КОНТРОЛ І Н Г
|
|
Скачати 1.03 Mb.
|
|
Розподіл підрозділів на центри відповідальності за територіальним принципом можливий в декількох варіантах. Якщо, наприклад, підприємство має кілька філій у різних регіонах і кожна з них займається рекламою, збутом, маркетингом і т.п., то поділяти ці філії на дрібні центри нераціонально, якщо підприємство має в одному місці кілька складів, то тоді має сенс центром відповідальності робити кожен склад. Відмінності в характері відповідальності менеджерів дозволяють виділити три типи центрів: витрат, прибутку й інвестицій. Центр витрат – це підрозділ (цех, ділянка, бригада), керівник якого контролює витрати, але не контролює доходи й інвестиції. Центр прибутку – це підрозділ (регіон, магазин, секція, кіоск) керівник якого контролює витрати і доходи, але не контролює інвестицій у власні активи. Центр інвестицій – це господарська одиниця (філія, дочірня компанія, корпорація в цілому), керівник якої одночасно контролює витрати, доходи й інвестиції. Основою організації обліку по центрах відповідальності є закріплення витрат і доходів за керівниками різних центрів і систематичний контроль за виконанням розробленого бюджету центра. В основі визначення відповідальності лежить розподіл витрат на контрольовані й неконтрольовані. Вирішуючи це питання, слід враховувати рівень керування і час. Справа в тому, що витрати, які не контролюються на одному рівні керування, можуть бути контрольованими на більш високому рівні. Наприклад, витрати на утримання приміщень цехи можуть бути контрольовані на рівні виробничого директора, що затверджує бюджет цеху. Так само витрати, що не контролюються протягом короткого терміну, можуть бути контрольованими в перспективі. Прикладом таких витрат є амортизація устаткування, що не може бути контрольованою статтею в поточному місяці, але може бути контрольованою за допомогою застосування прискореної амортизації чи за допомогою реалізації зайвого устаткування. Бухгалтерський облік витрат по центрах відповідальності вимагає систематизації і кодування витрат по кожному центру в розрізі статей. Для цього код бухгалтерського рахунка має таку структуру: X XX XXX рахунок центр стаття відповідальності витрат Вибір способу розподілу підприємства на центри відповідальності визначається його специфікою, при цьому необхідно враховувати наступні вимоги:
Розподіл підприємства на центри відповідальності і класифікація витрат є фундаментом для створення на підприємстві системи управлінського обліку, що являє собою найважливіший елемент усієї системи контролінгу.  Рис. 2.3 – Класифікація центрів відповідальності Висновки Слово "витрати" має різні значення залежно від ситуацій. Для керування витратами вони класифікуються різними способами для різних цілей. Фактор витрат – це будь-яка дія чи подія, що приводить до виникнення витрат. Постійні й змінні витрати визначаються залежно від їхнього поводження щодо обсягу виробництва. Прямі й непрямі витрати можуть бути відстежені для різних підрозділів організації. Термін "регульовані" і "нерегульовані" витрати використовують для опису простору, де виконавець може впливати на рівень витрат. Витрати також класифікують за такими функціональними категоріями, як "виробничі", "адміністративні". Альтернативні витрати – це упущена вигода при виборі одного рішення замість іншого. Безповоротні витрати – це витрати минулого, вони не можуть бути змінені майбутньою дією. І, нарешті, середні витрати на одиницю – це відношення загальних витрат до кількості одиниць продукції. Ці терміни є невід'ємною частиною професійної мови керівників. Контрольні запитання 1. Що значить вираз "різні витрати для різних цілей"? 2. У чому полягає різниця між постійними і змінними витратами? 3. Яка поведінка змінних і постійних витрат у розрахунку на одиницю продукції і на весь обсяг? 