Тема. Економічні системи: поняття, структура, типи
План
2.1. Поняття економічної системи та її структура
Поняття економічної системи;
Виробничі економічні системи;
Ринкові економічні системи;
Цінові економічні системи;
Грошові економічні системи;
Фінансові економічні системи;
Фіскальні економічні системи.
2.2. Функціонально-історичні типи економічних систем.
Конкурентна ринкова система;
Монополістична ринкова систем;
Адміністративна економічна система;
Змішана економічна система;
Традиційна економічна система.
2.3. Перехідні економічні системи.
Поняття перехідної економічної системи;
Типологізація перехідних економічних систем;
Особливості функціонування перехідної економічної системи України.
2.1. Поняття економічної системи та її структура
2.1.1. Поняття економічної системи
Економіку можна інтерпретувати як сферу людської життєдіяльності, де реалізуються виробничі відносини з приводу привласнення, виробництва, обміну, розподілу, споживання та регулювання. В такому виді її можна ототожнити з виробничими і техніко-економічними відносинами та сукупністю форм і методів регулювання їх взаємодії і розглядати як певну організовану сукупність. Сукупність певних елементів або підсистем і зв'язків між ними, якій притаманні такі ознаки цілісності як організованість, наявність інтегративних властивостей і функцій, саморегуляція, загальна (кінцева) мета, є, власне, системою. Таким чином, національну економіку слід розглядати як багато профільну систему, яка має складну функціональну структуру (див. рис. 2.1.).
Економічна система - це сукупність всіх видів економічної діяльності людей (механізмів, інститутів функціонування, регулювання національної економіки) у процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання товарів і послуг, а також у процесі регулювання такої діяльності.
Функціональна структура економічних систем передбачає виділення в їх структурі таких функціональних елементів, як виробничої (в т.ч. соціально-економічної, виробничо-технологічної, власне економічної системи виробництва), ринкової, цінової, фінансової, грошової підсистем, підсистеми формування і розподілу доходів, підсистем споживання і регулювання, (див. рис. 2.1.).
Функціональна типологізація економічних систем повинна розглядатися і з позицій рівневого аспекту, тобто на мікро та макрорівнях. Національна мікроекономічна система нами визначається як певна сукупність механізмів та інститутів функціонування і розвитку окремих, первинних ланок господарського комплексу: підприємств, фірм, корпорацій, концернів тощо. У вузькій інтерпретації національну мікроекономічну систему ототожнюємо з національною виробничою системою, до складу якої входять: ринок продуктів, ринок ресурсів, ринок грошей і валют. Залежно від характеру конкуренції, ми виділяємо чотири найбільш типові моделі національної мікроекономічної системи: чисту конкурентну, чисту монополістичну, конкурентно-монополістичну та олігополістичну. Залежно від ступеня державного впливу на процес розподілу і перерозподілу ресурсів, виділяємо:
чисті конкурентні національні мікроекономічні системи, в яких роль держави є незначною, а в теоретичному аналізі - повністю відсутньою;
змішані економічні системи, де спостерігається значний вплив держави;
адміністративні, у яких розподіл ресурсів здійснюється виключно або майже цілковито державними методами;
традиційні, для яких властивим є використання найрізноманітніших методів регуляції і розподілу ресурсів, включаючи і такі, що базуються на національних традиціях та архаїчних звичаях.
Історичний аналіз національних мікроекономічних систем дає змогу виділити такі типи, як доринкові, ринкові і постринкові, що різняться між собою, в основному, рівнем розвитку ринку та ринкових структур.
Національна макроекономічна система - це певна сукупність механізмів та інститутів функціонування і розвитку національної економіки в цілому. У вузькому розумінні національна макроекономічна система нами ототожнюється з національною макроекономічною ринковою системою. При умові широкої інтерпретації національної макроекономічної системи в її складі можна виділити такі підсистеми, які, взяті окремо, можна назвати так:
національна макровиробнича система, якою вважаємо національне макро виробництво в цілому;
національна макроринкова система;
національна макроцінова система;
національна макрогрошова система;
національна макрофінансова система;
національна система макроекономічного споживання і розподілу грошових доходів;
національна система макроекономічного регулювання.
Визначальною підсистемою внутрішньої структури національної економічної системи виступає система власності на ресурси, за кожним з котрих стоїть відповідний власник, отримуючи за реалізацію свого ресурсу дохід у певній грошовій формі.
