активну участь у тому, що відбувається, власно створюючи це.
Суть інтерактивного навчання полягає у тім, що навчальний процес відбувається тільки шляхом постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це спів навчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де і учень, і вчитель рівноправні, рівнозначні суб’єкти навчання, розуміють, що вони роблять, рефлектують з приводу того, що вони знають, вміють і здійснюють. Учитель в інтерактивному навчанні виступає як організатор процесу навчання, консультант, який ніколи не «замикає» навчальний процес на собі. Головним у процесі навчання є зв’язки між учнями, їх взаємодія і співпраця. Результати навчання досягаються взаємними зусиллями учасників процесу навчання, учні беруть на себе взаємну відповідальність за результати навчання.
Організація такого навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблем на основі аналізу обставин та відповідної ситуації тощо.
Використання інтерактивних методів дозволяє реалізувати ідею співробітництва тих, хто навчає і тих хто навчається, вчить їх конструктивній взаємодії, сприяє оздоровленню психологічного клімату на уроці, створює доброзичливу атмосферу, значно підвищує мотивацію учнів до навчання.
На сьогодні в Україні вже відомо і описано щонайменше чотири групи методів, в кожній з яких нараховується до 10 різних підходів. Тому їх практичне застосування потребує від учителя насамперед відповідної обізнаності. До того ж, кожен з методів вимагає чіткої покрокової реалізації з обов’язковим прогнозуванням результатів, тобто технологічного підходу, що неможливо без спеціальної фахової підготовки вчителя до організації інтерактивного навчання (Додаток 1).
Ця схема досить умовна, її окремі компоненти є досить варіабельними. Так, постановка проблеми може бути сформульована вчителем. Розв'язувати цю проблему має весь клас за допомогою системи запитань, поставлених учителем або учнями в межах групи чи всього класу. Проблем на уроці можна розглядати декілька, і не обов'язково всі розв'язувати в групах. Але неодмінною умовою є наявність проблеми та робота з нею в групах, узгоджене рішення и діалог за підсумками роботи.
Діалог – це досить своєрідне співробітництво учасників навчального процесу: з одного боку, різних груп учнів, з іншого - учнів і вчителя з метою спільного пошуку вирішення проблеми. Тому робота в групах спрямована здебільшого не на перемогу, пошук недоліків у позиції інших, неприйняття, відштовхування чужої думки, а на пошук спільних знаменників, розширення й можливу зміну власного погляду, відвертість у взаєминах. «Виклад матеріалу у вигляді лекцій не найкращий спосіб встановлення контакту з учнями, – пишуть американські педагоги М.Гендель та І.Фіни, – учнів треба залучати до дискусії й спонукати ставити запитання. Якщо вони надто боязкі або не можуть сформулювати запитання, викладач мусить сам ставити запитання й стимулювати обговорення».
Отже, метод інтерактивного (комунікативно-проблемного) навчання можна поєднувати з груповою роботою на уроці й застосовувати на різних етапах вивчення тем. Його можна застосовувати одразу ж після викладу вчителем нового матеріалу, на початку нового уроку замість опитування, на спеціальному уроці, присвяченому застосуванню знань, умінь та навичок, або як фрагмент повторювально-узагальнюючого уроку.
Існує декілька варіантів групової роботи: діалог, синтез думок, спільний проект, конференція, диспут, суд, конкурс, «атака на організатора» тощо. Наші вчителі активно використовують на заняттях з історії та правознавства, економіки та літератури, біології та географії інтерактивні методи: «Мікрофон», «Мозковий штурм», «Займи позицію», «Навчаючи – вчуся», «Робота в парах», «Ток-шоу», «Розігрування правової ситуації в ролях», «Ажурна пилка», «Коло ідей», «Акваріум», «Суд від свого імені», «Прес».
|