ЛЕКЦІЯ 1 «Методологічні основи прогнозування соціально-економічних процесів»
Анотація
Основні поняття, цілі та завдання прогнозування соціально-економічних процесів. Основні етапи та принципи прогнозування. Передбачення як випереджувальне відображення дійсності. Прогнозування та планування, їх задачі, схожість та відмінності. Місце прогнозування серед функцій управління соціально-економічними процесами. Види та призначення прогнозів, методи та параметри прогнозів. Досвід прогнозування закордоном. Поточний стан прогнозування в Україні. Структура прогнозування розвитку національної економіки. Інформаційне забезпечення прогнозування соціально-економічних процесів.
1.1 Основні поняття, цілі та завдання прогнозування соціально-економічних процесів. Етапи та принципи прогнозування
Головною проблемою життєдіяльності будь-якої країни є успішний розвиток національної економіки із одночасною соціальною захищеністю населення. Рішення, які приймають керівні органи країн для управління економікою, іноді зумовлюють негативні наслідки, тому передбачення цих наслідків і вибір найкращого шляху розв’язання в конкретній ситуації є головним завданням управління. З огляду на це підвищується роль науково обґрунтованих прогнозів.
Прогнози необхідні за двома основними причинами: майбутнє невизначене і повний ефект від багатьох рішень, що приймаються зараз, не відчуватиметься впродовж певного часу.
Закономірності прогнозування почали з’ясовувати лише впродовж останніх десятиліть. Цей факт пояснюється слабкою потребою в минулому практичної економіки в прогнозах, які б відображали реакцію об’єкта на управління. Постійний соціально-економічний розвиток суспільства потребує невпинного ускладнення процедури управління. За ринкових умов прогнозування стає одним із вирішальних наукових чинників формулювання стратегії й тактики суспільного розвитку.
У наш час прогнозування соціально-економічних процесів сформувалося у спеціальність, виникла нова галузь науки зі своєю специфічною методологією. У розвинених країнах створено інститути прогнозування суспільного розвитку.
Основними, або базисними, поняттями прогнозування є наступні.
Прогнозування соціально-економічних процесів (СЕП) - це наукова дисципліна, яка вивчає розроблення прогнозів розвитку національної економіки та соціальної сфери в майбутньому, ґрунтується на науковому пізнанні соціально-економічних явищ і використанні всієї сукупності методів, засобів і можливостей прогностики.
Прогноз - науково обґрунтоване судження стосовно можливих станів об’єкта в майбутньому, альтернативні шляхи і терміни їх здійснення. Прогноз має випадковий характер, та оскільки він будується на підставі аргументованих наукових уявлень про стан і розвиток об’єкта, здійснення його є доволі імовірним. Самі розробники прогнозу оцінюють його як очікуваний, імовірний стан об’єкта в майбутньому.
Процес розроблення прогнозів називають прогнозуванням. Подібно до будь-якого процесу трудової діяльності (зокрема й творчої) характер прогнозування визначають його суб’єкт і об’єкт, застосовувані засоби й методи, а також навколишнє середовище.
Варіант прогнозу – один з прогнозів, що становлять групу можливих прогнозів об'єкту прогнозування.
Метод прогнозування – спосіб дослідження об'єкту прогнозування, направлений на розробку прогнозу.
Методика прогнозування – сукупність методів і правил розробки прогнозів конкретних об'єктів.
Система прогнозування – система методів прогнозування і засобів їх реалізації, функціонуюча відповідно до основних принципів прогнозування.
Споживач прогнозу - організація, підприємство, установа або окрема особа, що використовує результати прогнозів, а також у ряді випадків формулює завдання на прогноз.
Суб'єктами прогнозування соціально-економічного розвитку є органи державної влади й місцевого самоврядування, корпорації й підприємства, також науково-дослідні й консалтингові організації, окремі експерти, яких залучають для розроблення й упровадження прогнозів.
Об'єктом соціально-економічного прогнозування є соціально-економічні процеси (СЕП) – тобто сукупність економічних і соціальних процесів формування та функціонування соціально-економічної системи, які характеризують динаміку зміни її параметрів на певному рівні господарювання [32]. Практична діяльність суб'єкта стосовно об'єкта прогнозування полягає у тому, щоб певними методами і з використанням певного інструментарію вивчити інформацію про об'єкт або систему і перетворити її в інформацію про майбутнє об'єкта або системи.
Економічні (природні) процеси - це процеси між людиною й природою, які здійснюються за допомогою засобів праці з метою створення матеріальних продуктів виробничих процесів, або інтелектуальних продуктів – інформаційних та інноваційних процесів.
Соціальні (суспільні) процеси – це процеси взаємовідносин між людьми щодо забезпечення виробництва або надбання та споживання створених продуктів. Соціальні (суспільні) процеси формують сферу соціальної економіки, яка охоплює соціальні технології та пов’язані із ними політичні й організаційні процеси.
Взаємодія різноманітних процесів зумовлює утворення комбінованих видів: інформаційно-економічних, виробничо-економічних, інноваційно-економічних (у сфері природних процесів), політико-економічних, соціально-економічних та організаційно-економічних (у сфері суспільних процесів). Зв’язок між природними і суспільними процесами опосередковують процеси ринкового й інституціонального регулювання (див. рис.1.1.1).
Рис. 1.1.1 – Соціально-економічні процеси та їхній взаємозв’язок із іншими процесами в економіці
Предметом соціально-економічного прогнозування є пізнання закономірностей соціально-економічних процесів у майбутньому, дослідження способів розроблення прогнозів.
Метою соціально-економічного прогнозування є створення наукових передумов для прийняття управлінських рішень органами законодавчої та виконавчої влади, органами місцевого самоврядування. Ці передумови передбачають:
науковий аналіз тенденцій зміни соціально-економічних процесів;
варіантне передбачення розвитку соціально-економічних процесів з огляду на наявні тенденції й окреслену мету;
оцінювання ймовірних наслідків ухвалених рішень;
обґрунтування напрямів соціально-економічного та науково-технічного розвитку.
Завданням соціально-економічного прогнозування, з одного боку, є з'ясування перспективи найближчого або віддаленого майбутнього, вважаючи на реальні процеси сьогодення, а з іншого - сприяння розробленню оптимальних програм і планів економічного та соціального розвитку об’єкта, що має ґрунтуватися на пропонованому прогнозі й враховувати оцінку прийнятого рішення з позицій його наслідків у прогнозованому періоді.
Етап прогнозування - частина процесу розробки прогнозів, що характеризується своїми задачами, методами і результатами.
Процес прогнозування в найзагальнішому вигляді включає 8 етапи:
передпрогнозна орієнтація;
розробка завдання на прогноз;
прогнозна ретроспекція;
прогнозний діагноз;
прогнозна проспекція;
верифікація прогнозу;
коректування прогнозу;
синтез прогнозів.
Основними функціями прогнозування є:
науковий аналіз економічних, соціальних, науково-технічних процесів і тенденцій;
дослідження об'єктивних зв'язків соціально-економічних явищ господарського розвитку у конкретних умовах;
оцінка сформованого рівня розвитку, конкретної ситуації і виявлення тенденцій, які можуть скластися у майбутньому, передбачення нових ситуацій та їх оцінка;
виявлення можливих альтернатив розвитку економіки у перспективі, нагромадження наукового матеріалу для обґрунтованого вибору певних рішень.
Принципи прогнозування:
1) варіантність – розробка декількох варіантів прогнозу, виходячи з особливостей робочої гіпотези, постановки мети (у нормативному прогнозуванні) і варіантів прогнозного фону;
2) веріфікуємість – перевірка достовірності, точності і обґрунтованості прогнозів;
3) безперервність – принцип прогнозування, що вимагає коректування прогнозів в міру необхідності під час вступу нових даних про об'єкт прогнозування;
4) рентабельність – перевищення економічного ефекту від використання прогнозу над витратами на його розробку;
5) системність – взаємна ув'язка всіх прогнозованих показників, а також параметрів прогнозів;
6) узгодженість – принцип прогнозування, що вимагає узгодження нормативних і пошукових прогнозів різної природи і різного періоду попередження.
1.2 Передбачення як випереджувальне відображення дійсності
Більш загальним поняттям ніж прогнозування є передбачення. Передбачення як випереджувальне (завчасне) відображення дійсності, ґрунтоване на пізнанні законів природи, суспільства та мислення, залежно від рівня конкретизації й характеру впливу на перебіг досліджуваних процесів, має чотири форми: гіпотезу (загальнонаукове передбачення), прогноз, програму та план.
Гіпотеза характеризує наукове передбачення на рівні загальної теорії. Це означає, що початкову базу побудови гіпотези становлять теорія і відкриті на її основі закономірності й причинно-наслідкові зв’язки функціонування і розвитку досліджуваних об’єктів. На рівні гіпотези дають якісну характеристику останніх, яка відбиває загальні закономірності їхньої поведінки.
Прогноз порівняно з гіпотезою більш визначений, оскільки ґрунтується не лише на якісних, а й на кількісних параметрах, що дає змогу характеризувати майбутній стан об’єкта ще й кількісно. Прогноз – це передбачення на рівні конкретно-прикладної теорії. Отже, прогноз відрізняється від гіпотези меншою мірою невизначеності та більшою ймовірністю. Разом із тим, зв’язки прогнозу з досліджуваним об’єктом або явищем не є жорсткими, однозначними: прогноз має імовірнісний характер.
Програма являє собою висування певної мети і передбачення конкретних, детальних подій досліджуваного об’єкта. У ній фіксуються шляхи і засоби розвитку відповідно до поставлених завдань, обґрунтовуються ухвалені управлінські рішення. Головна відмінна риса її – визначеність завдань. Отже, в програмі передбачення дістає найбільшу конкретність і визначеність. Подібно до прогнозу, програма ґрунтується на результатах і досягненнях конкретно-прикладної теорії.
Форми передбачення тісно пов’язані у своїх виявах одна з одною і з досліджуваною системою управління та планування, й становлять послідовні щаблі пізнання поведінки об’єкта в майбутньому. Початок цього процесу – загальнонаукове передбачення стану об’єкта, останній етап – побудова плану переведення об’єкта в новий, планований для нього стан. Важливим засобом цього слугує прогноз як єднальна ланка між загальнонауковим передбаченням і планом.
Хоча гіпотеза має найзагальніший характер, без неї неможливо жодне наукове управління та планування. Гіпотеза впливає на цей процес через прогноз і є важливим джерелом інформації для його побудови. У багатьох випадках гіпотеза виконує аналогічну роль безпосередньо під час розроблення планів.
1.3 Прогнозування та планування, їх задачі, схожість та відмінності
Найтісніше прогнозування пов’язане із плануванням.
План і прогноз – це взаємно доповнювальні стадії планування за вирішальної ролі плану як провідної ланки управління суспільним виробництвом. При цьому прогноз виступає чинником, який орієнтує наявну практику на можливості розвитку в майбутньому, а прогнозування є інструментом розроблення планів. Форми поєднання прогнозу і плану можуть бути різними: прогноз може передувати розроблення плану (як правило), складатися після плану(прогнозування наслідків зафіксованого у плані рішення), здійснюватися в процесі розроблення плану.
Між прогнозом і планом існують і розбіжності. Головна з них полягає у тому, що план має директивний, а прогноз - імовірний характер. План - це однозначне рішення, зокрема й тоді, коли його розробляють на варіантній основі. Натомість прогноз за своєї сутністю має альтернативний, варіантний зміст. У цьому сенсі прогнозування становить дослідницьку базу планування, яка, втім, має власне методологічне й методичне підґрунтя і значною мірою відрізняється від планування. Розроблення прогнозів ґрунтується на прогностичних методах, тоді як планування спирається на більш строгі й точні методи балансових та інших розрахунків.
Прогнозування й планування відрізняються й тим, що характеризують різні щаблі пізнання досліджуваного об’єкта, різні, хоча й взаємопов’язані, форми передбачення його майбутнього стану.
Отже, прогнозування є важливою єднальною ланкою між теорією та практикою в усіх царинах життя суспільства, і має дві різні площини конкретизації: власне передбачальну (дескриптивну, описову) і вказівну (прескриптивну, визначальну).
Під передбаченням розуміють опис можливих чи бажаних перспектив, станів, розв’язань проблем майбутнього.
Вказівка (рекомендація) дає спосіб розв’язання цих проблем, використання інформації про майбутнє у цілеспрямованій діяльності. Отже, в проблемі прогнозування розрізняють два аспекти: теоретико-пізнавальний та управлінський, пов’язаний із можливістю прийняття на підставі набутого знання управлінських рішень (див. рис.1.3.1).
Рис.1.3.1 – Сутність прогнозування
1.4 Місце прогнозування серед функцій управління соціально-економічними процесами
Виходячи із загальноприйнятих понять теорії управління суспільними процесами, прогнозування відіграє провідну роль у системі управління процесами соціально-економічного розвитку як єднальна ланка між об’єктивно необхідними функціями підготовки й реалізації відповідних рішень (див. рис. 1.4.1.).
Рис.1.4.1 – Місце прогнозування серед функцій управління соціально-економічними процесами
Функції підготовчого блоку мають дослідницький і аналітичний характер. До них належать такі п’ять функцій:
інформація – передбачає одержання поточних статистичних та аналітичних даних стосовно динаміки соціально-економічних процесів на відповідному рівні моніторингу, а також ознайомлення із новітнім досвідом і тенденціями у цій галузі;
цілеспрямування — полягає у встановленні системи конкретних цілей соціально-економічного розвитку стосовно певного календарного періоду, виходячи із загальнонаціональної мети – підвищення якості життя та зростання добробуту населення, забезпечення його безпеки і соціальної справедливості;
аналіз – передбачає вивчення й узагальнення одержаної інформації про динаміку соціально-економічних процесів у зіставленні із відповідними цільовими індикаторами;
вимірювання передбачає створення і вдосконалення системи соціально-економічних показників (індикаторів) та методів кількісного оцінювання їх;
діагностика – полягає у підготовці висновків і узагальнювального підсумку (на зразок аудиторського) щодо наявного стану та рівня соціально-економічного розвитку із визначенням позитивних і негативних чинників, які спричинили на нього вплив.
Прогнозування полягає в розробленні й обґрунтуванні можливих варіантів очікуваних змін соціально-економічної ситуації та їхніх наслідків під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників. Тим самим прогнозування завершує підготовчий блок функцій управління соціально-економічними процесами, що передбачає розв’язання завдань прогнозування у комплексі з усіма попередніми функціями шляхом розроблення відповідних технологій їхнього виконання.
З іншого боку, прогнозування є підґрунтям здійснення функцій виконавчого блоку, які мають програмно-управлінський характер:
програмування (тобто розроблення програм соціально-економічного розвитку);
планування (укладання планів здійснення заходів, передбачених програмою);
регулювання (внесення оперативних змін під час виконання програми).
Таким чином, усі функції управління соціально-економічними процесами становлять у сукупності єдину систему узгодження й функціонального розподілу дій органів управління будь-яких рівнів.
1.5 Види та призначення прогнозів, методи та параметри прогнозів
Однією із важливіших теоретичних проблем прогнозування є побудова типології прогнозів. Останню можна будувати залежно від різних критеріїв і ознак – цілей, завдань, об’єктів, методів організації прогнозування тощо. До найважливіших із них належать: масштаб прогнозування, характер об’єкта, функція прогнозу, змістом, дискретністю представлених результатів, періодом попередження.
Види прогнозів та їх призначення наведені в таблиці 1.1.
Таблиця 1.1 - Види прогнозів та їх призначення
№ п/п
|
Класифікаційна ознака
|
Вид прогнозу
|
Коментар (призначення прогнозу, його зміст)
|
1
|
Масштаб прогнозу
|
Макроекономічний
|
Народногосподарський: економіка держави вцілому.
|
Структурний
|
міжгалузевий;
міжрегіональний.
|
Розвитку народно-господарська комплексів
|
паливно-енергетичного;
агропромислового;
інвестиційного;
виробничої інфраструктури;
сфери обслуговування населення, тощо.
|
Галузеві
|
Окрема галузь народного господарства.
|
Регіональні
|
У розрізі областей, міст, селищ, сіл.
|
Первинних ланок народно-господарських систем
|
підприємств;
виробничих об’єднань;
окремих виробництв і продуктів.
|
2
|
Характер досліджуваних процесів
|
Розвиток виробничих відносин
|
Соціально-економічних умов і наслідків науково-технічного прогресу
|
Динаміки народного господарства
|
темпи;
чинники;
структура.
|
Відтворення трудових ресурсів, зайнятості і підготовки кадрів
|
Економічного використання природних ресурсів
|
Відтворення основних фондів і капітальних вкладень
|
Рівня життя населення
|
Фінансових відносин, доходів і цін
|
Зовнішніх економічних зв’язків
|
3
|
Зміст прогнозу
|
Пошуковий
|
Прогноз, змістом якого є визначення: - можливих станів об'єкту прогнозування в майбутньому.
|
Нормативний
|
- шляхів і термінів досягнення можливих станів (що приймаються як заданих)
|
Комплексний
|
Прогноз, що містить елементи пошукового і нормативного прогнозів.
|
4
|
Способи прогнозування
|
Експертний
|
Оснований на мобілізації професійного досвіду й інтуїції експертів (не достатньо статистичних даних)
|
Екстраполяція
|
Перенесення закономірностей минулого і сучасного розвитку на майбутнє.
|
Моделювання
|
Дослідження пошукових і нормативних моделей.
|
5
|
Характер відбиваних властивостей
|
Кількісний
|
Прогноз, який базується на:
- кількісних показниках.
|
Якісний
|
- якісних показниках.
|
Системний
|
- системному представленні об'єкту прогнозування.
|
6
|
Дискретність представлення результату
|
Інтервальний
|
Прогноз, результат якого представлений у вигляді: - довірчого інтервалу характеристики об'єкту прогнозування для заданої вірогідності здійснення прогнозу.
|
Точковий
|
- єдиного значення характеристики об'єкту прогнозування без вказівки довірчого інтервалу.
|
7
|
Період попередження
|
Оперативний
|
Прогноз з періодом попередження для об'єктів прогнозування:- до 1 місяця.
|
Короткостроковий -
|
- від 1 місяця до 1 року.
|
Середньостроковий
|
- від 1 понад З років.
|
Довгостроковий
|
- від 5 до 15 років.
|
Далекостроковий
|
- понад 15 роки.
|
8
|
Ступінь детермінованості
|
Детерміновані (визначені або передбачувані)
|
Опис об’єкта без втрат інформації
|
Стохастичні (імовірнісні)
|
Врахування випадкових складових для задоволення вимог точності та достовірності прогнозу
|
Змішані
|
частково в детермінованому, частково в стохастичному вигляді
|
9
|
Характер розвитку об’єкта в часі
|
Дискретні (переривані)
|
Регулярна складова (тренд) яких зміюється стрибками у фіксовані моменти часу
|
Аперіодичні
|
Опис регулярної складової у вигляді безперервної функції часу
|
Циклічні
|
Опис регулярної складової у вигляді періодичної функції часу
|
За масштабом прогнозування розрізняють: макроекономічний (народногосподарський) та структурний (міжгалузевий і міжрегіональний) прогнози, прогнози розвитку народногосподарських комплексів (паливно-енергетичного, агропромислового, інвестиційного, виробничої інфраструктури, сфери обслуговування населення тощо), прогнози галузеві та регіональні, прогнози первинних ланок народногосподарської системи – підприємств, виробничих об’єднань, а також окремих виробництв і продуктів (рис.1.5.1) [33].
Рис.1.5.1 – Головні напрями розвитку країни
За періодом упередження прогнози поділяють на короткотермінові – від місяця до року; середньо термінові – від одного року до п'яти років; довготермінові – від п'яти до п'ятнадцяти-двадцяти років; далекоглядні – триваліші за означені періоди.
Означені типи прогнозів відрізняються як за змістом, так і за характером оцінок досліджуваного процесу. Короткотермінові прогнози СЕП ґрунтуються на припущенні, що у прогнозованому періоді не станеться ані кількісних, ані і якісних суттєвих змін досліджуваного об’єкта. Середньо – і довготермінові прогнози виходять із кількісних і якісних змін у досліджуваному процесі, причому в середньотермінових кількісні зміни домінують над якісними. У середньотермінових прогнозах здійснюють кількісно-якісну оцінку подій, у довготермінових – якісно-кількісну. Далекоглядні прогнози виходять сутно із якісних змін, причому йдеться переважно про загальні закономірності розвитку досліджуваного об’єкта. Форма оцінювання прогнозованих подій – якісна (див.рис.1.5.2) [33].
Рис.1.5.2 – Система прогнозів
Розподіл прогнозів залежно від характеру досліджуваних процесів пов’язаний із різними аспектами процесу відтворення. За цією ознакою виокремлюють такі народногосподарські прогнози: розвитку виробничих відносин; соціально-економічних передумов і наслідків науково-технічного прогресу; динаміки народного господарства (його темпів, чинників та структури); відтворення трудових ресурсів, зайнятості й підготовки кадрів; економічного використання природних ресурсів; відтворення основних фондів і капітальних вкладень; рівня життя населення; фінансових відносин, доходів і цін; зовнішніх економічних зв’язків тощо.
Кожен із названих напрямів має самостійне значення і може розроблятися на власній основі. Разом із тим між ними існує методологічна єдність, яка забезпечує науковий характер прогнозування народного господарства загалом.
Економічне прогнозування здійснюють у поєднанні з іншими видами прогнозування: соціальним, політичним, демографічним, науково-технічним, прогнозуванням природних ресурсів тощо. На результати цих прогнозів зважають у народногосподарському та інших типах економічних прогнозів. Своєю чергою, економічні прогнози – невід’ємна складова прогнозування й планування розвитку суспільних процесів. Зв’язок різноманітних видів прогнозів дістає вияв у послідовності їхнього розроблення. Так, економічні прогнози будують за прогнозами науково-технічного прогресу, природних ресурсів, демографічних процесів тощо.
За функціональною ознакою (спрямуванням прогнозування) розрізняють два типи прогнозів: пошуковий і нормативний.
Пошуковий прогноз ґрунтований на умовному продовженні в майбутнє тенденцій розвитку об’єкта, що вивчається в минулому і сучасному, абстрагуючись від можливих рішень, здатних радикально змінити ці тенденції (планів, програм тощо). Його завдання – з’ясувати, як розвиватиметься досліджуваний об’єкт за умов збереження наявних тенденцій.
Нормативний прогноз, на відміну від пошукового, розробляють на базі заздалегідь визначених цілей. Його завдання – визначити шляхи і терміни досягнення можливих станів об’єкта прогнозування в майбутньому, які визнано за мету. Якщо пошуковий прогноз при визначенні майбутнього стану об’єкта відштовхується від минулого і нинішнього, то нормативний прогноз здійснюється у зворотному порядку: від заданого стану в майбутньому до наявних тенденцій та зміни їх задля поставленої мети.
Обидва типи прогнозів на практиці водночас як напрями, підходи до прогнозування і використовуються разом (рис.1.5.3).
Рис.1.5.3 – Схеми пошукового та нормативного прогнозування
Рішення, як правило, приймають на підставі даних прогнозування. Своєю чергою, прийняті рішення справляють вплив на результати здійснення прогнозів. Тому з метою запобігання розбіжності між прогнозом і прийнятим рішенням необхідно систематично коригувати прогноз, наприклад, шляхом порівняння його із цілями розвитку об’єкта прогнозування й можливістю здійснення їх .
За ступенем детермінованості можна виділити наступні об'єкти прогнозування:
- Детерміновані (визначені або передбачувані), опис яких може бути представлено у детермінованою формі без істотних для завдання прогнозування втрат інформації;
- Стохастичні (імовірнісні), при аналізі та прогнозуванні яких облік випадкових складових необхідний для задоволення вимог точності та достовірності прогнозу;
- Змішані, опис яких можливо частково в детермінованому, частково в стохастичному вигляді.
За характером розвитку в часі об'єкти прогнозування можна підрозділити на:
- Дискретні (переривані) об'єкти, регулярна складова (тренд) яких змінюється стрибками у фіксовані моменти часу;
- Аперіодичні об'єкти, що мають опис регулярної складової у вигляді безперервної функції часу;
- Циклічні об'єкти, що мають регулярну складову у вигляді періодичної функції часу.
За ступенем інформаційної забезпеченості об'єкти прогнозування можна підрозділити на:
- Об'єкти з повним забезпеченням кількісної інформацією, для яких є в наявності ретроспективна кількісна інформація в обсязі достатньому для реалізації методу екстраполяції, або статистичного методу;
- Об'єкти з неповним забезпеченням кількісної інформацією;
- Об'єкти з наявністю якісної ретроспективної інформацією;
- Об'єкти з повною відсутністю ретроспективної інформації (як правило, це проектовані й споруджувані об'єкти).
Із типологією прогнозів тісно пов’язане питання стосовно джерел інформації щодо майбутнього і способи його прогнозування. Розрізняють три основні джерела прогнозової інформації:
– набутий досвід, ґрунтований на знанні закономірностей проходження і розвитку досліджуваних явищ, процесів, подій;
– екстраполяція наявних тенденцій, закон розвитку яких у минулому й сучасному відомі;
побудова моделей об’єктів прогнозування стосовно очікуваних або накреслених умов.
Цим джерелам інформації відповідають три способи прогнозування, що взаємно доповнюють одне одного:
експертний, оснований на мобілізації професійного досвіду й інтуїції висококваліфікованих експертів для одержання прогнозів, що не мають кількісних характеристик. Цей спосіб застосовують, коли немає або не досить статистичних даних, не існує надійних методів оцінювання подій минулого, якщо у розвитку прогнозованих процесів передбачаються різкі зміни, про характеристики яких майже нічого невідомі;
екстраполяція – вивчення минулого і сучасного розвитку об’єкта і перенесення закономірностей цього розвитку на майбутнє;
моделювання – дослідження пошукових і нормативних моделей прогнозованого об’єкта в світлі очікуваних або окреслених змін його стану. Моделі соціально-економічних процесів прийнято розрізняти за методами, які використовують у математиці для їх побудови. Формалізоване відображення вхідних положень має загальну назву – “економіко-математичні моделі”. Вони можуть бути статичними або динамічними, статистичними або детермінованими, лінійними або нелінійними, зі стаціонарною або змінною структурою відображення досліджуваного процесу тощо.
Під методами прогнозування слід розуміти сукупність прийомів і способів мислення, що дозволяють на основі ретроспективних даних зовнішніх і внутрішніх зв'язків об'єкта прогнозування, а також їх вимірювань в рамках даного явища або процесу вивести судження визначеного та достовірного щодо майбутнього стану та розвитку об'єкту.
В даний час налічується понад 150 різних методів прогнозування, з яких на практиці використовується 15-20.
У процесі економічного прогнозування використовуються як загальні наукові методи і підходи до дослідження, так і специфічні методи, властиві соціально-економічному прогнозуванню. У числі загальних методів можна виділити наступні:
- Історичний метод полягає в розгляді кожного явища у взаємозв'язку його історичних форм;
- Комплексний метод полягає в розгляді явищ у їх взаємозалежності, використовуючи для цього методи дослідження не тільки даної, але й інших наук, які вивчають ці явища;
- Системний метод передбачає дослідження кількісних і якісних закономірностей протікання імовірнісних процесів в складних економічних системах;
- Структурний метод дозволяє встановити причини досліджуваного явища, пояснити його структуру;
- Системно-структурний метод передбачає, з одного боку, розгляд системи як динамічно розвивається цілого, а з іншого - розчленування системи на складові структурні елементи і розгляд їх у взаємодії.
Специфічні методи економічного прогнозування цілком і повністю пов'язані з економічною прогностики. Серед інструментів економічної прогностики важливу роль відіграють економіко-математичні методи, методи економіко-математичного моделювання, статистичної екстраполяції та ін
Важливе значення для прогнозування має питання про його об'єктивної істинності, під якою розуміється відповідність форм і параметрів передбачення об'єктивним можливостям і тенденціям, які будуть реалізовані в майбутньому і в той же час є в сьогоденні у вигляді паростків цього майбутнього. Питання про істинність прогнозування тісно пов'язаний з проблемою критеріїв істинності, які діляться на дві групи: практичні критерії (практика, як критерій істини на всіх стадіях прогнозування) і логічні або непрямі критерії (перевірюваність прогнозів, їх адекватність, логічна несуперечність).
Основними параметрами прогнозів є наступні:
1) достовірність прогнозу;
2) джерело помилки прогнозу;
3) обґрунтованість прогнозу;
4) помилка прогнозу;
5) період підстави прогнозу;
6) період попередження;
7) прогнозний горизонт;
8) точність прогнозу.
1.6 Досвід прогнозування закордоном. Поточний стан прогнозування в Україні
Для прогнозування розвитку економіки, вживання відповідних заходів по регулюванню процесів, що відбуваються, у ряді провідних економічно розвинених країн (Бельгія, Італія, Франція, Швеція, Південна Корея і ін.) використовуються (перш за все, при розробці оперативних (до 1 місяця), короткострокових (від 1 місяця до 1 року) і середньострокових (від 1 року до 5 років) прогнозів) макроекономічні моделі, принциповою особливістю яких є використання прогнозного інструментарію моделювання, що спирається на методи кореляційно-регресійного аналізу. Макроекономічні моделі дозволяють прогнозувати всі найважливіші показники розвитку країн і регіонів: 1) валовий національний продукт; 2) інвестиції; витрати на 3) накопичення і 4) споживання; рівень 5) зайнятості і 6) безробіття; 7) ступінь завантаження виробничих потужностей; 8) динаміку державного бюджету; 9) рівень інфляції; об'єми 10) експорту і 11) імпорту; рух 12) процентних ставок і 13) валютних курсів і т.д. Не тільки у вищеперелічених, але і в інших розвинених країнах економіка регулюється за допомогою п'ятирічних планів, які розробляються на основі прогнозів і носять рекомендаційний характер.
Проф. С. Холланд (Флоренція) вважає, що потреба в прогнозуванні і плануванні, а також ефективність їх застосування в змішаній економіці залежать від співвідношення між державною і приватною формами власності, при цьому успіх, на його думку, досягається саме завдяки їх оптимальному (своєму для даної країни) поєднанню, оскільки 1) суспільна влада централізована і може успішно функціонувати, спираючись на прогнозування і планування, а 2) влада ринку децентралізована і припускає незалежне накопичення і розміщення капіталу. «У Європі (впродовж 80-х років, виключаючи лише соціалістичні уряди Франції) планування і змішана економіка або знаходилась під питанням, або згущалися в ході проведення політики дерегулювання і приватизації... У Японії, де ринки і інститути суспільної влади функціонують при обопільній згоді, ефективність планування виявилася достатній для усунення потребі в крупній державній власності. У Бразилії, де сучасні ринки і соціальні інститути після другої світової війни функціонували неефективно, державні підприємства, можливо, були необхідні для забезпечення довгострокової модернізації і створення ключових секторів економіки. У Італії, де уряд не має сильних позицій і постійно міняється його склад, державі, мабуть, треба було узяти на себе рішення певних задач довгострокового розвитку за допомогою напівдержавних підприємств. У Індії, де сильні і держава, і підприємництво, але слабкі структури капіталоутворення, планування і державна власність необхідні для розвитку базових галузей промисловості і сфери послуг, але в інших галузях не обов'язкові. У США, де ідеологія ринку дуже сильна, для стимулювання розповсюдження нововведень і здійснення промислової політики державі потрібно було використовувати, наприклад, пряме фінансування досліджень і розробок у області військової техніки».
1.7 Структура прогнозування розвитку національної економіки
З огляду на сучасні вимоги до прогнозування соціально-економічного розвитку розглянемо в системному взаємозв’язку деякі актуальні питання технології розроблення прогнозів, включно з основними макроекономічними показниками, демографічними ситуаціями та зайнятістю населення, доходами населення й оплатою праці, соціально-економічною безпекою.
Прогнозування розвитку національної економіки здійснюється на підставі розроблення комплексної системи, яка перебачає базові та соціально-економічні прогнози [33].
У структурному плані такий комплекс прогнозів демонструє рис. 1.7.1.
Рис.1.7.1 – Структурний розріз комплексу прогнозів
Базові прогнози мають свої цілі й завдання, тому слугують підґрунтям розроблення соціально-економічних прогнозів. Разом із тим, базові прогнози за їхнім стосунком до соціально-економічних прогнозів можна розподілити на два блоки: ресурсний і зовнішніх впливів. Перший блок базових прогнозів надає соціально-економічним прогнозам інформацію про можливі значення і подальші зміни ресурсної бази країни. Другий блок визначає зовнішні стосовно соціально-економічного розвитку чинники, які впливають на параметри СЕП країни.
Ресурсний блок охоплює демографічний прогноз, прогноз природних ресурсів та НТП.
-
Метою демографічного прогнозування є отримання даних щодо перспективної зміни таких показників, як:
чисельність дітей дошкільного віку як у країні загалом, так і за регіонами для планування розвитку мережі дошкільних закладів і шкіл;
чисельність осіб пенсійного віку для органів соціального забезпечення;
дані щодо майбутньої статевовікової структури, потрібні для розвитку мережі медичного обслуговування населення, профілю підготовки медичних кадрів і будівництва медичних закладів;
чисельність і склад сімей, необхідна для планування випуску товарів широкого вжитку, будівництва житла тощо.
У сучасному уявленні результат демографічного прогнозу – поняття комплексне й складається із пов’язаних між собою елементів. Наприклад, перспективи розвитку населення регіону не можна визначити без прогнозу міграції. Своєю чергою міграція суттєво впливає на віковий склад населення. Але зміни вікового й статевого складу населення суттєво позначаються на динаміці народжуваності й смертності. Комплексність, своєю чергою, здебільшого визначає методику демографічних прогнозів.
Головною функцією демографічного прогнозу є прогнозування руху (міграції) населення країни та регіонів, відтворення трудових ресурсів за статевовіковим складом, рівня зайнятості працездатного населення, кваліфікації професійного складу.
Найважливішим результатом прогнозу є інформація щодо кількості сімей, середнього розміру їх, спрямованості та інтенсивності міграційних потоків населення, середньої тривалості життя, тривалості активної трудової діяльності, можливих структурних змін тощо.
Метою прогнозування природних ресурсів вважають виявлення за вже розвіданими, тими що використовуються, відкритими, але ще не введеними в дію родовищами, можливого рівня їхнього використання в майбутньому, і необхідних для цього умов.
Прогноз охоплює всі види природних запасів: паливо і мінеральні ресурси, лісові ресурси (окрім тваринного світу), енергію річок, альтернативні види енергії (сонячну, вітрову, морських приливів і відпливів тощо), їхні кількісні та якісні характеристики.
Основною функцією є прогнозування обсягу та складу природних ресурсів, умов їх залягання, розподілу в просторі тощо, які впливають на структуру національної економіки, розвиток регіонів та їхню спеціалізацію, на експортну й імпортну складові платіжного балансу і, зрештою, на ефективність виробництва.
Основним результатом прогнозу є пошук можливості переходу до використання ресурсів нижчої якості, із меншим вмістом корисного компоненту, до освоєння родовищ у важкодоступних районах, використанню вторинних і супутніх ресурсів, зменшення міри залежності суспільного виробництва від наявності природних ресурсів, пошуки інших альтернативних джерел енергії.
Прогноз природних ресурсів доповнюють від соціально-економічних прогнозів відомостями про потребу національної економіки в природних ресурсах і, своєю чергою, передають соціально-економічним прогнозам усі необхідні дані стосовно прогнозу природних ресурсів.
Прогноз НТП, або прогноз науково-технічного розвитку країни - це система прогнозів, яка містить три блоки.
Перший блок – прогнози розвитку фундаментальної науки, яка вивчає закони й закономірності функціонування і розвитку природи, та прогнози розвитку найважливіших прикладних досліджень;
Другий блок – прогнози розвитку галузевої науки, техніки й технології, тобто пошукових робіт: науково-дослідних (НДР); дослідно-конструкторських (ДКР);
Третій блок – прогнози впровадження (або освоєння) результатів НДОКР у виробничу й невиробничу сфери: впровадження нової техніки (обладнання), технологій, прогресивних форм організації виробництва та праці.
Прогноз НТП тісно пов’язаний із прогнозом природних ресурсів, оскільки результати його використовують у соціально-економічному прогнозуванні.
Наприклад, виробництво і використання атомної енергії дозволяє зменшити споживання природних ресурсів, виробництво і використання синтетичних (хімічних) матеріалів дає можливість скоротити споживання як природних ресурсів, так і ресурсів тваринного походження (масла, фарби, шерсті, шкіри тощо).
Результати прогнозу НТП беруть за основу всіх розроблень із соціально-економічного прогнозування, оскільки економічне зростання безпосередньо пов’язане із НТП в частині інтенсивного розвитку виробництва і сфери послуг, структурний прогноз цілком базується на прогнозі розвитку науки і техніки.
Від прискорення темпів НТП залежить міра і способи задоволення особистих і суспільних потреб населення, раціональна організація та вдосконалення виробничого апарату країни, система методів і засобів управління національною економікою тощо.
Аналіз взаємозв’язку між НТП і динамікою кон’юнктури свідчить, що результати НТП є одним із найважливіших чинників, які визначають темпи розвитку економіки на багато років. Практично всі економічні індикатори змінюються відповідно до розвитку науки і техніки, що позначається на зміні технологічних укладів. Суспільні потреби спричиняють інтенсифікацію наукових досліджень і прискорюють НТП, що, своєю чергою, скорочує життєвий цикл інвестицій.
|