Залежно від рівня усуспільнення власності, існують такі її типи:
чиста приватна (власником є одна особа або його родина);
корпоративна (власником майна є певна група осіб, ця власність формується на акційній основі, їй відповідає форма доходу прибуток корпорацій, що містить в собі індивідуальний, персоніфікований дохід, дивіденди);
суспільна чи державна власність (див. рис. 2.2.).
Виходячи із співвідношення вказаних форм власності, прийнято виділяти історичні типи соціально-економічних систем. На першому місці стоїть докапіталістичний тип, якому властиві чисті приватні форми власності та просте товарне виробництво. Основними економічними ресурсами були земля і земельний власник як виробник. Капіталістичний тип характеризується партнерськими чи корпоративними формами приватної власності на матеріальні та капітальні ресурси, де панує промисловий капітал та класичне товарне виробництво. Посткапіталістичний тип сформувався внаслідок таких процесів, як:
усуспільнення форм приватної власності, зокрема, корпоративної, акціонерної; збільшення ролі і ваги суспільної та державної форм власності;
становлення та зростання фінансової, корпоративної та інтелектуальної форм капіталу; переростання товарного і ринкового виробництва у посттоварне і постринкове.
Феномену так званої соціалістичної соціально-економічної системи притаманна державна чи псевдосуспільна форма власності на ресурси. Постсоціалістичні перехідні соціально-економічні системи поступово доповнюються приватною власністю, хоча у багатьох із них ще тривалий час домінуватиме державна форма власності на капітальні та матеріальні ресурси виробництва.
2.1.2. Виробничі економічні системи
Складниками і рушіями кожного процесу виробництва виступають певні виробничі одиниці, що представлені наявністю конгломерату людей та речей, взаємопоєднаних координаційним центром, і які підлягають органу, що приймає рішення. Ці виробничі одиниці, відповідно комбінуючи фактори виробництва, сприяють процесу задоволення потреб. Суть існування і функціонування виробничих одиниць полягає в процесі виробництва благ і послуг як основи виробничої економічної системи. (Детальніший розгляд виробничої економічної системи дається в наступній темі.)
2.1.3. Ринкові економічні системи
Під ринковою економічною системою ми розуміємо сукупність механізмів та інститутів за допомогою яких здійснюється обіг ресурсів, продуктів, капіталів, грошей у суспільній економіці.
Основними моментами аналізу ринкової економічної системи виступають: історичні етапи розвитку ринкової економічної системи, типи ринку, функціональні рівні ринку, основні моделі ринку. Функціонування ринку відбувається на мікроекономічному, макроекономічному, метамакроекономічному та мета мікроекономічному рівнях. Ринкові ціни і ринковий попит, а також ринкові ціни і ринкова пропозиція виступають основними факторами взаємоформування одне одного. Виходячи з цього принципу, можемо визначити перелік функцій, що їх здійснює ринкова економічна система. Оскільки ринок визначає скільки, чого і в яких пропорціях виготовляти, то звідси випливає програмна функція економічної системи. Цінове регулювання і контроль економічної діяльності забезпечує його контрольна функція. Ринок найефективнішим чином розподіляє ресурси між товаровиробниками - у цьому полягає його розподільча функція. Сукупність вищевказаних функцій становить комплекс глобальних функцій (метафункції) ринку. Існують ще, так звані, власне функції ринку. Сюди входять: врівноважувальна, яка здійснює збалансування попиту і пропозиції та визначає рівень ринкової ціни рівноваги. Розподіл ринком ресурсів між сферами національної економіки і визначення напрямку розвитку галузевої структури економіки забезпечується спрямувальною функцією ринкової економічної системи. І, нарешті, стимулювання науково-технічного прогресу і вдосконалення технології і продуктів здійснюється функцією стимуляційною. Реалізація цих функцій практично й забезпечує сутність та динаміку виробництва і споживання благ і послуг. Якщо говорити про історичний процес еволюції сучасної ринкової економічної системи, то слід зазначити певні етапи формування і розвитку різнобічних аспектів ринку.
У дотоварний період ринкові відносини мали локальний і недорозвинений характер. Для обміну призначалися надлишки після власного споживання в межах домогосподарства. Наступним етапом був товарний період розвитку національних економічних систем у якому здійснився процес формування ринкових структур. Завершальною історичною віхою стало утвердження постринкового періоду, в якому система зв'язків між продавцями і покупцями налагоджується не стихійно, а свідомо, через посередництво корпоративних і державних органів, наукових установ тощо. Способом класифікації ринкових економічних систем є також рівень розвитку ринкової конкуренції. Залежно від ступеня її трансформації з недосконалої в досконалу, доцільно сформулювати чотири типових моделі ринку:
чистий конкурентний ринок;
чистий монополістичний ринок;
конкурентний монополістичний ринок;
олігополістичний ринок.
Окрім вищезгаданих моделей ринку, виходячи з рівня функціонування національної ринкової системи, існують певні типи ринку. Ринок, на якому реалізується певна продукція всією сукупністю продавців, називається мікроекономічним, а ринок, на якому реалізується певна продукція певним продавцем - індивідуальним. Макроекономічний ринок, у свою чергу, відтворює систему зв'язків між сукупними продавцями і сукупними покупцями. Глобальний, світовий, метамакроекономічний ринок - це середовище, де суб'єктами купівлі-продажу виступають національні виробники і споживачі.
Класифікація об'єктів купівлі-продажу матиме такий вигляд:
ринок продуктів, на якому реалізуються продукти і послуги;
ринок ресурсів, де основним об'єктом купівлі-продажу є ресурси (земля, матеріали, капітал, праця, підприємницькі здібності);
ринок грошей, на якому здійснюється купівля-продаж національних грошей, фінансових активів, іноземної валюти. У складі ринку грошей виділяють:
а) ринок власне грошей, де здійснюється купівля-продаж національних грошей на умовах позики за певну плату, так званий позичковий процент;
б) ринок фінансів (цінних паперів, фінансових активів, фінансового капіталу), де об'єктом купівлі-продажу виступають цінні папери: акції, облігації тощо;
в) ринок валют, на якому здійснюється обмін національних валют за певним курсом, що виступає їх ціною (див.рис.2.3.)
2.1.4. Цінові економічні системи
Цінова економічна система представлена:
як видова різноманітність механізмів формування цін;
як основний вимірювальний економічний інструмент;
як основна форма функціонування національних мікро та макроекономічних систем.
Структурними компонентами цінових економічних систем виступають основні, куди відносяться ринкові та позаринкові цінові економічні системи, та допоміжні, які представлені адміністративними та змішаними ціновими системами. У ринкових цінових економічних системах рівень ринкової ціни визначається через відповідне співвідношення попиту і пропозиції, і саме ціна є основним фактором формування попиту і пропозиції. Сферою розповсюдження позаринкових цінових економічних систем є суспільний і квазісуспільний сектори національної економіки. Адміністративні цінові економічні системи мають здатність розширювати сферу своєї дії на всю економіку, включаючи і ринковий сектор. Для змішаних цінових економічних систем притаманним є доповнення ринкового ціноутворення позаринковим.
2.1.5. Грошові економічні системи
Грошові або монетарні економічні системи - це конгломерат органів, установ, інституцій формування, руху і використання грошей і грошових потоків. Будь-яка власна національна монетарна система складається з двох секторів: державного та комерційного. Державний сектор охоплює: національний банк, державне казначейство та державний монетарний двір. Комерційний сектор охоплює: комерційні та ощадні банки, пенсійні та інвестиційні фонди, фонди профспілок, кредитні спілки і асоціації, страхові і трастові компанії.
2.1.6. Фінансові економічні системи
Ф
інансові економічні системи - це сукупність механізмів, інститутів, установ по формуванню, руху і використанню грошових фондів суб'єктів економіки: держави, корпорацій, домогосподарств.
Основу фінансової економічної системи складають грошові фонди, тобто певні суми грошей чи інших цінних паперів, які мають відповідні лінії формування та чітко визначені напрями використання. Розрізняють чисті та валові фінанси.
Чисті - це грошові фонди, що формуються лише з допомогою цінних паперів (через їх обіг), які є основним об'єктом купівлі-продажу на ринку цінних паперів (фінансовому ринку).
Валові фінанси - це чисті фінанси вкупі з грошовими вкладами у грошово-кредитних установах і готівка, яка є у наявності і не депонується в банківській системі.
Фінансова економічна система пронизує всю національну економічну систему, починаючи від домогосподарств і закінчуючи державою. До складу національної фінансової системи входять фінанси домогосподарств, підприємств та держави (див.рис.2.4.).
