від Геродота
до наших часів
Археологічні пам`ятки, літописи та історичні документи вказують на те, що освоєння річок Приазов`я, куди входить наша річка Молочна, почалося багато століть тому. Перші відомості про річки є у творах давньогрецьких та давньоримських письменників та мандрівників V ст. до н.е. В них згадувалось про те, де б еруть початок самі більші ріки Приазов`я від Дунаю на заході та до Дону та Кубані на сході.
Найбільш повно в давні часи про річки Північного Причорномор`я та Приазов‘я говорив та писав Геродот (484 – 425 рр. до н.е.). Він описав Меотиду (Азовське море у ті часи) і Танаїс (теперішній Дон), який впадає в неї. Деякі свідчення про річки Приазов`я зустрічаються у багатьох істориків, поетів та науковців давнього Риму. Досить детальні свідчення про відстані до деяких пунктів знайдені у периплах – давніх лоціях. Так, в одному з них (IV ст. до н.е.) є перелік річок, що впадають в Чорне та Азовське море з відстанями між їхніми гирлами до найбільш помітних на морському узбережжі точок – гір, мисів, заток та ін.
Повні повідомлення з географії античної древності дають праці Клавдія Птоломея. Обриси Чорного та Азовського морів на картах Птолемея досить близькі до дійсних, гідрографічна мережа пригирлових ділянок річок, імовірно, була взята з різноманітних периплів і також досить правдоподібна. Витоки ж річок та їх протяжність помічені досить грубо та схематично, а мережа притоків, як правило, взагалі відсутня.
На початку нашої ери осілі народи, що населяли південну та східну частини сучасної України, досить добре знали свої річкові шляхи і плавали не тільки великими річками, але і по малих їх притоках. З І по ІХ ст. короткі свідчення про річки східної та південно-східної України можна зустріти вже й у візантійських та арабських письменників. І що цікаво, араби частіше згадують про шляхи, що вели на схід – до Волги та Каспійського моря, письменники ж Візантії – майже виключно про Північне Причорномор’я.
Починаючи з Х ст., основними джерелами, що стосуються річок, стають літописи, які дійшли до нашого часу у вигляді різноманітних списків. Детальний географічний опис Східної Європи з наведенням багатьох відстаней та з короткою гідрографічною характеристикою великих річок від Дністра до Волги приводить у своєму трактаті “О двух Саматиях” ректор Краківського університету Мацей з Мехова (1457 – 1523 рр.).
Найбільш давньою географічною картою середньовіччя вважається карта генуезця Петра Вісконте, що була зроблена у 1311 р. Вона відображає східну частину Середземноморського басейну. До того ж часу відноситься і його карта Чорного моря (1313 р.). На цих картах у Північному Причорномор`ї показані ще тільки гирла річок від Дунаю до Дону, самі ж річки наведені без притоків.
На початку XVI ст. (приблизно 1525 р.) була складена перша карта руських князівств, яка одночасно була й першою гідрографічною картою, де відображалася і північно-східна частина України з її гідрографічною сіткою. Ця карта була складена за матеріалами писаних книг (велися з 1490 р.), міжевих грамот (з 1504 р.), креслень прикордонних земель та дорожників початку століття.
У другій половині XVI ст. (близько 1570 р.) з`являється, так званий “Великий Чертеж земли Русской” – перша детальна гідрографічна карта Східної Європи. В межах України вона охоплювала гідрографічну мережу басейну Сіверського Дінця та лівобережжя Дніпра аж до Криму та Приазовських степів. Та науковці не стояли на місці, “Великий Чертеж” значно доповнювався та уточнювався. Одне з таких доповнених видань було опубліковане Н.І. Новіковим у 1773 р. під назвою “Давняя Российская гидрография”, що включала в себе опис річок, протоків, озер, колодязів Московської держави з вказанням міст, що знаходились поблизу них та відстанями між ними.
Вже у XVI – XVIІ ст. завдяки послам, що мандрували до Криму, були досить детально розвідані шляхи по Сіверському Донцю, Конці та Молочній, також по степах Приазов`я та Присивашшя.
Дослідниками південної та східної частин України, починаючи з кінця XV ст., стають вільні запорозькі козаки. Із своїх походів вони часто поверталися приазовськими річками, зокрема Міусом та Кальміусом. Запорізьким козакам досить добре була відома вся гідрографічна мережа півдня України від Дунаю до Дону. Невеликі річки, озера та джерела були в них на усному, можливо навіть на письмовому та картографічному рахунках. Не без їхньої участі був складений у 1627 році в Москві “Чертеж по украинским и черкасским местечкам от Москвы до Крыма”.
Перші інструментальні гідрографічні зйомки у прилеглих до України районах та в її межах проводяться у 1696 р. під час плавання Доном, Азовським морем та Керченською протокою корабля “Крепость”. У цьому ж році була складена карта північної частини узбережжя Азовського моря від Міусу до Дону. Друга ж чверть XVIIІ ст. ознаменувалася більш поглибленним вивченням і картуванням території України та пов`язаних з цим зйомками її річкової мережі.
У 1745 році Географічний департамент академії наук видав атлас, складений з 19-ти карт. У ньому були представлені дані зйомок та уточнення старих карт, що були проведені під час війни з Туреччиною (1735 – 1739 рр.). В результаті дослідження та зйомок під час маршів була складена карта півдня України, яка потім мала назву “Карти театру воєнних дій” та карта Криму. Тут же на картах наводяться короткі характеристики річок, що впадають в Азовське море та лимани на відрізку від Сивашу до Дону; надані відомості щодо якості води, додається опис деяких рослин.
До 80-х років XVIІІ ст. відносять складання цілої низки топографічних описів намісництв та губерній у східній частині України. Там приводяться детальні матеріали про річки, що протікають територіями намісництв, озера без виключення малих річок, а місцями і стариць по заплавах великих річок, свідчення щодо можливостей та термінів судноплавства. Вже наприкінці XVIІІ ст. видаються атласи, до змісту яких входять карти Російської імперії більш ніж на 40 аркушах з детальною гідрографічною мережею.
Під час Першої світової війни, а далі громадянської роботи по дослідженню рік Приазов`я були припинені.
За радянських часів вивченню водних ресурсів, зокрема басейнів річок, починає приділятися все більше і більше уваги. Зйомками та описанням деяких річок Приазов`я та Донбасу починає займатися Управління гідрометеослужби УРСР та його науково-дослідницькі організації. Однією з таких організацій з 1930 року стає Гідрометеорологічний інститут. Зокрема ним ще у 1925 –1927 рр., був складений “Каталог річок басейну України”, де вперше були наведені короткі гідрографічні описи кожної річки. З 1926 р. першочергову роль у вивченні водних ресурсів відіграє Інститут водного господарства України, що у 1934 р. був включений в систему інститутів Академії Наук України.
У 1944 – 1946 та 1956 рр. проведено гідрографічний аналіз та узагальнення гідрологічних матеріалів більше ніж 35 річок Приазов`я. Інститутом гідрології та гідротехніки АН УРСР був складений перелік річок України, довжиною більше 10 км, та надані їх основні гідрографічні характеристики.
|