4. Чим відрізняються прямі витрати від непрямих? 5. Чому виробничі накладні витрати вважаються непрямими витратами? РОЗДІЛ 3. УПРАВЛІНСЬКИЙ ОБЛІК ЯК ОСНОВА контролінгу 3.1. Поняття, завдання і відмінність управлінського обліку від фінансового Якщо коротко сказати, то управлінський облік – це керування економічним суб'єктом через планування, контроль і регулювання управлінською діяльністю і процесом ухвалення рішення. Це процес виявлення, зміни, нагромадження, аналізу, підготовки і передачі інформації, що використовується управлінською ланкою для планування, оцінки та контролю всередині організації і для забезпечення ефективного використання ресурсів. Основний елемент системи контролінгу на підприємстві - управлінський облік. Найчастіше саме поняття контролінгу асоціюється з поняттям управлінського обліку, але це не правильно: основне завдання управлінського обліку - надання релевантної інформації для прийняття управлінських рішень, а функції контролінгу ширше, вони містять у собі не тільки управлінський облік, але і планування, контроль, координацію, а також вироблення рекомендацій для прийняття управлінських рішень. Основними цілями управлінського обліку є:
Між управлінським і фінансовим обліком багато загального, оскільки вони обоє використовують інформацію облікової системи підприємства. Одним з розділів цієї системи є виробничий облік, в якому накопичуються дані по витратах на виробництво, необхідні як у фінансовому, так і в управлінському обліку. Однак ці два види обліку істотно відрізняються один від одного. Це насамперед:
Фінансовий облік (ФО) – це облік офіційний, його ведення обов'язкове для усіх без винятку підприємств і організацій. Документи фінансової звітності представляються в органи податкової інспекції, можуть і повинні бути опубліковані. Управлінський облік (УО) необхідний керівництву, фахівцям підприємства для прийняття управлінських рішень, оперативного реагування на хід виробничого процесу, його матеріали можуть складати комерційну таємницю.
Для ФО – це тільки дані облікової системи, а також елементи системи оподатковування. Для УО джерелами інформації, крім даних облікової системи підприємства, служать зведення про норми витрати матеріалів, технологічних відходів, дослідження ситуації на ринку, звіти про проведення НІР і т.п.
ФО – це зовнішній облік, його результати публікуються. Інформація ФО необхідна акціонерам, власникам облігацій, інвесторам. УО можна відповідно назвати внутрішнім обліком, його результати використовуються тільки персоналом фірми.
Фінансова інформація подається в податкові органи, які єдині для всіх підприємств незалежно від форм власності. Результати УО можуть бути представлені в довільній формі, обов'язкових форм, бланків не існує.
Для узагальнення результатів діяльності у ФО застосовують грошові вимірники, а в УО користуються всіма видами вимірників: натуральними, трудовими, грошовими.
Для фінансової звітності встановлені строго визначені терміни, вона подається по закінченні кожного кварталу. Термін подання звітів по УО встановлюється безпосередньо керівництвом підприємства, як правило, за тиждень, декаду, місяць.
ФО розглядається як об'єкт обліку організації в цілому, тобто узагальнена інформація. Об'єктами УО служать так звані центри відповідальності, центри витрат по послугах і виробах.
Матеріали фінансових звітів ґрунтуються переважно на первісних бухгалтерських даних. Розрахунки в УО зосереджені насамперед в підрозділах усередині підприємства, ґрунтуючись на аналізі матеріалів за минулий період і прогнозних оцінках на майбутнє.
ФО базується на таких принципах, як принцип подвійного запису, принцип відособленості підприємства, порівнянність даних та ін. УО загальноприйнятих принципів не має, головне – тут простота і зручність у використанні.