2.1.7. Фіскальні економічні системи
Фіскальні економічні системи - це сукупність механізмів стягування державою податків у населення і приватного бізнесу, а також іноземних агентів національної економіки.
За характером формування і стягування податки поділяються на три типи:
прямі, якими оподатковується грошовий дохід;
непрямі, до яких відносять ПДВ, податок з продажу, з обороту, валовий податок з обороту, акцизний податок і т.д.;
умовно-прямі податки, які стягуються з власників майна, капіталу, нерухомості.
Механізм оподаткування здійснюється через так звану ставку податку. Виділяють два типи ставки податку: гранична, що визначається як співвідношення приросту податку до приросту грошового доходу, та середня, яка визначається як співвідношення загальних величин податку до загальної величини грошового доходу. Залежно від характеру і типу граничних і середніх ставок подоходного податку, національні фіскальні системи поділяються на три типи: пропорційні, регресивні та прогресивні. У пропорційних національних фіскальних системах питома вага податку в загальному грошовому доході є більш-менш стабільною і не зростає із зростанням доходу. У регресивних фіскальних системах середня ставка податку має тенденцію до зниження із зростанням грошового доходу, а в прогресивних - середній податок зростає із зростанням грошового доходу.
Отже, ми розглянули поняття економічної системи та її структуру. В широкому розумінні економічна система - це форма організації національного господарства, що включає спосіб нагромадження багатств. Кожна економічна система - це функціональна єдність підсистем виробництва, ринку, цін, грошей, кредиту, фінансів, споживання, опосередкованих системою регулювання. Вказані підсистеми функціонують як окремі цілісні системи у сукупності створюючи структуру національної економічної системи. Тому ми виділяємо виробничі економічні системи, ринкові, цінові, грошові, фінансові, фіскальні економічні системи.
Детальний аналіз кожної з вказаних економічних систем буде здійснюватися нами окремо у наступних темах.
2.2. Функціонально-історичні типи економічних систем
Особливості організації господарського життя різних суспільств у просторі і часі зумовлюють функціонально-історичну типологізацію економічних систем.
Організація національної економічної системи залежить від таких ознак:
від наявності відносин власності;
від співвідношення ступенів розвитку підсистем економічної системи і, в першу чергу, соціально-економічної і виробничо-технологічної;
від співвідношення рівнів розвитку між окремими елементами підсистем економічної системи;
від спрямованості економічної системи (гуманістична, демократична,
антигуманна, антинародна);
від спільної мети (для України — це досягнення економічної незалежності, для розвинених країн - виробництво прибутку).
Виходячи з цих ознак, виділяють такі функціональні типи економічних систем:
ринкова (чиста класична) економічна система;
монополістична економічна система;
адміністративна економічна система;
змішана (ринково-державна) економічна система, в тому числі перехідна;
т
радиційна економічна система (див.рис.2.5).
Ці функціональні моделі різняться, передусім, за формою власності на ресурси (матеріальні і капітальні) та за способом управління і координації економічної діяльності.
2.2.1. Конкурентна ринкова система
Конкурентна ринкова економічна система (чиста) характеризується такими ознаками: приватна власність на ресурси; самостійність учасників економічного процесу; конкуренція суб'єктів господарювання; цінова координація економічної діяльності і управління, а саме: формування економічних пропорцій відбувається під впливом динаміки цін та утворення конкуренції відбувається під впливом попиту і пропозиції; держава обмежується захистом приватної власності та забезпеченням належної правової структури, що сприяє свободі підприємництва; функціонує велика кількість виробників однорідної продукції, які не в змозі впливати на рішення один одного; немає обмежень в інформації про попит, пропозицію, ціни, якість; відбувається вільне ціноутворення, відсутні штучні бар'єри для товарного руху і руху капіталу.
2.2.2. Монополістична ринкова економічна система
Монополістична ринкова економічна система характеризується такими ознаками:
невеликою кількістю виробників даного товару;
його диференціацією (відмінностями торгової марки, якості, технічної характеристики);
дефіцитом необхідної інформації;
утрудненим доступом до ресурсів;
погодженням дій учасників ринкових відносин.
2.2.3. Адміністративна економічна система
Адміністративна економічна система функціонує на таких засадах:
діяльність господарських суб'єктів регулюється централізовано державою;
макроекономічні пропорції формуються на базі директивних планів;
встановлюються адміністративним шляхом.
