|
|
Скачати 136.92 Kb.
|
| ZA14 ІННОВАЦІЙНА ПОЛІТИКА ТА ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ КРАЇН У ПОСТКРИЗОВИЙ ПЕРІОД У роботі розглянуто роль держави в регулюванні економіки та необхідність державного втручання у ринкові відносини, проаналізовано причини, що призвели до сучасної економічної кризи; визначено основні напрямки модернізації системи державного регулювання економічного розвитку країн на основі досліджень Нобелевського лауреата Дж. Стігліца. Також автор розглянув впровадження антикризових програм та інноваційної політики держав. Ключові слова: державне регулювання, криза, антикризова програма, інноваційна політика. The paper considers the role of state in the economy and the need for state intervention in market relations; the main shortcomings of state regulation that have led to the current economic crisis are analyzed; the main directions in the system of modernization of state regulation are determined with the researches of Nobel laureate J.E. Stiglitz taken as the basic. Also the author considered the introduction of anti-crisis programs and innovative policy. Keywords: state regulation, recession, anti-crisis program, innovation policy. Економічні негаразди свідчать про необхідність на сучасному етапі більш активної участі держави в оздоровленні економіки на основі розробки і реалізації антикризових заходів та впровадженні інноваційної політики. Метою конкурсної роботи є дослідження ролі державного регулювання у економіці та інноваційної політики держави, як одного з ключових факторів подолання економічної кризи. Методологічною основою конкурсної роботи є наступні методи і підходи: абстрактно-логічний – для теоретичного узагальнення та формулювання висновків; метод статистичного аналізу – для групування та оцінки економічних явищ і процесів, математичного моделювання, а також традиційні методи і прийоми економічного аналізу: теоретичне узагальнення (для аналізу досліджень Нобелевського лауреата Дж. Стігліца) та порівняння (при проведенні оцінки за визначеними аспектами дослідження, а саме антикризових заходів країн ЄС). В процесі дослідження були використані системний і комплексний підходи, що забезпечують усебічне дослідження сутності і змісту системи державного регулювання економічним розвитком країн, направлена на подолання економічної кризи. Теоретичною та інформаційною основою стали праці вітчизняних і зарубіжних вчених з аналізу сутності державного регулювання економічного розвитку країн та ролі інноваційної політики держав, як основного фактору виходу з економічної кризи; дані статистичної інформації; економічні огляди; чинне законодавство України, що регламентує інноваційну діяльність. Проблема усвідомлення ролі держави в економіці багатьма вченими. В період економічної і фінансової кризи це питання набуло особливої актуальності, оскільки загострила проблему державного втручання у ринкові відносини. Значний внесок у вирішення даної проблематики внесли праці Нобелевського лауреата Дж. Стігліца. Саме з працями Дж. Стігліца пов’язана поява у економічні науці інформаційної парадигми, яка прийшла на зміну неокласичній та підірвала основні «закони» класичної економіки і саму основу конкурентного рівноважного аналізу. Саме завдяки цьому стало можливим показати як ціна – шляхом ефекту вибору (adverse selection effect) чи поведінкового ефекту (moral hazard) – впливає на якість, пояснити чому ринкова рівновага може характеризуватись попитом, що не дорівнює пропозиції, чому компанія не знижує заробітну платню своїм працівникам, навіть якщо може отримати більш дешеву робочу силу. Фундаментальна теорема неокласичної економіки полягає у тому, що ринок є саморегульованою структурою, де шляхом конкурентних відносин досягається Парето-ефективна алокація ресурсів та рівновага на ринку. Таким чином, центральне місце у неокласичній парадигмі відводилось саме “невидимій руці”, що спрямовувала ринок до рівноваги, а державне втручання в економічні відносини має деструктивний характер. Трохи іронізуючи Стігліц використовував термін «паралізована рука», ставлячи під сумнів ефективність конкуренції, як інструменту досягнення ринкової рівноваги [5]. Численні його праці переконливо доводили, що ринки, які характеризуються недосконалістю інформації взагалі не можуть досягати Парето-ефективного стану, а отже й рівноваги [3, 4, 6, 7, 10]. Загалом же, Дж. Стігліц у 1986 році у співпраці з Б. Грінвалдом довів неможливість Парето-ефективної алокації ресурсів на ринку за умов децентралізованого прийняття рішень [2]. Разом з Р. Арнотом у 1991 році, спростувавши аргументи противників державного регулювання стосовно стабілізуючої дії неринкових інститутів, Дж. Стігліц чітко вказав на необхідність та корисність державного втручання у деякі аспекти ринкових відносин [1]. Саме у проблемах мотиваційного характеру, відсутності відповідного державного втручання та недоліках систем корпоративного управління Дж. Стігліц бачить основні джерела сучасної економічної кризи. Як він зазачає: “Ця криза має етикетку з чітким надписом “Зроблено у США” [8, с. 282]. Тому й основні причини цієї кризи потрібно шукати там. Проблема мотиваційного характеру присутня у багатьох формах. Одним з проявів цієї проблеми стали існуючі системи заохочення у компаніях, що також безпосередньо стосується й питань корпоративного управління. Використання бонусної системи на основі результатів праці за поточний рік сприяло рішенням менеджменту, що направлені на максимізацію поточної ринкової вартості компанії та, за своєю природою, більш ризиковані. Рейтингові та аудиторські агенції також мали мотивацію діяти в інтересах рад директорів компаній, оскільки саме вони приймають рішення щодо оплати їх послуг. Окремою проблемою стала так звана акціонизація (securitization). Широке використання акцій, як інструменту залучення капіталу, з чіткою вірою у те, що ринок, з причин більш повного володіння інформацією (а це є помилковою думкою), як найкраще виконує функцію диверсифікації ризиків, створило додаткову інформаційну асиметрію. Банки, надаючи позики, мали чітку мотивацію отримувати інформацію про стан справ своїх боржників та вживати заходів для недопущення ними ризикованих кроків, а ось емітент же мав мотивацію лише для випуску цінних паперів, які б користувались попитом на ринку. Свою негативну роль відіграло нерозуміння й диверсифікації ризиків. Впевненість у тому, що цінні папери підкріплені великою кількістю іпотек мають дуже низьку вірогідність суттєвого падіння в цінні. Але така диверсифікація є дієвою, якщо ризики незалежні один від одного. Обвал цін нерухомості, економічний спад, підняття відсоткових ставок, все могло спровокувати появу кореляції ризиків та, відповідно, зростання вірогідності дефолту. Виділення у іпотечному ринку так званого sub-prime сектору тільки погіршило ситуацію з ризикованістю іпотечних цінних паперів. Такі цінні папери мали низьку рейтингову оцінку, що унеможливлювало їх включення до портфелів багатьох фондів, діяльність яких регулювалась державою, як то, наприклад, пенсійних. Це спровокувало появу «фінансової алхімії» – перетворення високо ризикових цінних паперів у фінансові інструменти з високою оцінкою кредитної якості шляхом комбінування. Таким чином, на ринку з’являлись деривативи реальний ризик яких оцінити було дуже складно, а й інколи й не можливо. Рейтингові агенції з вищезазначених причин надавали досить високі рейтингові оцінки, що робило можливим вигідне їх розміщення у портфелях багатьох фондів [9]. Таким чином, нові фінансові інструменти не виконували функцій ризик-менеджменту, а лише приховували ризик та ускладнювали його оцінку. Від так, фінансові установи та фінансова система в цілому не впорались зі своїми основним завданнями: ефективної алокації капіталу та диверсифікації ризиків. Мабуть найбільша проблема пов’язана з державним регулюванням має також мотиваційний характер. Підтримка, що була надана федеральним урядом інвестиційному банку “Bear Stearns” сягнула розмірів у 1,2 млрд. дол. США, а “J. P. Morgan” близько 30 млрд. дол. США. Таким чином, підтримка надавалась тим установам, що здійснювали високо ризиковану діяльність з іпотечними цінними паперами та іпотечними позиками. Отже, зникає мотивація у фінансових установ вдаватись до проектів з низьким ризиком. Адже, високо ризиковані проекти приносять більш високі прибутки. Таким чином, у разі успіху прибутки будуть набагато вище за середні, а у разі невдачі – усі втрати компенсуються за рахунок державного бюджету. Інший недолік пов’язаний з державним регулюванням стосується недостатньої прозорості фінансових установ. Використання банками схожих систем ризик-менеджменту може мати наслідком зростання кореляції ризиків. Є зрозумілим небажання кожного з банків розкривати інформацію про свою систему управління ризиками, адже її можна розглядати як засіб досягнення конкурентної переваги на ринку. Основне завдання регулятора в цій ситуації було якщо не забезпечити розкриття моделей управління ризиками всіма учасниками ринку для всіх, то хоча б для одного – самого регулятора. Це дало б змогу перевірити моделі на узгодженість та вжити необхідних заходів. Отже, держава, на думку Дж. Стігліца, знаходиться у положенні коли усі негативні ефекти лягають на плечі бюджету, а позитивні, у вигляді прибутків, залишаються у приватного сектору. Тому уряд повинен, загалом, відігравати більш значну роль у подоланні кризових явищ та, по-перше, захистити ті кошти, які були надані у вигляді допомоги фінансовим установам. За його словами, це може бути зроблено багатьма способами. Наприклад, вартість акціонерного капіталу може бути депоновано до того моменту, коли стане зрозумілим, що гроші платників податків будуть в цілості. При цьому, якщо ринкова вартість активів, що знаходяться у заставі, виявиться вищою ніж оціночна, то держава мусить претендувати на частку від надлишку [9]. По-друге, уряд не повинен підвищувати норми резервування капіталу, що негативно може сказатись на об’ємах та доступності кредитних ресурсів. По-третє, держава повинна рефінансувати іпотечні позики sub-prime сектору під більш низькі відсотки, конвертувати податкові пільги на нерухомість у податковий кредит разом зі скороченням субсидій для громадян з високими доходами. По-четверте, уряд повинен забезпечити реалізацію зростаючої ліквідності у межах держави, а не на закордонних ринках, шляхом стимулювання витрат. Загалом, на думку Стігліца, подолання кризових явищ повинно, окрім всього вищезазначеного, включати реформуванням фінансової та банківської системи у бік більшої їх прозорості, побудовою мотиваційних механізмів з метою заохочення менш ризикованої поведінки ринкових агентів та ліквідації стимулів до зловживань та махінацій. Також, держава повинна більш широко бути залучена до моніторингу та регулювання функції диверсифікації ризиків фінансових інструментів. Значна увага, за словами Дж. Стігліца, повинна бути приділена саме країнам, що розвиваються, як таким, що не в змозі повноцінно брати участь у диверсифікації ризиків та впоратись самостійно з наслідками кризових явищ [8, c. 282]. Для подолання кризових наслідків держави розробляють антикризові програми, основною відзнакою яких є впровадження державного регулювання у різних областях економіки. До складу цих заходів входять довгострокові стратегічні плани розвитку, які передбачають комплексний підхід до вирішення економічних, соціальних, екологічних та інфраструктурних питань на основі державного регулювання. Розглянемо практичний досвід країн по виходу з економічної та фінансової кризи на прикладі ведучих країн Євросоюзу. Із загальних заходів для всіх країн зони євро слід відзначити обліково-процентну грошово-кредитну політику Європейського центрального банку (ЄЦБ), який неодноразово знижував ставку рефінансування. Окремі країни зони євро проводять власні масштабні заходи. Так, вже в жовтні 2008 р. у ФРН був прийнятий пакет заходів по стабілізації фінансового ринку. Вжиті заходи надали в цілому стимулюючий вплив на економіку: за оцінками Єврокомісії, ВВП ФРН у другому кварталі 2010 р. показав приріст у 2,2 %, що, безумовно, дуже гарний показник для країни, а також найвищий по ЄС-15 (по ЄС-27 вище тільки у Литви – 2,9%). У Франції, як і в ФРН, восени 2008 р. був розроблений антикризовий план для фінансового сектора, що полягав у виділенні кредитів найбільшим банкам для стабілізації ситуації на фондовому ринку. Перший антикризовий пакет заходів Франції (жовтень 2008 р.) містив як стимулюючі заходи, так і заходи прямого державного регулювання. До останніх відносяться створення “стратегічного інвестиційного фонду” (20 млрд. євро), який буде контролюватися владою в особі Національного фонду, Парламенту і Національних зборів. Основна його функція – купівля пакетів акцій стратегічно важливих підприємств та захист їх активів від поглинання іноземними компаніями, а також перенаправлення необхідних коштів з спекулятивного фінансового сектору в промисловість. Сформований спеціальний орган для допомоги компаніям в отриманні кредитних коштів. До фіскальним стимулюючим заходам з підтримки бізнесу можна віднести звільнення від професійного податку (taxe professionelle), найважливішого місцевого податку, що обійдеться уряду в 8 млрд. євро. У період з 23.10.2008 до кінця 2009 р. був скасований корпоративний податок на інвестиції. Доходи місцевих бюджетів компенсуються центральним урядом. Ключовий захід – інвестування державних фінансів в ті сектори економіки, які в майбутньому стануть основою розвитку країни (освіта, НДДКР, екологія, цифрові технології). Антикризові заходи провідних країн зони євро можливо оцінити як досить ефективні. А, створені для проведення антикризової політики державні інститути (особливо у Франції) істотно збільшили роль держави в економіці, і перед урядами обов'язково постане завдання розформування цих інститутів і поступового зниження втручання держави після кризи [19]. Як було відмічено вище, одним з напрямків антикризових заходів є розвиток НДДКР, саме тому держави розробляють і впроваджують інноваційну політику. На наш погляд, державне регулювання в інноваційній політиці країн є одним з ключових факторів виходу з економічної кризи. Так, інноваційна політика є однією з центральних програм Британського Уряду, і розглядається як головний спосіб виходу з нинішньої фінансової кризи. Основними її завданнями є впровадження досягнень науки у виробництво та інші сфери життя, сприяння розвитку середніх і малих підприємств (SME), створення робочих місць у наукомістких і високотехнологічних галузях, розширенню міжнародної торгівлі і залученню талантів у сферу науки, дизайну та освіти. Найбільш ефективними в цій області є науко- і технопарки, які створюються на базі університетів (наприклад, Кембріджський, Астонскій та ін), “технологічні коридори “, “технологічні кластери” і т.п. З їх допомогою створюється сприятливе середовище для створення і вирощування нових наукомістких бізнесів, залучення інвестицій [13]. Нині на Україні ведеться розробка “Концепції розвитку національної інноваційної системи України”, реалізація основних положень якої повинна передусім забезпечити системну взаємодію усіх елементів вже діючої національної інноваційної системи [14]. Згідно із законом України “Про інноваційну діяльність”, головною метою державної інноваційної політики є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва й реалізації нових видів конкурентноздатної продукції [16]. Верховна Рада в сфері інноваційної діяльності проводить роботи зі створення законодавчої бази нововведень, затверджує пріоритетні напрями інноваційної діяльності та визначає обсяг асигнувань для її підтримки [11, С. 15-17]. Незважаючи на це в динаміці інноваційної діяльності ще не сформувалися стійкі позитивні тенденції, однією з причин є світова фінансова криза 2008 року [15]. Відсутність в Україні чіткої і послідовної інноваційної політики як невід’ємної складової загального економічного розвитку можна пояснити двома припущеннями: невисоким рівнем демократичних перетворень та відсутністю у країні певних умов, що здатні стимулювати інноваційну діяльність [18]. Практична реалізація стратегії інноваційного розвитку економіки потребує насамперед підвищення інноваційної активності на всіх рівнях: держава – галузь – регіон – підприємство [12, С. 185-186]. Слід зазначити, що забезпечення єдності стратегічного і поточного державного регулювання є також важливим принципом. Стратегічне державне регулювання має загальнодержавне значення. Мета цього принципу – збереження економічного і соціально-стратегічного курсу держави, який закладається до програми реалізації реформ, національних, цільових та комплексних програм. Для того щоб дотримуватись стратегічного курсу складається і контролюється перелік ресурсів, що мають стратегічно важливе значення. Поточне державне регулювання має на меті забезпечити реалізацію стратегічного курсу в умовах конкретної економічної і політичної ситуації, що зумовлює гнучкість систем державного впливу. Щодо оперативного поточного державного регулювання, то воно спирається на податкову політику, емісійну кредитну, бюджетну, соціальну. Усі ці складові частини державного управління економікою мають бути взаємопов’язані та здійснюватися систематично, аби забезпечити реалізацію стратегічного курсу держави. Важливим принципом державного регулювання є дотримання вимог матеріально-фінансової збалансованості задля забезпечення ресурсного потенціалу суспільства, регулювання фінансових потоків (гроші, акції, цінні папери, зобов’язання за кредитом). Таким чином уряд має забезпечити умови, які гарантували б щорічне збільшення обсягу інвестицій (за рахунок усіх джерел фінансування) для забезпечення інноваційного розвитку. Кошти отримані від приватизації державного майна потрібно спрямовувати на інноваційний розвиток підприємств, що мають стратегічне значення для економіки держави. Водночас потрібно застосовувати додаткові стимули оновлення основних фондів через удосконалення амортизаційної політики, а також за рахунок прибутків підприємств [17]. Висновки. Проаналізувавши дослідження Нобелівських лауреатів та практику світових країн можна дійти висновку, що взаємний обмін досвідом між країнами по впровадженню антикризових програм і державному регулюванню економікою дозволить підняти і розвити її на новий більш високий рівень, сприяти стабілізації та процвітанню країн. Одним з найбільш перспективних методів не тільки виходу з кризи, але і прориву на міжнародній арені є інноваційна політика і передові механізми її впровадження. Використання знань, передових технологій і високої кваліфікації кадрів дозволяє, як показує досвід, забезпечити стабільність розвитку національної науки і економіки, в тому числі за рахунок розвитку середніх і малих підприємств, що позитивно впливає на імідж країни та її інвестиційну привабливість і конкурентоспроможність. Ефективна реалізація інноваційної політики можлива лише при поєднанні сучасних ринкових механізмів і системи державного регулювання економічного розвитку. Література 1. R. J. Arnott, J. E. Stiglitz «Moral Hazard and Nonmarket Institutions: Dysfunctional Crowding Out or Peer Monitoring?» // American Economic Review, 1991, Vol. 81, No. 1, pp. 179-90. 2. B. C. Greenwald, J. E. Stiglitz «Externalities in Economies with Imperfect Information and Incomplete Markets» // Quarterly Journal of Economics, 1986, Vol. 101, No. 2, pp. 229-64, URL: http://www.jstor.org/stable/1891114. 3. D. M. Newbery, J. E. Stiglitz «Pareto Inferior Trade» // Review of Economic Studies, 1984,Vol. 51, No. 1, pp. 1-12, URL: http://www.jstor.org/stable/2297701. 4. D. M. Newbery, J. E. Stiglitz «The Choice of Techniques and the Optimality of Market Equilibrium with Rational Expectations» // Journal of Political Economy, 1982, Vol. 90, No. 2, pp. 223-46, URL: http://www.jstor.org/stable/1830291. 5. J. E. Stiglitz «Information and Economic Analysis: A Perspective» // The Economic Journal, 1985, Vol. 95, pp. 21-41, URL: http://www.jstor.org/stable/2232867. 6. J. E. Stiglitz «On the Optimality of the Stock Market Allocation of Investment» // Quarterly Journal of Economics, 1972, Vol. 86, No.1, pp. 25-60, URL: http://www.jstor.org/stable/1880492. 7. J. E. Stiglitz «Pareto Optimality and Competition» // Journal of Finance, 1981, Vol. 36, No. 2, pp. 235-51, URL: http://www.jstor.org/stable/2327006. 8. J. E. Stiglitz «The Current Economic Crisis and Lessons for Economic Theory» // Eastern Economic Journal, 2009, No. 35, pp. 281-296, URL : http://www2.gsb.columbia.edu/faculty/jstiglitz/download/papers/2009_Current_Economic_Crisis_EEA.pdf. 9. J. E. Stiglitz «The Financial Crisis of 2007/2008 and it’s Macroeconomic Consequences», URL:http://www2.gsb.columbia.edu/faculty/jstiglitz/download/papers/2008_Financial_Crisis.pdf 10. J. E. Stiglitz «The Inefficiency of the Stock Market Equilibrium» // Review of Economic Studies, 1982, Vol. 49, No. 2, pp. 241-61, URL: http://www.jstor.org/stable/2297273. 11. Трансфер технологій як інструмент реалізації інноваційної діяльності: монографія. Андросова О.Ф., Череп А.В.. – К.: Кондор, 2007. – 354 с. 12. Гриньов В.М., Коюда В.О., Лепейко Т.І. та ін. Інвестування. – К.: Знання, 2008. – 452 с. 13. Денежкина Е. Инновационная политика государства и стратегическое развитие городов в условиях кризиса: опыт Великобритании. – [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://www.hse.ru 14. Состояние, проблемы и перспективы активизации инновационного развития Беларуси и Украины. Денисюк В.А., Кулаков Г.Т., Никитенко П. Г. и др. // Инновации. – 2007. - № 8 (106). – С. 20-27. 15. Инновационный фактор развития промышленного производства. Диленко В.А. // Економіка промисловості. – 2005. – № 5 (31). – С. 81-86. 16. Закон України “Про інноваційну діяльність” від 4 липня 2002 р. № 40-ІV. 17. Захарова Т.В. Інноваційна політика держави та принципи її регулювання. – [Электроний ресурс] – Режим доступу: http://intkonf.org 18. Палиця С.В. Інноваційна діяльність в Україні // Економіка держави. – 2008. - № 10 (70). – С. 52-53. 19. Сидоров А. Антикризисные меры ведущих стран зоны евро в 2008-2010 гг. – [Электронный ресурс] Режим доступа: http://mirec.ru // Научная жизнь. – 2010. - № 3 (14). |
|
ТО89 МОДЕРНІЗАЦІЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ КРАЇН У статті розглянуто загальні принципи та концепції сучасного регулювання економіки країн у розрізі економічних законів. Визначено... |
Іноземні інвестиції як чинник економічного розвитку в Україні Анотація Україну. Аналізуються шляхи покращення інвестиційної діяльності в Україні. Досліджується роль іноземних інвестицій у системі фінансового... |
|
Мартьянов М. П., здобувач, Філатова Л. С., магістрант, Царук О. Ю., магістрант У статті проведено аналіз існуючих ризиків та орієнтирів розвитку української економіки у посткризовий період. Зроблено порівняння... |
«ЦИКЛИ КУЗНЕЦЯ» – СУЧАСНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ Показано взаємозалежність факторів економічного розвитку, представлені можливі етапи функціонування країн, проаналізованих з погляду... |
|
23 «МОДЕРНІЗАЦІЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ КРАЇН» ВНЗ. Також запропонована схема функціонування механізму організації бізнесу в АПК випускників вищих навчальних закладів. Запропоновані... |
Державне регулювання зайнятості Зайнятість населення –найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок... |
|
ПРОЕКТ КОНЦЕПЦІЯ ГУМАНІТАРНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ НА ПЕРІОД ДО 2020... Так, у 2008 р за світовим індексом людського розвитку Україна посіла 82 місце серед 179 країн, за якістю життя 68 місце серед 104... |
І. Загальні результати виконання бюджету міста Програма соціально-економічного розвитку міста Вознесенськ на 2011 рік розроблена виходячи із вимог Конституції України, відповідно... |
|
Лекція Регулювання національної економіки. Державне управління економікою Цілеспрямоване (усвідомлене, відкрите) регулювання доходів – сукупність дій суб'єктів регулювання, метою яких було визначено регулювання... |
ПЛАН РОБОТИ ШКОЛИ ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ «Інновація і дошкільне... Провідна проблема: Інноваційна дошкільна освіта: досвід, проблеми та стратегія розвитку |