3. Основні поняття теорії суспільного добробуту
В умовах ринкової економіки першочергові значення набувають такі категорії як добробут і справедливість. Соціальна політика держави будується залежно від розуміння цих категорій і способів їх виміру.
Соціальна політика будь-якої держави передбачає позитивний вплив на прискорення економічного розвитку й підвищення добробуту населення.
Слід зауважити, що основою добробуту індивіда є блага, якими він має можливість користуватися. Блага – це дари природи, вироби або послуги, які задовольняють потреби людей, тобто приносять їм користь. Під благом розуміють будь-який об’єкт споживчого вибору, здатний задовольняти певну потребу споживача (підвищувати рівень його добробуту). Слід нагадати, що будь-яке благо обмежене. Блага, які розглядає економічна теорія, рідкісні, їх обсяги менше тих, які прагли б мати споживачі благ. Рідкісні блага ще називаються економічними благами.
Неекономічними благами є такі, які можуть бути одночасно необмеженими й безкоштовними, наприклад, сонячне світло, вода, повітря. До них можна віднести деякі соціальні блага, такі як психологічний клімат у колективі на роботі, спілкування із друзями.
До нематеріальних благ належать ті, які утворюють людський капітал (освіта, виховання, знання, досвід, інформація) і споживання яких збільшує добробут.
По характеру споживання виділяють індивідуальні й суспільні блага.
Індивідуальні блага (або товари особистого користування) споживаються кожною людиною окремо. За умови, що одержання їх однією людиною можливо без надання їх іншій людині.
Суспільні блага - це такі блага, надання яких одній людині неможливо без надання іншим людям. Наприклад, освітлення вулиць, фундаментальні наукові дослідження. Іншими словами суспільні блага – це товари й послуги суспільного користування.
Колективними називають блага, які розподіляються на основі політичного рішення або суспільного вибору (наприклад, соціальний захист).
4. Індивідуальний і суспільний добробут
Серед економістів існують різні погляди щодо того, як визначати індивідуальний добробут.
А. Пигу використовував поняття економічного добробуту як реалізоване за певний проміжок часу споживання товарів і послуг.
У сучасних умовах під економічним добробутом часто розуміють реальний дохід індивіда, а показником економічного добробуту країни – обсяг ВВП на душу населення або рівень національного доходу на душу населення.
Одночасно з поняттям економічного добробуту існує більш широке трактування індивідуального добробуту як корисності.
Корисність правомірно розглядати як характеристику задоволеності споживача (або досягнутого їм добробуту) при споживанні певних товарів і послуг.
Індивід завжди може визначити, що для нього більше або менше корисно, і, у випадку обмежень свого вибору (таких як доходи або час, які в нього є для споживання товарів і послуг), будує свою поведінку таким чином, щоб максимізувати корисність від споживання благ з урахуванням обмежених можливостей. Таким чином, поняття корисності може використовуватися як своєрідне мірило індивідуального добробуту людини.
Характерними рисами корисності людини можна вважати такі:
категорія корисності служить для того, щоб зрозуміти поведінку споживача;
корисність кожного даного блага пов'язана з певною ситуацією й з її зміною може стати іншою;
категорія корисності дозволяє констатувати факт наявності самостійності споживача, його суверенітет і свободу вибору.
Раціональний споживач здатний визначити своє відношення до всіх благ, які розглядаються, або при виборі розмістити їх у певному порядку. Без такої ієрархії взагалі неможливо раціональна, послідовна поведінка споживача. Такий варіант виміру корисності називають порядковим або ординалізмом.
У випадку, якщо раціональний споживач не тільки визнає той факт, що для нього корисність даного блага, наприклад, більше корисності іншого, а й указує наскільки більше, фіксуючи величину перевищення, то ми маємо спосіб виміру корисності, який називається кількісним або кардиналізмом.
Відомо, що практично всі блага споживаються не окремо, а разом з іншими, тобто в певних комплектах, наборах, споживчих кошиках. Набір благ – це сукупність їх певних кількостей і видів, які споживаються в даний період часу.
Слід мати на увазі, що вартість набору є сума вартості благ, що входять у даний набір. Сукупність усіх реально можливих наборів виміряється ринковими споживчими кошиками.
Споживчий кошик – це розрахунковий набір, асортимент товарів, що характеризує типовий рівень і структуру місячного (річного) споживання людини або родини. Такий набір використовується для розрахунків мінімального споживчого бюджету (прожиткового мінімуму), виходячи з вартості споживчого кошика в діючих цінах. Споживчий кошик служить також базою порівняння розрахункових і реальних рівнів споживання.
Реальний споживач завжди може сказати, як він ставиться до наборів благ, які рівняються. З ранжирування наборів стає ясним, що один набір дає більше задоволення, чим інший. Крім того існує ще одне припущення – безперервність переваг споживача. Це припущення необхідне для того, щоб переваги могли бути виражені безперервною функцією корисності. Для цього слід визначити й побудувати математичну функцію корисності (або функцію індивідуального добробуту). Ця функція є співвідношенням між обсягами споживаних благ і рівнем добробуту (ступені задоволеності, рівнем корисності), який досягається при цьому споживанні. Вона має такий вид:
u = ƒ (х, хі…хn),
де u – рівень добробуту (ступінь корисності);
х - (і=1, 2, …n) – кількість споживаного блага і-го виду;
ƒ – певна відповідність між рівнем корисності й кількістю споживаних благ у даній ситуації цим споживачем.
Існує кілька підходів, які дають можливість оцінити рівень добробуту внаслідок споживання окремих благ.
1. В умовах ринкової економіки споживач задовольняє значну частину своїх потреб на ринках, де йому доводиться зважати на необхідність купувати блага за певною ціною. Тому вибір здійснюється не тільки за бажанням, але й обмежений можливостями – тобто попит споживача – його готовність платити за кожну одиницю блага не більше певної суми грошей і купувати при кожній даній ціні не більше певного кількості одиниць блага.
Виходячи з того, що готовність платити може перевищувати фактичну ціну блага, в економічній теорії вводиться поняття надлишок споживача – різниці між максимально високою ціною, яку людина готова заплатити за благо, і його фактичною ринковою ціною. Цей своєрідний виграш споживача може бути обмірюваний кількісно (для цього необхідно лише оцінити індивідуальний попит споживача й довідатися про ринкові ціни) і тому вважається мірилом індивідуального добробуту від споживання певного блага. Чим нижче ринкова ціна, тем більший надлишок споживача, отже, і його добробут.
Аналогічно може бути обмірюваний сукупний надлишок усіх споживачів, які купують дане благо. Для цього необхідно просумувати індивідуальні надлишки всіх споживачів, що купують благо. Практично це здійснити важко, але аналогічний результат можна одержати, якщо оцінити ринковий попит споживачів на дане благо. Тоді сукупний надлишок може бути обмірюваний як різниця між цінами ринкового попиту (максимальними цінами, при яких на ринку споживачі готові купувати різні обсяги благ) і фактичними цінами.
При побудові функції суспільного добробуту існують труднощі, пов’язані з вирішенням проблем справедливого розподілу й вибором критерію оцінки суспільного добробуту, який би не стосувався розподілу добробуту між членами суспільства. Такий критерій був запропонований італійським економістом В. Парето.
Оптимальним за Парето є такий розподіл благ (ресурсів), які поліпшує положення хоча б одного індивіда й не погіршує положення інших. Існують дві основні теорії досягнення оптимуму за Парето.
Перша теорема економічної теорії добробуту стверджує, що за певних умов (усі учасники-фірми й домогосподарства – є ціноотримувачами) конкурентні ринки ведуть до оптимального за Парето розміщенню ресурсів, тобто ідеально конкурентна економіка досягає певної крапки границі виробничих можливостей економіки. Ця теорема ілюструє бажаність конкуренції в економіці.
Друга теорема економічної теорії добробуту стверджує, що будь-який оптимум за Парето може бути досягнутий конкурентною економікою ( за умови, що всі учасники-ціноотримувачи, функції корисності споживачів – увігнуті, безліч виробничих можливостей – випукла вверх). Це означає, що будь-якому оптимуму за Парето (крапки на границі виробничих можливостей) відповідає система цін і розміщення ресурсів між учасниками, які можуть привести до такого стану як до конкурентної рівноваги.
Концепція оптимального за Парето розподілу ресурсів ґрунтується на трьох передумовах, які беззаперечно є ціннісними судженнями:
кожна людина краще інших здатна оцінити свій добробут;
суспільний добробут визначається тільки в одиницях добробуту окремих людей;
добробут окремих людей незрівняний.
Варіантів оптимального за Парето (ефективного) розміщення ресурсів існує дуже багато, але реалізованим може бути лише один із цих варіантів, і кожне суспільство повинне визначити для себе критерій, який допомагає зробити конкретний вибір. Цей соціальний вибір залежить від критерію справедливості в суспільстві. Йому повинна відповідати певна державна політика, яка дає можливість рухатися до найбільш сприятливого серед можливих варіантів розподілу ресурсів і доходів.
5. Ефективність і справедливість як критерії добробуту
Оцінка добробуту включає два основні критерії: ефективність і справедливість.
Ефективність для споживача на ринку певного блага означає вибір кількості одиниць блага за відомою ціною відповідно до його попиту або готовності купити. Такий вибір максимізує його корисність. Ефективність у споживанні досягається, якщо споживачі не можуть поліпшити свій стан, тобто досягти вищого рівня корисності при заданому бюджеті й цінах при розподілі своїх бюджетних витрат. Якщо всі споживачі досягають ефективності в споживанні, тоді такому вибору відповідає деяка крапка кривої ринкового попиту.
Соціальна справедливість – міра рівності (нерівності) життєвого стану людей, класів і соціальних груп, що об’єктивно обумовлене рівнем матеріального і духовного розвитку суспільства. Міра рівності виражається в матеріальних і духовних благах, які надходять у повне розпорядження людей. Але це не означає зрівняння в споживанні, а встановлення і підтримка для всіх чітких певних критеріїв. Критеріями соціальної справедливості є:
- вільний вибір госпдіяльності на основі визнання різноманітності форм власності;
- створення однакових правил господарювання на принципах ринкової економіки.
Це означає:
- дія ринкової ціни, яка створює рівні умови реалізації продукції й послуг для всіх форм господарювання;
- рівне право одержувати винагороду за кількість і якість витраченої праці з урахуванням кінцевих результатів незалежно від соціального походження, статі, національності;
- гарантію безкоштовного медичного обслуговування в певних межах;
- рівні умови для розвитку здатностей, які проявляються в існуванні рівних можливостей для виховання дітей, одержання членами суспільства загальної освіти й професійної підготовки по їхньому бажанню й здібностям;
- усунення істотних відмінностей у рівні життя жителів міста і села і т.д.
Необхідно також відзначити, що ефективність і справедливість є конфліктуючими цілями державної політики, тобто досягнення вищої міри справедливості вимагає певних поступків в ефективності і навпаки. Переконатися в цьому нескладно. Наприклад, досягнення великої міри справедливості в суспільстві вимагає перерозподіли доходів, а основний інструмент перерозподілу – податки. Виникає питання, які будуть наслідки введення податків для ефективності економіки.
Розглянемо спочатку один конкурентний ринок, на якому вводиться акцизний податок. Можна сказати, що внаслідок скорочення пропозиції, обсягів продажу, підвищення ціни відбудеться перерозподіл чистих вигід від домогосподарств і фірм на користь держави ( у вигляді податкових зборів), але одночасно ми будемо мати скорочення сукупного надлишку, тобто зменшення добробуту в суспільстві в цілому. Це є платою за прагнення підвищити справедливість розподілу доходів.