В адміністративних економічних системах втручання держави в економічні процеси пряме і детальне, обумовлене тотальною державною власністю на матеріальні і капітальні ресурси. Усі вагомі рішення щодо обсягів ресурсів, їх вкладення (використання, структури і розподілу продукції, організації виробництва приймаються плановими органами. Підприємства, будучи власністю держави, здійснюють виробництво на основі державних директив. Пропорції між виробництвом засобів виробництва і предметами споживання встановлюються централізовано, як і розподіл останніх.
2.2.4. Змішана економічна система
Змішана економічна система (ринково-державна) є проміжною між чистою ринковою економічною системою і командною економічною системою. Уряд тут відіграє активну роль:
сприяє стабілізації і зростанню економіки;
забезпечує економіку деякими товарами і послугами, які виробляються в недостатньому обсязі, або й зовсім не постачаються ринковою системою;
модифікує розподіл доходів і ресурсів тощо.
Крім цього, в змішаних економічних системах функціонують штучні економічні організації у вигляді великих корпорацій (монополій) та профспілок. Тобто, змішана економічна система є регульованою ринковою економічною системою, де ринок, як форма організації суспільного виробництва, контролюється і регулюється державою за допомогою адміністративних економічних заходів, через які держава забезпечує ефективність, справедливість і стабільність. Перехідні економічні системи є різновидом змішаної, в період трансформації економічної системи з одного в інший функціональний чи функціонально-історичний тип.
2.2.5. Традиційна економічна система
Традиційні економічні системи характерні для слаборозвинених країн (наприклад: Афганістан, Нікарагуа, Іран, Заїр та ін.). Це засновані на звичаях економічні системи. Тут техніка виробництва, обмін, розподіл доходів ґрунтується на давніх звичаях; спадковість і касти диктують економічні ролі індивідам, що зумовлює чітко виражений соціально-економічний застій; технічний прогрес і впровадження інновацій різко обмежені так як вони суперечать традиціям і загрожують стабільності суспільного ладу.
2.3. Перехідні економічні системи
2.3.1. Поняття перехідної економічної системи
Невідповідність між економічним устроєм держави та існуючими потребами розвитку суспільства спричинює явище, яке традиційно прийнято кваліфікувати як економічна криза, визначальною рисою якої є економічна деградація - процес руйнування національної економічної системи, що відзначається різким зниженням промислової, комерційної, інтелектуальної, інвестиційної та інших видів економічної діяльності, глибоким спадом обсягів національного виробництва, посиленням інфляційних процесів, високим рівнем безробіття. Єдино можливим шляхом подолання економічної кризи є перехід до іншої, якісно ефективнішої форми економічної системи. Період цього перехідного стану характеризується становленням та функціонуванням особливого типу економічних систем, відомого в економічній літературі під визначенням перехідні економічні системи
Перехідна економічна система - це така національна економічна система, яка перебуває на перехідному етапі від одного свого якісного стану до іншого.
За своїм характером ці економічні системи слід трактувати як змішані, оскільки вони у своїй внутрішній структурі ще зберігають значний вміст механізмів та інституцій старої економічної системи, але поступово набирають рис та ознак тієї нової системи, до повної трансформації у яку просувається дана перехідна економічна система. Перехідними на сьогодні можна вважати економіки країн СНД та Східної Європи, включаючи, звісно, і Україну.
2.3.2. Типологізація перехідних економічних систем
Перехідним економічним системам притаманні певні визначальні особливості, зокрема:
нестійкість існуючої системи в поступовому її переході до іншої системи спричинена нестійкістю самих змін;
альтернативний характер розвитку, що передбачає декілька шляхів до кінцевого результату;
поява і функціонування перехідних економічних форм, що поєднують у собі елементи старої і нової економічних систем, вказуючи напрям переходу.
За своїми масштабами перехідні економічні системи поділяються на локальні та глобальні. Перші характеризують перехідний стан у певному регіоні або окремій країні, а другі пов'язані зі змінами у межах цивілізації чи, навіть усього світового господарства. Щодо характеру перехідних економічних систем, то вони можуть бути природно-еволюційними або реформаторсько-еволюційними. За теоретичними прогнозами, кінцевою метою функціонування і розвитку перехідної економічної системи в Україні є становлення ринкової економічної системи, більш ефективної завдяки прогресивним формам і механізмам регульованого ринку, що склався, утвердився і успішно функціонує у західній економіці. Але це не означає, що в українську економіку штучним шляхом слід запроваджувати якийсь тип ринкової економіки. Ринкова економічна система повинна органічно вирости із реформованої української економіки, яка, випробувавши передові економічні досягнення на власному національному ґрунті, має використати ті з них, які оптимально ефективні і близькі національній специфіці господарювання та раціональні за своєю формою і змістом.
Типологізація перехідних економічних систем залежить від напряму трансформації. На сучасному етапі виділяємо такі типи перехідних економічних систем: Постсоціалістичні, Посткапіталістичні, постадміністративні, постіндустріальні, постринкові, посттоварні та постматеріальні.
2.3.3. Особливості функціонування перехідної економічної системи України
Перехід від високо монополізованої планової економіки конкурентного типу в Україні значною мірою був ускладнений через успадковані від колишнього СРСР структуру і спеціалізацію української економіки, а також внаслідок істотних прорахунків економічного і політичного характеру. Внаслідок спеціалізації економіки, сформованої впродовж багатьох десятиріч на основі розподілу праці в СРСР, Україна виробляла в середньому лише біля 20 % кінцевого продукту. У промисловому секторі їй було відведено роль виробника напівфабрикатів із низьким вмістом додаткової вартості. У зв'язку з розробкою енергетичних ресурсів Сибіру, енергомісткі українські металургійні та машинобудівні підприємства були переорієнтовані на споживання нафти і газу з Росії, опинившись у цілковитій залежності від російських енергоносіїв. Рішення про перехід до взаємних розрахунків за енергоносії за світовими цінами, прийняте країнами колишнього СРСР, негативно відбилось на українській економіці. Рекордно високий рівень інфляції в Україні у 1993 р. значною мірою спричинений саме цим стрімким підвищенням цін. Негативною складовою структури виробництва була орієнтованість економіки України на потреби військово-промислового комплексу.
Реальне економічне реформування в Україні розпочалося з кінця 1994р., і сьогодні зауважуються позитивні тенденції економічного розвитку. Структурні реформи передбачають формування багатоукладної економіки й конкурентного середовища, здійснення великомасштабної приватизації, розвиток фондового ринку, корпоратизацію великих підприємств, впровадження механізмів банкрутства, антимонопольне регулювання, цінову лібералізацію, стимулювання виробництва експортної та імпортозамінної продукції, інвестиційне забезпечення структурних змін в економіці за пріоритетними напрямами. Процес приватизації в Україні і в організаційному, і у фінансовому відношеннях спирався на широку підтримку міжнародних економічних організацій. В Україні формується двосекторна модель економіки у складі державного і приватного секторів. Держава задекларувала лібералізовані засади економічної політики щодо приватного сектора, конституційне закріплення свободи підприємництва, недопущення привілейованості державних підприємств відносно приватних, стимулювання пріоритетних напрямів підприємницької діяльності засобами фіскальної політики, сприяння залученню відповідних інвестицій. Для прискорення структурної перебудови економіки й піднесення центру ваги з базових на переробні галузі важливе значення має залучення в українську економіку зарубіжних інвестицій. Пріоритетними галузями для зарубіжних фірм є металообробка і машинобудування, харчова, легка, медична і мікробіологічна промисловості, транспорт, авіа й суднобудування, зв'язок. Головною метою державної зовнішньоекономічної політики є створення умов для формування довгострокових конкурентних переваг українських товаровиробників з метою забезпечення їхнього функціонування на економічній арені світу як конкурентоспроможних учасників галузевих і міжгалузевих банків. Важливим завданням розбудови державності та економіки України є її інтеграція до світового економічного простору.
Висновки
Під економічною системою розуміють спосіб організації господарювання, або сукупність механізмів та інститутів становлення та регулювання практики господарювання.
Кожна національна економічна система має свою внутрішню функціональну структуру як організовану єдність підсистем: виробничої, ринкової, цінової, грошової, фінансової, фіскального регулювання, розподілу та споживання.
За способом організації господарювання виділяють такі історичні типи економічних систем: адміністративні, конкурентні, монополістичні, змішані, традиційні, перехідні тощо.
Перехідною вважають таку економічну систему, яка перебуває у стадії трансформації з одного якісного стану в інший. Має місце реорганізація кооперативів діяльності та інститутів власності, розподілу та регулювання ресурсів, продуктів та доходу.
Національну економічну систему України можна визначити як перехідну, постсоціалістичну, індустріальну, постадміністративну, квазіринкову.
|