|
|
Скачати 137.2 Kb.
|
|
ТО89 МОДЕРНІЗАЦІЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ КРАЇН У статті розглянуто загальні принципи та концепції сучасного регулювання економіки країн у розрізі економічних законів. Визначено основні недоліки та переваги моделі державного регулювання. Розроблено рекомендації щодо модернізації загального механізму та інструментів впливу на економіку держави. Ключові слова : державні фінанси, бюджетна система, інфраструктури системи управління, ринкові відносини, кон’юнктура ринку, процес регулювання. The article reviews the general principles and concepts of modern regulation of the economy in terms of economic laws. The main advantages and disadvantages of models of state regulation. The recommendations for upgrading the general mechanism and tools to influence the economy. Keywords: public finance, budget system, infrastructure management, market, market conditions, the process of regulation. В умовах глобалізації економіки наявність ефективної системи державного управління економікою має фундаментальне значення для розвитку держави, а також загальної фінансової безпеки та стійкого економічного зростання кожної країни. Принципи і механізми, що лежать в її основі, є, з одного боку, фактором соціально-економічного розвитку країни, з іншого, - ефективним інструментом державного регулювання. Головним інструментом в даному випадку є система управління фінансами, яка сформувалася під впливом структурних змін, які відбулися в усіх сферах суспільного життя, і характеризується недостатнім рівнем інституціональної спроможності та інтеграції її учасників. Недостатність інтеграції окремих складових системи управління фінансами не дає змоги забезпечити гармонійний розвиток усієї системи управління економікою та бути ефективним інструментом державного регулювання соціально-економічної сфери. Зауважимо, що система управління фінансами є основоположною для системи державного регулювання економічного розвитку, та тією, що визначає її напрям розвитку, ефективного функціонування. Отже, їй буде приділена значна увага в статті. Недоліками існуючої інформаційної інфраструктури системи управління фінансами є автономне функціонування інформаційно-аналітичних відомчих систем, зокрема відсутність інтегрованої бази даних державних органів влади, які мають пряме чи опосередковане відношення до планування, використання чи контролю за фінансовими потоками держави, організаційна розпорошеність наявних інформаційних ресурсів. Завданнями модернізації системи управління фінансами є:
Глибокий системний аналіз стану економіки нашої держави, оцінка динаміки економічних процесів дозволяє помітити, що економіка більшості країн функціонує в стадії, де вже проявляються характерні для ринкової економіки недоліки (безробіття, інфляція та інші), але не досягла рівня, де запанував би механізм саморегуляції. Це важкий період, перехідний. За сукупністю ознак його можна було б назвати періодом, де в значно більшій мірі сформовані елементи «дикого», а не цивілізованого ринку. Світовий досвід дозволяє зробити висновок, що особливу роль тут повинна відіграти держава, тобто існує об'єктивна необхідність і сутність державного регулювання ринку [1]. Саморегулювання ринку як спосіб управління економікою було властиве для епохи вільної конкуренції. У Другій половині XIX ст. у зв'язку з появою монополій і посиленням процесу усуспільнення капіталістичного виробництва, а пізніше — на рубежі XX ст., коли прискорилися розвиток монополій, зрощування промислового і банківського капіталу, з'явилася об'єктивна необхідність у втручанні держави у формування структури і пропорцій відтворення. Така необхідність була викликана потребами подолання економічних криз, обмеження зростання безробіття, отримання монополістичних тенденцій і розвитку конкуренції, пом'якшення соціальних наслідків стихії ринку, а також обмеження чисельності банкрутів. Найбільш глибоке і всестороннє обгрунтування необхідності державного впливу на економіку було зроблене англійським економістом Д.Кейнсом. У 1936 р. він опублікував роботу "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей", у якій розкрив суперечності між виробництвом і споживанням, а також проблему реалізації, які мали місце у післякризовий період розвитку країн світу з ринковою економікою. Історія розвитку країн з розвинутою ринковою економікою характеризується неоднозначністю рішень щодо втручання держави у економіку (посилення або послаблення його). Водночас в жодній країні з розвинутою ринковою економікою держава не припинила діяльності з цілеспрямованого її розвитку. Сьогодні держава не тільки визначає загальні рамки і правила функціонування ринкового господарства, а й сама діє — насамперед через ринковий механізм, доповнюючи його. Об'єктивні причини необхідності державного регулювання сучасного ринкового господарства: 1) відсутність досконалої конкуренції; у багатьох галузях існують переваги для великого виробництва, що призводить до монополій або олігополії; 2) стосовно деяких виробництв ціни і витрати виробництва не відображають суспільного ефекту продукції. Це виробництва з так званим зовнішнім ефектом. До них слід віднести виробництва, які несуть великі витрати на охорону навколишнього середовища, розвиток освіти, охорону здоров'я. Держава у таких випадках втручається у механізм ціноутворення або виділяє дотації на виробництво таких товарів і послуг; 3) наявність ринків, де адаптація здійснюється повільно і досить болісно порівняно з класичною моделлю саморегулювання. Таким ринком, наприклад, є ринок робочої сили. У сучасному суспільстві, де відносини між роботодавцями і продавцями робочої сили визначаються трудовими договорами, рівень заробітної плати не може стрибати вверх і вниз так, як це визначається простими моделями попиту та пропозиції. Відплив робочої сили з однієї галузі в іншу вимагає організації гнучкої системи освіти і перепідготовки кадрів. Об'єктивна необхідність державного регулювання економіки зумовлена також тим, що державні та міждержавні інститути покликані зберігати такі цінності, як стабільність, і гармонійність суспільства, збереження і відтворення середовища існування народів — природного, національно-історичного, культурного. Важливим чинником тут є трансферти - елементи запровадження державою фінансового вирівнювання, що відповідає вимогам Європейської Хартії місцевого самоврядування, та світовій практиці. По суті, фінансове (фіскальне) вирівнювання у загальному вигляді – «це передача фінансових ресурсів між юрисдикціями з метою відшкодування відмінностей у справлянні дохідного потенціалу або у вартості надання суспільних послуг. При цьому, головним завданням є надання можливості субнаціональним урядам забезпечувати своїх громадян приблизно однаковими наборами суспільних послуг при приблизно однаковому податковому тягарі». Основними системними недоліками вітчизняної системи фінансового вирівнювання є: - відсутність підкріплення цієї моделі належним теоретико-методологічним обґрунтуванням, яке має базуватися на дослідженнях провідних світових економістів з вивчення застосування фінансового вирівнювання зарубіжними країнами у часі, визначення необхідного інструментарію, покликаного задовольнити цілі вирівнювання; - недосконалість інституційної структури забезпечення розрахунку міжбюджетних трансфертів, що проявляється шляхом впливу суб’єктивних рішень органів державної влади центрального уряду на здійснення оцінки фінансових спроможностей, а відтак впливає на обсяг права на отримання трансферту вирівнювання юрисдикціями - отримувачами або передачі фінансових ресурсів юрисдикціями-донорами [2]. Представимо певні моделі державного регулювання становлення і розвитку ринкового господарства в нових індустріальних країнах. Особливістю розвитку нових індустріальних країн, до яких належить ряд країн Латинської Америки (Аргентина, Мексика, Бразилія, Колумбія, Чілі), країни Південно-Східної Азії (Південна Корея, Гонконг, Малайзія, Таїланд, Фі-ліпіни, Індія, Пакистан, Сингаііур, Тайвань) є глибокі внутрішні перетворення, зміцнення демократії, структурна перебудова економіки. Це супроводжується змінами в системі державного управління: згортання, впливу бюрократії на економічні процеси, обмеження сфери діяльності державного сектора межами економічної доцільності. Ринковий механізм нових індустріальних країн формується на основі правового державного регулювання, яке опирається на історичні, культурні, національні традиції. В них відсутнє стремління до універсалізації, домінує свобода у виборі форм і засобів розвитку. У зв'язку з цим розглянемо декілька моделей. Індійська модель регулювання характеризується тим, що уряд активно включався у виробничий процес, регулюючи масштаби, технології, напрямки інвестиційних проектів в період макроекономічної стабільності. Бразильська модель регулювання характеризується як приклад успішного здійснення імпортозамінюючої політики, яка забезпечила протягом останніх десятиріч високі темпи економічного зростання. Південно-корейська модель державного регулювання є прикладом унікального поєднання жорсткого державного планування та ринкового механізму. Але особливість регулювання полягає в тому, що держава взяла на себе ті галузі економіки, які є не під силу приватному бізнесу, і виробничу та соціальну інфраструктури, енергетику, транспорт, видобувну промисловість. Державний план носить індикативний характер, містить конкретні орієнтири для підприємств. Ступінь адміністративного регулювання в Південній Кореї, як і в інших східно-азіатських державах, складає не більше 10%. Спільним є відсутність абсолютизації ролі державного сектора. Державне регулювання проявляється в тому, що держава установлює правила розподілу ресурсів і принципи регулювання цін, ставок процента і валютних курсів, податків. Держава бере на себе функції посередника між суб'єктами економічних відносин, які здійснюють заощадження. та інвестиції, експортерами та імпортерами. Об'єктом державного регулювання є динамічна збалансованість попиту на кваліфіковану .робочу силу і системи її підготовки. Слід також відзначити активну стимулюючу роль держави у вивозі капіталу, що сприяє зростанню надходжень у формі прибутків і дивідендів на вкладений капітал і дозволяє компенсувати відплив з країн прибутків і дивідендів іноземних Результатом державного регулювання є продуманий вибір галузевих пріоритетів, формування ключевих галузей, індустріалізація економіки, перехід від імпорторозміщення до експортної орієнтації, високих технологій і наукомісткого виробництва [3]. Основними функціями державного регулювання — залежно від рівня і компетенції державних органів, які їх здійснюють є:
На перехідний період до ринку до цих функцій додається: формування інститутів державного регулювання, створення інфраструктури й умов функціонування ринку. Функції та завдання державного регулювання економіки суттєво відрізняються на перехідний період до ринку і на період сформованих ринкових відносин. На сучасному етапі основними завданнями державних органів управління в Україні є:
Аналіз економічної ситуації в Україні та практика державного регулювання у країнах з розвинутою економікою свідчить, що до складу основних елементів державного регулювання ринку включають: правове і адміністративне регулювання, цільові комплексні програми, державне підприємництво, індикативне планування, стратегічне планування, бюджетно-фінансове, грошово-кредитне та цінове регулювання, структурно-інвестиційну, галузеву, науково-технічну, соціальну політику та ін. Державне регулювання грунтується на певній системі засобів впливу на ринок, їх можна розділити на дві великі групи: засоби прямого державного впливу (державне замовлення і ліміти, фінансування цільових комплексних програм і деяких галузей з державного бюджету і т.ін.) та засоби опосередкованого впливу (податки, субсидії, ціни тощо). Серед основних засобів державного регулювання слід виділити законодавчі акти; прогнози розвитку народного господарства і кон'юнктури ринку; цільові комплексні програми; ліміти; державні замовлення і державні контракти; державні інвестиції; держбюджет, бюджетні дотації, субсидії, субвенції, пільги; податки і податкові пільги; державні кредити; операції з державними цінними паперами на відкритому ринку; соціально-економічні нормативи; різні галузеві норми і стандарти; норми амортизації; система фіксованих, граничних і вільних цін; індексування цін; ліцензії; митні податки та збори . Усе це чітко впливає на загальну систему регулювання економіки. Параметри регулювання ринку мають певні межі, визначені самою його природою. Ринок не є пасивним середовищем, яке автоматично змінюється під тиском зовні. Як спільність суб'єктів господарювання, які, крім спільних, мають свої власні інтереси та мотиви поведінки, він сприймає державні заходи лише там і тоді, коли вони коригують (а не ігнорують) мотиви ринкових агентів. Світова практика проілюструвала певні недоліки надмірного втручання держави в економіку. Посилення державного втручання в економіку пригнічує ініціативу ринку, покладаючи на нього додаткові витрати (витрати на дотримання державних вимог і стандартів тощо) [4]. Державне регулювання економіки здійснюється за допомогою арсеналу методів. Під методами державного регулювання економіки слід розуміти способи впливу держави в особі законодавчих і виконавчих органів на сферу підприємництва, інфраструктури ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їх діяльності відповідно до національної економічної політики, їх можна прокласифікувати за двома ознаками. За формами впливу на суб'єкти ринку методи державного регулювання розділяють на дві групи: методи прямого і методи непрямого опосередкованого впливу. До першої групи слід віднести методи адміністративного характеру, засновані на застосуванні таких засобів впливу, як державні замовлення, різного роду ліміти, централізовано встановлені ціни, обмеження, штрафи, дозволи, ліцензії, квоти тощо, а також методи, засновані на застосуванні бюджету як джерела дотування, цільового фінансування окремих суб'єктів і сфер діяльності. До методів непрямого, опосередкованого впливу належать ті, що не прямо регламентують поведінку суб'єктів ринку, а через створення певного середовища для його діяльності, яке мотивує ту або іншу його поведінку. До складу методів непрямого впливу слід віднести податкове регулювання, регулювання через політику прискореної амортизації, методи стимулювання конкуренції тощо. Залежно від застосування засобів впливу на ринок розрізняють правові, адміністративні, економічні, в тому числі фінансово-бюджетні і кредитно-грошові методи регулювання ринку. Механізм поєднання методів прямого і непрямого регулювання, правових, адміністративних і економічних може бути різним — залежно від ступеня розвитку ринкових відносин, фінансової і економічної ситуації в країні. З розвитком ринкових відносин, задіянням у процесі регулювання інститутів ринку методи прямого впливу, адміністративні, як правило, поступаються місцем опосередкованим, економічним [5]. До економічних методів державного регулювання належить цінове регулювання. Проте, чи не найважливішим інструментом впливу на розвиток економіки є інвестиції, величину котрих також значним чином регулює держава. Політику держави щодо механізмів здійснення інвестиційної діяльності, а також пріоритетних напрямів інвестицій називають інвестиційною політикою; це найважливіша складова економічної політики держави. Інвестиційна політика держави в будь-який момент розвитку економіки зумовлена цілим рядом факторів: станом основних виробничих фондів і ефективністю їх використання; ступенем розвитку форм власності і рівнем централізації управління; типом відтворення; рівнем науково-технічного прогресу; структурою суспільного виробництва і завданнями щодо її зміни. Висновки. Розглянуті питання, безумовно, не вичерпують всіх сторін державного регулювання економіки перехідного періоду. Досвід реформування економіки підтверджує стратегічну важливість інституціонального аспекту трансформації, його панівну роль відносно економічної політики. У процесі становлення сучасної ринкової економіки важливу роль відіграє конструювання інститутів приватної власності та капіталу, приватнопідприємницького сектора та підприємця як головної дійової особи економіки. З точки зору загальних тенденцій суспільного прогресу, тут однаково важливі розвиток приватнопідприємницької економіки, корпоративної економіки, великих і величезних фінансово-промислових груп, адекватних механізмів організації та управління. Коли ми говоримо про модифікацію функцій держави в реальному житті, то в цьому разі йдеться про передачу функцій державного регулювання не ринку, а інститутам громадянського суспільства, які включаються в цей механізм. Зазвичай роль держави в економіці пов'язують із недосконалістю чи вадами ринку, які держава повинна компенсувати. Якби, мовляв, ринок був досконалим, то роль держави зводилася б до нуля. І чим більше він досконалий – тим меншою стає роль держави. Відповідно, й ринок потрібен для того, щоб компенсувати вади та недосконалість державного регулювання. Таке розуміння ролі держави, на мій погляд, неправильне. По-перше, завжди виникає спокуса знайти ідеальну модель ринку. Відтак, наближаючись до неї, ми будемо поступово зменшувати масштаби державного втручання до граничного – нульового –значення. По-друге, існують суперечливі погляди на питання щодо первинності держави чи ринку. Більшість економістів, особливо ж неоліберального спрямування, стверджують, що спочатку був ринок, а державні інститути утворилися внаслідок дефектності, недосконалості ринку. З цього погляду, держава постала заради вирішення колективної проблеми – забезпечення населення суспільними товарами (законом і порядком), які були потрібні для функціонування ринку. Узагалі немає жодної розвинутої країни, де держава не брала б активної участі в регулюванні економічних процесів. З огляду на закономірності глобалізації світу, появу нових суб'єктів світової економіки та геополітики, нових центрів сили, особливості їх взаємодії і балансу недоцільно говорити про якесь неминуче послаблення ролі держави, зведення її до "компактного і недорогого" апарату контролю та нагляду за дотриманням загальноприйнятих правил. У нових умовах формуються і нові реалії, а отже, виникає інше середовище для функціонування національних держав. Держава стає наймогутнішим та найвідповідальнішим суб'єктом представництва й захисту національних інтересів країни перед іншими більш розвиненими країнами, а також існуючих регіональних союзів та асоціацій і ТНК. Від усвідомлення реалій цього нового світопорядку залежить і місце держави в нових світових ієрархіях, і її здатність захищати свій політичний та економічний суверенітет, і можливість справляння впливу на міжнародні та внутрішньополітичні процеси. Для України це особливо актуально в зв'язку з її особливим геополітичним положенням та своєрідністю історичного розвитку. Українська держава повинна стати головним суб'єктом і гарантом національного суверенітету, національних інтересів, національного розвитку. Література
|
|
ІННОВАЦІЙНА ПОЛІТИКА ТА ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ КРАЇН У ПОСТКРИЗОВИЙ ПЕРІОД Ано причини, що призвели до сучасної економічної кризи; визначено основні напрямки модернізації системи державного регулювання економічного... |
23 «МОДЕРНІЗАЦІЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ КРАЇН» ВНЗ. Також запропонована схема функціонування механізму організації бізнесу в АПК випускників вищих навчальних закладів. Запропоновані... |
|
«ЦИКЛИ КУЗНЕЦЯ» – СУЧАСНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ Показано взаємозалежність факторів економічного розвитку, представлені можливі етапи функціонування країн, проаналізованих з погляду... |
Мазурок [3], Т. Панюк [6], Т. Ружеловіч [4], Г. Чепурко [7], Ю. Чернявська... ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ІНФРАСТРУКТУРНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ |
|
Програми соціально- економічного та культурного розвитку міста за 2011 рік України”, Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 року № 621 „Про розроблення прогнозних і програмних документів... |
Програми соціально- економічного та культурного розвитку міста на 2011-2013 роки України”, Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 року № 621 „Про розроблення прогнозних і програмних документів... |
|
Звіт про підсумки виконання Програми соціально-економічного та культурного... України», Постановою Кабінету Міністрів України від 26. 04. 2003 №621 «Про розроблення прогнозних і програмних документів економічного... |
Звіт про підсумки виконання Програми соціально-економічного та культурного... України”, Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 року № 621 „Про розроблення прогнозних і програмних документів... |
|
Звіт про підсумки виконання Програми соціально-економічного та культурного... України», постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 року №621 «Про розроблення прогнозних і програмних документів... |
KK89 ЦИКЛІЧНИЙ РОЗВИТОК РИНКУ НЕРУХОМОСТІ ЯК СКЛАДОВОЇ ЧАСТИНИ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ У роботі розглянуто проблему циклічного розвитку міжнародної економіки, її вплив на фази циклу розвитку вторинного ринку житлової... |