Тепер розглянемо економіку в цілому. З погляду загальної рівноваги, покупці, які будуть пристосовуватися до нової структури цін, змінять структуру споживання на користь благ для яких податки залишилися колишніми, а виробники відповідно змінять структуру виробництва й обсяги використання ресурсів. Внаслідок таких структурних змін порушаться умови ефективності, що означає втрати в ефективності (зменшення віддачі ресурсів) для економіки в цілому. У такий спосіб знизитися й сукупний добробут.
Тобто прагнення підвищення справедливості через розподіл – вирівнюванням рівнів індивідуального добробуту – призводить до зменшення ефективності економіки, що скорочує суспільний добробут як джерело для перерозподілу.
Таким чином, якщо мета стягнення податків є необхідною умовою фінансування соціальних програм, то втрати в ефективності представляють собою своєрідну плату суспільства за прагнення підвищити справедливість розподілу доходів.
6. Соціальна політика держави як основа підвищення добробуту громадян
Сьогодні в національній економіці є такі критерії соціальних гарантій: мінімальний розмір заробітної плати, мінімальний розмір пенсій за віком, індексація доходів населення.
Соціальна сфера є підсистемою національної економічної системи, яка охоплює явища, процеси, види діяльності й об'єкти, що стосуються забезпечення життєдіяльності суспільства, людини, задоволення її потреб, інтересів.
Соціальна політика - це діяльність держави щодо створення та регулювання соціально-економічних умов життя суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринку, забезпечення соціальної справедливості й соціально-політичної стабільності у країні.
В основі соціальної політики мають лежати принципи:
раціональності (досягнення, оптимального співвідношення мети соціальної політики й засобів її реалізації);
соціальної справедливості (створення однакових можливостей для всіх членів суспільства);
соціальної безпеки (передбачення певних життєвих ризиків).
Об'єктами соціальної політики є ринок праці та зайнятості; система соціального забезпечення й захисту населення; елементи соціальної інфраструктури; громадяни як споживачі.
Суб'єктами соціальної політики є держава, яка відповідає за створення й здійснення цієї політики; органи законодавчої та виконавчої влади.
Для оцінювання соціальної політики використовують показники:
соціально-демографічні (кількість населення, його склад за віком, статтю, соціальним станом, особливості відтворення і міграції населення);
узагальнені показники добробуту населення (валовий національний дохід на душу населення, обсяг фондів невиробничого призначення, сукупні ресурси для споживання);
показники, що характеризують умови і оплату праці (темпи скорочення ручної праці, підвищення кваліфікації робітників, оплата праці);
показники розвитку сфери послуг;
показники зростання доходів і споживання населення (динаміка й структура реальних доходів населення, обсяг продажу товарів на душу населення; споживання продуктів харчування й непродовольчих товарів);
показники, які оцінюють результативність соціальної політики (рівень та якість життя населення).
Рівень та якість життя є інтегрованими показниками соціально- економічного розвитку країни.
Рівень життя населення відображає міру задоволення матеріальних, соціальних і духовних потреб людей, що забезпечується сукупність матеріальних і соціальних умов життя.
До основних елементів, що визначають рівень життя належать:
рівень і структура споживання матеріальних благ і послуг;
рівні охорони здоров’я, освіти, культури, соціального забезпечення, фізкультури;
рівень забезпечення житлом.
Для визначення і оцінювання рівня життя у країнах ООН запропонувала у 1990 році застосовувати поняття «індекс розвитку людського потенціалу» або «індекс людського розвитку (ІЛР)».
ІЛР формують такі складові: тривалість життя населення; рівень освіти, обсяг валового внутрішнього продукту (ВВП) на душу населення. При цьому для кожної компоненти задано граничні (мінімальні й максимальні) значення, за якими оцінюється рівень життя населення в тій або іншій країні, тобто рівень цивілізованості країни. Так, граничні значення тривалості життя становлять від 25 до 85 років; рівня освіти - від 0 до 100% (стосовно кількості років, що провів у режимі навчання «середній громадянин» після 15 років); ВВП на душу населення - 200...4000 доларів США. Отже, рівень життя населення за показником ІЛР вважається низьким, коли ІЛР є меншим за 0,5, і відносно високим, якщо ІЛР становить 0,9 - 1 [6].
Для формування заходів та оцінювання результативності соціальної політики у світовій практиці використовують також показник індексу вартості життя, який являє собою індекс роздрібних цін спеціального набору товарів і послуг, що входять у бюджет середнього споживача («споживчий кошик») і становлять прожитковий мінімум.
Поняття якості життя конкретизує категорію «рівень життя». В ООН, наприклад для оцінювання якості життя запропоновано індекс якості життя, який характеризує: рівні освіти і медичного обслуговування, тривалість життя, ступінь зайнятості населення; його платоспроможність, доступ до політичного життя та ін. Конкретними показниками якості життя є кількість автомобілів, телевізорів, квадратних метрів житла, лікарняних ліжок на одну людину (на одну тисячу населення), якість медичного обслуговування тощо.
Одним з найважливіших показників рівня життя населення, його добробуту є реальні доходи населення, на основі яких прогнозуються загальний обсяг, структура й динаміка споживання населенням матеріальних благ і послуг, склад і джерела доходів населення, розміри й рівні диференціації доходів окремих соціальних груп.
Метою державної політики є забезпечення істотного підвищення рівня життя громадян нашої країни. Його показники слід орієнтувати на рівень добробуту населення, досягнутий у розвинутих країнах.
Закладання передумов стабільного динамічного соціально-економічного зростання потребує зосередження уваги на комплексі пріоритетних завдань економічної й соціальної стратегії [6]:
Розвиток національного конкурентного середовища й внутрішнього ринку. Політика розвитку національного конкурентного середовища й внутрішнього ринку має відігравати провідну роль у зміцненні функцій конкуренції як головного чинника підвищення ефективності економіки й стимулу економічного розвитку та соціальної відповідальності бізнесу.
Інвестиційно-інноваційний розвиток національної економіки. Формування інвестиційно-інноваційної моделі розвитку національної економіки — безальтернативний шлях до скорочення значного відставання рівня життя населення України від життєвого рівня населення розвинених країн світу, радикального підвищення продуктивності використання національного ресурсного потенціалу.
Підтримка експортної діяльності й поліпшення структури експорту з України.
Посилення захисту внутрішнього ринку.
Модернізація орієнтирів соціальної політики - політики держави у сферах реформування заходів щодо заробітної плати, реформування ринку праці, поліпшення якості послуг соціальної сфери й підвищення ефективності їхнього надання, запобігання подальшій соціальній поляризації.
Реформування економічних відносин у агропромисловому комплексі.
Реформування житлово-комунального сектора та сфери природних монополій.
8. Розвиток партнерських відносин між владою та бізнесом - створення механізмів реального партнерства між державою і структурами бізнесу у сферах формування державної економічної й соціальної політики, соціальної відповідальності бізнесу, реалізації соціально значущих інвестиційних проектів.
Контрольні питання до теми 3
1. Назвіть загальні етапи розвитку теорії суспільного добробуту.
2. У чому суть принципу компенсації Н. Калдора і Дж. Хікса?
3. Який вплив здійснює теорія добробуту на соціально-ринкову економіку?
4. Назвіть основні поняття, що відносяться до теорії суспільного добробуту.
5. Які існують погляди серед економістів щодо визначення індивідуального добробуту?
6. Які існують варіанти виміру корисності?
7. Розкрийте суть першої та другої теорем економічної теорії добробуту.
8. Назвіть основні критерії за якими відбувається оцінка добробуту. Розкрийте їх суть.
9. Які існують критерії соціальних гарантій у національній економіці?
10. Назвіть суть, принципи, об’єкти, суб’єкти та показники соціальної політики.
11. Надайте характеристику наступним показникам: «індекс розвитку людського потенціалу», «індекс вартості життя», «індекс якості життя».
12. Назвіть пріоритетні завдання економічної та соціальної стратегії розвитку національної економіки.
|