|
|
Скачати 125.66 Kb.
|
|
DO11 ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ В СВІТІ ТА В УКРАЇНІ У статті робиться історичний екскурс для визначення ролі людського капіталу. Розглядаються негативні фактори розвитку людського капіталу в Україні. Запропоновуються шляхи відтворення людського капіталу для підвищення конкурентоспроможності нашої країни та світу. Ключові слова: людський капітал, інвестиції в людський капітал, економіка знань, інноваційна економіка. Historical outlook is made in the article for definition of the human capital role. The main negative factors of Ukrainian human capital developing are considered. Methods for human capital reproduction are offered in order to make Ukraine and world more competitive. Keywords: human capital, investments into the human capital, economy of knowledge, innovative economy. Вступ Перехід до інформаційного суспільства передбачає переміщення інформації, знань та умінь в основу економічного розвитку держави. Головним фактором виробництва виступає саме людина з її досвідом, трудовим та інтелектуальним потенціалом, що виражається категорією людського капіталу. В України є два шляхи подальшого розвитку: залишатися країною Периферії чи виходити на світовий ринок з конкурентоспроможною продукцією. Для другого варіанту необхідно усвідомити, яке місце в економічному зростанні займає людський капітал, чому саме цей фактор виступає найголовнішим у сучасному світі, що потрібно реформувати для розвитку людського капіталу. Саме цим проблемам автор і приділив увагу, зважаючи на актуальність їх дослідження. Питання людського капіталу вивчалось такими видатними вченими, як Т. Шульц, Г. Беккер, Е. Денісон, Р. Солоу, Дж. Кендрік, М. Фішер, М. Блауг, Л. Туроу, С. Кузнец, С. Фабрикант, Р. Лукас [11]. Серед українських вчених теорією людського капіталу займаються О. Грішнова ("Людський капітал:формування в системі освіти і професійної підготовки"), Н. Голівкова ("Людський капітал як фактор зростання та розвитку економіки"), В. Антонюк ("Формування та використання людського капіталу в Україні: соціально-економічна оцінка та забезпечення розвитку"), Г. Прошак ("Людський капітал в умовах формування національної економіки України"), О. Стефанішин ("Людський потенціал економіки України") тощо. І хоча в останній час ця тема турбує багатьох, залишаються не до кінця вивчені питання сутності людського капіталу, ефективність інвестицій в людський капітал, його значення для України. Метою цієї роботи є дослідження еволюції теорії людського капіталу, визначення значення цього фактору виробництва для світу та України і шляхи його формування. Об’єктом дослідження є людський капітал. Предметом дослідження є теоретична сутність людського капіталу та його роль у формуванні та розвитку інтелектуального потенціалу світової економіки в умовах глобалізаційного середовища. Основними задачами дослідження є:
В роботі використані наступні методи: статистичний аналіз, метод поєднання історичного і логічного, діалектичний метод, метод наукової абстракції тощо. Наукова новизна роботи полягає в полягає в комплексному обґрунтуванні ролі інвестицій в людський капітал у формуванні продуктивних здібностей людини, та виробленні рекомендацій щодо удосконалення механізму використання людського капіталу в сучасній економіці України та світу. Основна частина Формування ринкового середовища в Україні і загострення міжнародної конкуренції на тлі всеохоплюючої глобалізації об’єктивно вимагають кардинально змінити погляди на джерела і чинники економічного зростання національної економіки. Утвердження в розвинених країнах „нової економіки”, що базується на знаннях та інноваціях, використанні інформаційних технологій, підштовхує до усвідомлення того, що пошук невикористаних резервів, оптимальних шляхів для ефективного довгострокового розвитку України слід вести у площині визнання теорії людського капіталу та реального запровадження її провідних положень у практику ринкових перетворень, зокрема, ідей щодо інвестування у розвиток людського капіталу. На рубежі XX і XXI століть світова наукова думка сформувала принципово новий погляд на цивілізаційний прогрес. Нова парадигма розвитку на перший план висуває не нагромадження матеріальних благ, а розвиток людського потенціалу при збереженні навколишнього середовища. Людина, її потреби і розвиток визнаються основними передумовами прогресу, а отже, і змістом соціально-економічної політики кожної держави [8]. За даними Доповіді про розвиток людини в 2010 р. Індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП) України підвищився з 0,69 у 1990 році до 0,71 у 2010 році, помістивши нашу країну на 69 місце серед 169 країн (разом з Гонконгом). Взагалі-то, з 1990 року середнєсвітовий ІРЛП зріс на 18% та на 41% в порівнянні з 1970 роком. Однак це зростання відбулося завдяки розвинутим та економічно сильним країнам, що розвиваються. Зараз близько 1,7 млрд. людей в 104 країнах живуть в умовах багатомірної бідності, тобто в умовах значного відставання не менше треті показників забезпечення здоров'я, освіти та рівня життя. Проте це спричинила і світова фінансово-економічна криза, через яку 34 млн. людей лишилися без роботи та 64 млн. почали жити на доход менший, ніж 1,25 дол. США в день [5]. Для того, щоб вирішити, що необхідно брати за увагу для розвитку людського потенціалу, необхідно дати визначення цій категорії. Поняття "людський капітал" має глибоке коріння в історії економічної думки. За А. Смітом витрати на освіту працівника, окрім підвищення продуктивності праці, окуповують себе прибутком, тобто людина з певним фахом виступає як дорога машина та витрати на освіту виступають капіталовкладенням або інвестиціями в основний капітал [16]. Дж. С. Міль виокремив у продуктивній праці "безпосередню", тобто ту, що використовується у матеріальному виробництві, та "одночасно" продуктивну, тобто ту, що створює корисність в самих людях, ця праця направлена на надання людям якостей, які роблять їх корисними для себе та суспільства [10]. А. Маршал вважав, що кінцевий результат використання капіталу підприємства залежить від використання та застосування знань, тобто інновацій [17]. В. І. Вернадський у своїх творах підкреслював те, що залучення людей до науки може зробити людство генетичною силою [17]. Однак, саме поняття "людський капітал" було введено на початку 1960-х рр. Т. Шульцем, який у 1970 р. став Нобелівським лауреатом з економіки, а базова теоретична модель було розроблена Г. Беккером, який також здобув Нобелівську премію. Проблема бідності країн Третього світу стала імпульсом до вивчення "людського фактору" Шульцем, який вважав, що людський капітал базується на розвитку знань та здібностей людини, які здобуваються шляхом освіти, зміцнення здоров’я. Все це приносить матеріальну вигоду у вигляді заробітної плати. За Беккером доходи людей відзначаються раніше прийнятими рішеннями стосовно витрат на здоров'я, освіту та професійну підготовку. Усі інвестиції у людський потенціал приносять такі вигоди, як престижна робота, доступ до нематеріальних цінностей [19]. Беккер оцінив віддачу від інвестицій в освіту як відношення доходів до витрат (прямих та альтернативних) та отримав 12-14% на рік [9]. В українській економічній енциклопедії людський потенціал — ступінь втілення в людині природних здібностей, таланту, рівня освіти, кваліфікації, а також у спроможності приносити доход [7]. Людський потенціал ширше поняття, ніж людський капітал — інтенсивний виробничий фактор розвитку країни, який, на нашу думку, включає в себе інтелект, здоров'я, знання, рівень життя, досвід, вміння, умови праці та життя, культурний та духовний стан людини та усі обставини на протязі її життя. Саме людський капітал є найвагомішим ресурсом інформаційної економіки, економіки знань. Так, за окремими підрахунками вчених, на початку ХХІ ст. вартість сукупного національного багатства всіх країн світу складала 550 трлн. дол. США, з яких 365 трлн. сформовані завдяки людському капіталу, а на природний та відтворювальний капітал припадало 90 та 95 трлн. дол. США відповідно [1]. Саймон Кузнець зробив висновок, що прискорення економічного зростання відбувається з інвестиціями в нововведення, в інноваційні технології, нові товари та техніку. Одним з перших він відкрив роль "людського капіталу" в економічному зростанні, відзначивши, що саме люди з їх талантами, вмінням та досвідом є найголовнішим капіталом країни [19]. Так, як людський капітал — базис інноваційної економіки, то важливо звернути увагу на такі дані. Е. Денісон визначив, що на економічне зростання більш всього впливає підвищення продуктивності праці (68%), в тому числі інновації — 28%, капіталу – 19%, освіти — 14%, ефективне використання ресурсів 17%, економією від масштабу – 9%, а вже потім збільшення трудозатрат (32%) [17]. На рубежі 90-х рр. ХХ ст. поширюються теорії ендогенного розвитку (Р. Лукас, Р. Солоу, П. Ромер, К. Еррод тощо), в яких виробнича функція складається з праці, фізичного та людського капіталу. За цими теоріями людський капітал — надбання всього суспільства, формується в результаті навчання людей в молодому віці та забезпечує підвищення продуктивності праці впродовж всієї трудової діяльності людини [15]. Серед сучасних концепцій автори хотіли би виокремити теорію інтелектуальної технології Ф. Хайека, який отримав Нобелівську премію у 1974 році. Він вважав, що "практично кожний індивід має певні переваги щодо інших у тім розумінні, що він володіє унікальною інформацією" [2]. Таким чином, компанії, які активно використовують інтелектуальний капітал, виходять на світовий ринок з інноваційним продуктом. Україна в цьому питання набагато відстає від розвинутих країн. Так, питома вага підприємств, що впроваджують інновації скоротилась з 14,8% до 10,7% з 2000 до 2009 року. А питома вага обсягу виконаних наукових та науково-технічних робіт у ВВП у період 1996-2009 знизилась з 1,36% до 0,95% [20]. При цьому, за індексом глобальної конкурентоспроможності Україна у 2009-2010 році займає 82 місце із 133 країн, отримавши 4 бали з 7 за цілим комплексом факторів. При цьому нашими конкурентними недоліками є інфраструктура, витрати на освіту, рівень смертності, рівень підготовки кадрів, витік інтелектуального капіталу, витрати компаній на науково-технічні роботи, наявність новітніх технологій тощо. Все це пов’язано з відтворенням людського капіталу. Проте спостерігається наявність в нашій країні величезного потенціалу для будування інноваційної системи економіки [14]. Отже, для того, щоб Україна стала більш конкурентоспроможною, необхідно розвивати людський капітал. Розвиток людського капіталу залежить від здоров'я людини. За оцінками експертів, стан здоров'я залежить від стану охорони здоров'я на 10%, соціоекологічного середовища — 20%, спадковості — 20 %, способу життя — 50% [4]. Також одним з найголовніших складових людського капіталу виступає вміння людини. Рівень розвитку навиків людини залежить від її знань та природних і набутих здібностей. Більшість навиків з'являється завдяки досвіду праці. Але важливим є і спосіб сприйняття інформації. Так, 90% інформації відкладається у мозку людини від того, щo вона робить. Завдяки досвіду можна легше пристосовуватися до колективу, нових умов праці, досягти певного професійного та фінансового рівня [4]. Наявність вміння щось робити та якість цієї роботи визначає кваліфікацію працівника. Однак, не слід забувати про значення мобільності людини, тобто здатності та готовності переходити від одних видів занять до інших, що пов’язано з потребами суспільства та змінами у галузях промисловості. Найбільшою мобільністю володіють молоді люди. Однак через погані умови праці в Україні саме молодь більш усіх схильна до трудової мобільності, тобто міграції, серед яких 30% — із середньою професійною освітою та 22,5% — з вищою [3]. Складовим компонентом людського капіталу також виступає мотивація. Причому сучасна тенденція є такою, що на зміну мотивації продуктивної праці приходить мотивація інтелектуальної праці. Це спонукає людину до саморозвитку та самовдосконалення, набуття нових знань та досвіду, постійного оновлення знань, що в свою чергу призводить до відновлення самого людського капіталу. Результатом такої мотивації виступає нова технологія, розробки нових товарів, послуг, техніки та інших засобів праці. Чи є дієвими мотиваційні фактори в Україні? Автор, враховуючи статистичні показники, вважає, що в українського населення відсутня мотивація до саморозвитку через соціально-економічний стан країни. Так, у січні 2011 в порівнянні із січнем 2010 кількість зареєстрованих безробітних збільшилась на 11,2%, а це тільки офіційні показники безробіття. Середньомісячна реальна заробітна плата збільшилась на 10,5% (грудень 2010 до грудня 2009), однак майже усе це зростання з'їдається інфляцією. Середньомісячна заробітна плата на одного штатного працівника у січні-листопаді 2010 складає лише 2205 грн. [20], що відповідає 9,3 дол. США на день. В таких умовах відтворюватися належним чином людський капітал не може. Таким чином, погіршення якісних складових людського капіталу в Україні обумовлено наступними чинниками:
Розвиток людського капіталу передбачає великі інвестиції на нього. Так, вже у ІІ половині ХХ ст. на підготовку науково-технічного працівника в США витрачали близько 800 тис. дол., що підтверджує значення розвитку працівника як важливої форми інвестиції суспільства [6]. Інвестиції в людський капітал характеризуються великим часовим лагом між вкладеннями та віддачею, тому саме держава може виступати у якості каталізатора таких інвестицій. Також важливою ланкою, з нашої точки зору, можуть слугувати венчурні компанії, які не розвинуті в Україні. Вони також повинні підтримуватися державою через спеціальні програми гарантій. Автор вважає, що для поліпшення інвестування в людський капітал, покращення якісних показників його розвитку необхідно розробити комплекс дієвих заходів щодо підвищення ефективності демографічної, соціальної, міграційної, житнолої, освітньої тощо політики держави. Розвиток людського капіталу повинен бути визнаний як чинник зміцнення конкурентоспроможності держави і пріоритет соціально-економічного розвитку України. Висновки Людський капітал в умовах становлення економіки знань є одним із головних чинників економічного зростання. Він підвищує можливості суспільства у виробництві нових товарів і послуг, здатний приносити його власнику протягом певного часу доход. Критерієм виміру людського капіталу є інвестування в людину, всі види вкладень в неї, що сприяють зростанню продуктивності праці та її інтелектуалізації, підвищенню персоніфікованих доходів людини. На жаль, Україна значно поступається рівнем розвитку людського капіталу розвиненим країнам. Це проявляється у низькій якості життя, недостатньому фінансуванні людського розвитку за рахунок усіх джерел, втраті позицій у розвитку людського потенціалу країни. Існування зазначених чинників низького рівня розвитку людського потенціалу призводить до негативних соціально-економічних наслідків, серед яких слід відокремити: масштабну депопуляцію населення з погіршенням якісних характеристик людського капіталу при значних міграційних втратах населення продуктивного віку та високого професійно-кваліфікаційного рівня, нераціональну демографічну структуру населення, падіння показників шлюбності, зменшення кількості народжених, збільшення рівня смертності населення, високий рівень смертності чоловіків у працездатному віці, зайнятих у базових галузях промисловості, знецінення людського капіталу, низький рівень оплати праці. Автор вважає, що для забезпечення якісного формування та відтворення людського капіталу необхідно: забезпечити відповідність професійно-кваліфікаційної структури пропозиції робочої сили попиту на неї, контроль над трудовою міграцією населення, особливо молоді, зниження безробіття, контролювання диференціації доходів населення, забезпечення діалогу "ВНЗ-підприємство" для надання можливості проходити якісне стажування, розміщення на території України інтелектуально насичених виробництв, розвиток венчурного бізнесу, збільшення стимулу до зайняття технічними спеціальностями, контроль над демографічною ситуацією, покращення інфраструктури: медицини, освіти, житлових умов, покращення умов праці, створення бізнес-інкубаторів для підприємств, що займаються інноваційною діяльністю, підтримка малого та середнього бізнесу, що гарантують робочі місця та впроваджують інноваційні проекти у виробництво, залучення внутрішніх та зовнішніх інвесторів до інноваційних проектів, закупівля новітніх розробок, організація ярмарок та виставок задля зведення споживачів, новаторів та інвесторів, забезпечення політичної та економічної стабільності. Все це підвищить впевненість населення України у майбутньому, покращить рівень життя та буде спонукати людей до самоінвестування, що буде розвивати та відтворювати людський капітал. Література
|
|
Ov31 ЛЮДСЬКИЙ КАПІТАЛ ЯК КЛЮЧОВИЙ ЧИННИК ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ У роботі розглянуто основні аспекти впливу людського капіталу на економічний ріст на прикладі України, виявлено ключові інституціональні... |
РОЗВИТОК ЕЛЕКТРОННОЇ ТОРГІВЛІ В УМОВАХ СТАНОВЛЕННЯ ГЛОБАЛЬНОГО ІНФОРМАЦІЙНОГО... Торгівлі у глобальному економічному середовищі. Виявлено генезис, тенденції та масштаби електронної торгівлі в світі в цілому, в... |
|
ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ І ПІДПРИЄМНИЦТВА ТА КОМП’ЮТЕРНИХ... «ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ І ПІДПРИЄМНИЦТВА ТА КОМП’ЮТЕРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В УКРАЇНІ» |
“ ГЕНОМ ЛЮДИНИ: ФІЛОСОФСЬКІ ТА ЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ... ... |
|
17. Нагальні проблеми державного будівництва в Україні. Складнощі... Для того, щоб виявити головні тенденції розвитку та перспективи переходу (транзиту) до демократичного суспільства в Україні, треба... |
Викладач Палєєва Ю. С «Проблеми й перспективи розвитку Європейського Союзу. Взаємовідносини Україна-ЄС» |
|
«Проблеми та перспективи розвитку архівної справи в південному регіоні»,... «Круглий стіл» у форматі web-конференції на тему «Проблеми та перспективи розвитку архівної справи в південному регіоні», у якому... |
СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЗЕЛЕНОЇ ЕКОНОМІКИ ТА ЗЕЛЕНОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ Аналітична доповідь Зелена економіка як нова парадигма економічного зростання у ХХІ столітті та шлях до сталого розвитку |
|
ГРОМАДСЬКО-ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ в Україні в контексті сучасності У статті зроблено спробу показати сучасний стан, особливості та перспективи розвитку патріотичного виховання в Україні |
Державно приватне партнерство В ІННОВАЦІЙНІЙ СФЕРІ: світовий досвід... |