ФО реєструє господарські операції на основі документів, що підтверджують їхнє здійснення. Метою УО є вироблення рекомендацій на майбутнє на основі аналізу явищ, що відбуваються. 3.2. Класифікація методів обліку витрат, використовуваних у системі контролінгу Залежно від об'єкта обліку контролінг передбачає різні системи управлінського обліку, а саме: за видами витрат; за центрами витрат і за базами розподілу витрат. Усі ці системи можуть використовуватися як у традиційній системі обліку (облік за повною собівартістю), так і при використанні в обліку за урізаною собівартістю (т.п. маржинальний облік) (див. рис. 3.1). Системи обліку витрат за повною собівартістю передбачає облік і калькулювання усіх витрат як прямих, так і накладних. Причому накладні витрати розподіляються на продукцію пропорційно обраній базі. Далі будуть розглянуті методи калькулювання й обліку повної собівартості. Слід зазначити, що ця система цілком відповідає нормативним актам по бухгалтерському обліку й оподатковуванню. Але вона має недоліки. По-перше, тут не враховується характер поводження витрат залежно від обсягу, що зрештою спотворює аналіз планування витрат. По-друге, спотворюється рентабельність окремих видів продукції внаслідок неточного розподілу постійних витрат. Залежно від інтерпретації поняття витрат облік за цією системою може вестися: а) за фактичною собівартістю; б) за нормативною собівартістю; в) за плановою собівартістю (стандарт-костінг). З цих трьох підсистем найбільш сучасним є облік за плановою собівартістю або "Стандарт – кост". Достоїнством його є те, що на відміну від двох інших в ньому норми ґрунтуються не на минулому досвіді, а на прогнозах на майбутнє, причому розраховуються більш ретельно, що збільшує точність прогнозів і ефективність контролю. Система обліку за урізаною собівартістю передбачає, що на об'єкт калькуляції відносяться лише ті витрати, що розглядаються як безпосередньо зв'язані з даним об'єктом. Конкретно на продукцію відносяться тільки змінні витрати. На центр витрат відносяться тільки змінні витрати на ведення основної діяльності даного центра витрат. Види систем управлінського обліку  Рис. 3.1 – Класифікація методів управлінського обліку У загальному вигляді розрахунок прибутку здійснюється в такий спосіб:  , (3.1)де  – ціна і-го виду продукції; – змінні витрати на одиницю і-го виду продукції; – постійні витрати.По кожному виду продукції розраховується маржинальний прибуток (МП):  .Хоча і ця система має недоліки (відсутній розрахунок повної собівартості, занижується собівартість запасів та ін.) у порівнянні із системою обліку повної собівартості в ній є безсумнівні достоїнства. Це насамперед те, що фінансовий результат по всьому підприємству і по окремих видах продукції не залежить від вибору методу розподілу витрат. З'являється також можливість порівняння собівартості різних періодів в частині релевантних витрат. І, нарешті, внаслідок обліку характеру поводження витрат залежно від обсягу з'являється можливість:
У технічній і науковій літературі розглядаються й інші системи обліку витрат. Цікавим є облік планових граничних витрат, що розглядає можливість контролю в порівнянні з простим директ-костингом, він більш зрозумілий і наочний. Для того, щоб вибрати оптимальний для застосування метод обліку, необхідно оцінити кожний з існуючих методів з погляду вирішення задач контролінгу. Аналіз показує, що найбільш придатними для цілей контролінгу є система обліку за плановою собівартістю (стандарт-кост) у поєднанні з різними варіантами обліку за урізаною собівартістю, оскільки саме ці системи забезпечують максимум інформації для прийняття управлінських рішень. Дослідження вищевказаних методів обліку витрат не дає належного ефекту в управлінні витратами, якщо на підприємстві не буде створена сисРозділ розробки бюджетів, що дозволить не тільки визначити планові витрати кожного підрозділу, але й оцінити виконання плану. Докладно про розробку бюджетів йдеться в розділі 4. 3.3. Поняття, склад та структура собівартості продукції Одним з основних якісних показників роботи підприємства є собівартість. Вона комплексно характеризує рівень витрат усіх ресурсів, а отже і рівень технології та базою визначення прибутковості. Можна стверджувати, що практично немає підприємств, які б не здійснювали облік, аналіз визначення та перспективи цього показника. Важливим є те, що обсяг собівартості впливає на обсяг прибутку, тому держава регламентує склад витрат, що відносяться на собівартість. Діюче законодавство й нормативна база з бухгалтерського обліку дає право підприємству свободу при виборі варіанта оцінки витрат. У той же час склад витрат, які формують собівартість продукції, повинен відповідати Положенню (стандартам) бухгалтерського обліку №16 "Витрати". Крім цього, треба мати на увазі норми П(с)БО №3 "Звіт про фінансові результати" і №9 "Запаси" (П(с)БО 9). Відповідно цього до складу витрат підприємства відносяться собівартість реалізованої продукції (робіт чи послуг) й витрати, пов'язані з операційною діяльністю підприємства (адміністративні й витрати на збут). У свою чергу, собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з:
Змінився також склад виробничої собівартості продукції, що включає (П(с)БО №11):
Як бачимо, у даний час виробнича собівартість продукції включає витрати, які зв'язані з виробництвом продукції, обумовлені технологією й організацією виробництва, а в частині витрат на управління – тільки загальновиробничі витрати. На відміну від порядку, який діяв раніше, тепер зі складу виробничої собівартості виключені загальногосподарські витрати, а витрати на збут не формують більш повну собівартість продукції (робіт, послуг). Таким чином, зараз до складу собівартості виготовлених на підприємстві виробів включаються тільки витрати, зв'язані з процесом виробництва, а адміністративні витрати і витрати на збут зараховуються до складу витрат підприємства в періоді їхнього виникнення. Для узагальнення інформації про такі витрати Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 р. №291, передбачені синтетичні рахунки 92 "Адміністративні витрати" (аналог рахунка 26 "Загальногосподарські витрати") і 93 "Витрати на збут" (рахунок 43 "Позавиробничі витрати" старого плану рахунків). Що стосується загальновиробничих витрат, то їхній облік ведеться на однойменному рахунку 91, на якому, крім самих загальновиробничих витрат, враховуються також витрати на зміст і експлуатацію устаткування. Ресурси, що використовуються підприємством, є різноманітними за характером і терміном оновлення. Відповідно до цього витрати підприємства мають неоднорідний характер, потребують їх класифікації. Класифікація витрат має практичне значення. Їх групування за окремими ознаками є основою обліку, аналізу калькулювання собівартості продукції. До того ж групування витрата допомагає знаходити рішення у нестандартних ситуаціях, у нових сферах діяльності. Класифікація витрат на базі різних ознак розглядається при викладанні дисципліни "Ціноутворення на підприємствах міського господарства". У курсі контролінг більш докладніше розглянемо класифікацію за економічними елементами та статтями собівартості. Під час групування витрат за їх економічним елементом до кожного елементу включають витрати на конкретний вид ресурсів. При цьому не мас значення, на які цілі витрачені ресурси, закінчено виробництво продукції тощо. Важливо, що за звітний період взагалі було витрачено стільки-то грошових одиниць сировини та матеріалів, стільки-то на оплату праці. У "Типовому положенні з планування, обліку та калькулювання собівартості у промисловості" наводяться п'ять економічних елементів: - матеріальні витрати; - витрати на оплату праці; - відрахування на соціальні потреби; - амортизація основних фондів; - інші витрати. Класифікація за економічними елементами є єдиною для всіх галузей промисловості. Вона має практичне значення. На її основі складається форма звітності підприємства. Таке групування дозволяє визначати й аналізувати .структуру витрат підприємства, аналізувати її динаміку. Залежно від питомої ваги того чи іншого елемента в собівартості виробництва виділяють: матеріаломісткі (висока питома вага матеріальних витрат), трудомісткі (значна частка витрат на оплату праці), фондомісткі галузі (головне місце займає амортизація основних фондів). Якщо класифікація за економічними елементами показує, що витрачено в процесі діяльності, то калькуляція – де і на які цілі. Витрати за статтями калькуляції - це витрати на окремі види продукції, а також витрати на основне і допоміжне виробництво. Перелік і зміст статей визначається галузевими методиками і відображає особливості процесу виробництва, місце структурного підрозділу, діючу систему обліку та планування. Наведену вище типову номенклатуру (див. табл. 3.1) підприємства можна змінювати згідно із специфікою виробництва певної галузі: об'єднувати декілька типів статей калькуляції в єдину чи виділяти з однієї кілька статей. Таблиця 3.1 – Типова структура та зміст статей калькуляції
|
||||||||||||||||||||||||||||||||
Схожі:
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ХАРЧОВИХ... Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка: Метод вказівки до вивч дисципліни та викон контрол роботи для студ напряму... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua