|
|
Скачати 2.55 Mb.
|
(пізніше) я щойно прочитав книжку, яку бачило чоловік п'ятсот, не більше (чомусь дрижать руки) З тих, шо бачили, читала лише третина всьо зовсім не так, як ми думаємо В упор не так. запам'ятати БОГИ СИВОЇ ДАВНИНИ / ВЕЛИКІ ДРЕВНІ напевне, я більше лягати спати не буду 1. Усе залишалось таким самим. Учні, викладаня. Зимнішало, а дні коротшали. У квартирі було холодно, бо виключили ще й опалення. Не було світла, вулиці порожніли. Львіський поет декадент Влодко Реланіум (в дещо інших колах більш відомий як Данко Еленіум), писав: "Настала та пора, коли надто холодно, щоб було тепло, та все ще надто тепло, щоб було дійсно холодно". Гори, як завше, випромінювали вічність. Змінювалося тільки місто. З плином часу вулиці просякали невиразним страхом. Так, напевне, ЦЕ приходило з вітрами з гір та з голодними запахами із далеких темних зірок. 2. У ніч, коли Банзаю приснилось останнє усвідомлене сновидіння про Бібліотеку (а це було в середу, 19 жовтня), він несподівано прокинувся посеред ночі. Банзай скинув із себе ковдру й тонкий коцик і виглянув надвір. Вуличку затопило ефірним холодом і крихким місячним світлом. Навколо місяця утворилося бліде, з відблиском, гало, яке віщувало негоду. Банзай глянув униз. Серце різко кольнуло й швиденько забилося. На вкритому інеєм хіднику стояв Корій і, задерши голову, дивився в небо. Несподівано погляд чоловіка перемістився із зірок на шибу, де біліло обличчя Юрка. Його очі майже фізично вчепились у того гачкуватими кігтиками. Банзай облизав губи. Під сонячним сплетінням палав вогонь. Корій повільно відірвався від асфальту й поплив угору повітрям прямісінько до Банзаєвого вікна. Навколо чоловіка, здавалося, загусала темрява, обволікуючи Корія у чорну рясу. Губи помітно ворушились, промовляючи нечутні слова. Він порівнявся з Юрком і хижо глянув йому у вічі. Банзай відчув, як його м'язи перетворюються на вогке дерев'яне волокно. Його спаралізувало. Корій посміхнувся. Білки його очей були чорними від крові. Свіжа чорна цівка збігала з вух по шиї за комір сорочки. — Вар'гар Йог Сотот! СИЛА! Нарешті у мене! Гій'я Йог Сотот! Гій'я вагх'лах! Вагх'лах Йог Сотот! Ше все попереду! — вигукнув він. Пітьма остаточно заволокла його, наче павутина. Корія вже зовсім не було за нею видно. Темний кокон рвучко стрибнув у височінь, наче чорна комета. Банзай сидів на підлозі кімнати, притискаючись спиною до стіни. Він тяжко дихав, не відводячи погляду від вікна. Скрипнув паркет, і Банзай неголосно скрикнув. Його тілом тіпало на всі боки. 3. Останній тиждень був дуже напруженим, але позитивно. Тому що остання субота місяця — це День коледжу, та ще плюс річниця, п'ять років. Відразу після річниці — Гелловін, який тут був у пошані. Невідомо хто і невідомо якими методами випросив у пана Андрія дозвіл аж на 3 (три) вечірки: попсова дискотека, рок сейшн та електронна трансова вечірка для габерів та синтетиків на кшталт Семпльованого. Сам захід — День коледжу як такий — складався з різного роду сценок, всіляких декламувань віршиків та інших милих бздур. Банзаїв клас готував власний виступ. Семпл та Павук скооперувалися і готували окремий проект. Дарця у цьому всьому участі не брала. Отож, остання субота відкривала концертом усю церемонію: того ж вечора — ґрандіозна дзіска party для гопів, понеділковий вечір — tylko rock, вівторок — Гелловін та електронна альтернатива. Банзаю дуже кортіло дізнатися, який то такий номер готують Ті Двоє, тож він вирішив піти. Юрко був і сам не проти шокувати чимось таким публіку, навіть уже виношував певні думки, проте наразі це були всього лиш думки. 4. П'ятниця завжди була кльовим днем. Особливо, коли все о'кей, завтра уроків немає, а лекції закінчились півгодини тому. Банзай був щасливим — для нього щастям було усе те, що не стосувалося нещасть. А наразі все й справді було о'кей: сни про Бібліотеку закінчилися (навіть якщо останній сон про Корія був ну просто жахливим), все, що він почерпнув ТАМ, успішно забулося, ззовні зимно, всередині тепло, їж кекс, май секс, як казав один мудрець, — і все складеться само собою. Банзай навчився тішитися моментом. Він вирішив трохи прогулятися перед тим, як повертатись у квартиру. Юрко попрямував до площі у середмісті, минаючи якусь кам'яну кобітку, що сиділа у йогівській позі Ваджрасана і символізувала скорботу матері за загиблими синами на Другій світовій (список наводиться). Аджна чакра кобітки була необережно затулена невідомої породи квіткою, судячи з усього, цвітом беладонни. Він прямував у жовтий смуток парку. Було повно холодного болота, над парком сіріло смурне небо, яке, здавалося, випромінювало депресію, меланхолію і тугу. Він уже вкотре думав про Дарцю, про те, що вона приходила до нього відтоді лише раз... Він сів на тверду лавку і закинув ногу на ногу. Все було майже як у "Jethro Tull": сіре шапіто неба, дівчатка (яких тут не було... тут узагалі нікого не було), що грають у бадбінтон, акваланг, мій друже, чи ти пам'ятаєш туманний мороз грудня? "Так, я пам'ятаю", — відповів собі Юрко. Почав накрапати дрібний дощ. Він устав і поплівся додому. 5. У суботу "Оленяча Шкура" вирувала від збудження. Банзай пропихався через юрми дітлахів у білих сорочках (чорних шкіряних "косухах"), напрасованих штанцях (подертих джинсах), які ганяли з букетами квітів у руках, носили у спортзал, де мало відбуватися дійство, парти й крісла, казав знайомим "Добридень" чи "Привіт" або ж просто тис невідомо чиї простягнуті ґраби. Його погляд натрапив на Дарцю, яка похмуро стояла поряд з іншими дівчатами. Дарця побачила його й помахала пальчиками, радісно посміхаючись. Так, ніби у них тепер була спільна таємниця — як то, власне, і було насправді. Дарця була одягнута в те саме, що й учора: запраний джинсовий комбінезон на шлейках та м'яка футболка на довгий рукав. Банзай знав по собі, що у такому строї було якраз супер: не зимно, не душно і вільно рукам. Коло вікна при спортзалі стовбичила група його майже ровесників, які робили тут невідомо що. Можливо, прийшли зустріти старих знайомих та відчути ностальгію за старими часами. Банзай підійшов до тусівки й привітався з кожним окремо. Він добре знав їх усіх — Ґаден, що не полінувався приїхати з утопічно нереального містичного Баден Ґадена — міста поетів, дармових гетер та антикваріату, Шкряб (він же д'Армограй), котрий розважав публіку необітницькою лірикою, Флойд Морфінський, Каспер, Несквік, Ржепа, Дімочкінс та Скід. Дімочкінс, представляючись, завжди говорив: "Привіт, мене звати Дімочкінс, я написав "ВОРС" і лабаю "Коноплю". Зрештою, кожен із вас знає, хто такий Дімочкінс. Дімочкінса знають усі. Хтось пустив чутку, що на виступ має прибути сам Влодко Реланіум (чи то пак, Данко Еленіум). Про всяк випадок, шанувальники захопили зі собою по збірочці його поезій у прозі для автографа. Трішки потусувавшись зі старими друзями, Банзай зайшов до спортзалу. Відразу при вході стояла зграйка гопніків — пацанів та пацанок. Серед них була і Риба Сонце. Поки Банзай стояв коло дверей, вишуковуючи очима вільне місце, почув, як говорить леґендарна Іра Коркуша: — А еті будуть? — Риба трохи відхилилася назад і зробила жест, що мав би імітувати рухи диск жокея на вечірці, котрий крутить вінілову платівку. В Іри це дуже нагадувало дівочу мастурбацію. Банзай зайшов, його зауважили, і балачка відразу ж затихла. За спиною почув голос Риби Сонце: — Фу, нєнавіжу єго. Как наркаман. Юркові замахав Діма, кажучи тим самим, що приготував містечко. Волею неволею довелося сідати в один із передніх рядів, зарезервованих для викладацької еліти та ведунів. Усі повільно засмокталися у зал. На сцену вийшов пан Андрій; відкашлявшись, він промовисто замовчав. Пан Андрій мовчав так довго, що, здалося, надумав повторити нашумілу п'єсу "3.24" (це коли піаніст нерухомо сидить перед фортеп'яном і виконує ТИШУ; ТИША, у свою чергу, виконується глядачами, їхнім бурмотінням, шепотом, плямканням, скреготом, рипінням крісел і т.д.); виявляється, він лише хотів, щоб усі заткнулися. Нарешті стихло все, тільки було чути, як Дімочкінс тихенько підвиває свою "Коноплю" десь у задніх плебейських рядах. Почалася довга, занудна, патетична, еклектична та вельми безсенсовна промова, що місцями через невдало гостру сатиру нагадувала викривальну філіпіку (учительки англійської мови, яких філіпіка викривала одну за одною, зривалися з місць і з плачами вибігали із спортзалу; пан Андрій лише знизував плечима, ніби кажучи: "Ох уже це жіноцтво!"). Призерам олімпіад вручили по конвертику з батьками Хмелями всередині, чемних погладили по голівці, а нечемним, як то кажуть, добре дали по сраці. Далі почалися занудні й не дуже виступи різних класів, які збурили у Банзая емоції лише двічі. Вперше — тоді, коли на сцену вийшло троє хлопців (добре відомий усім Юрко Ржепецький, автор слів, — серед них) і заспівало доброї повстанської пісні: Десь під Львівським замком Старий дуб стояв, А під тим дубочком Неформал лежав. Він лежить, не дише, Він неначе спить, Золоті кучері Вітер шелестить. Як ти був маленьким, батько хіпував, У подертих джинсах Містом вишивав. Було вас у батька П'ятеро синів: Перший був скінхедом, Другий — роккабіл... Друга несподіванка була радше драстичною, аніж алеґоричною. Невеличкий хор хлопчиків переспівувався з невеличким хором дівчаток російською. "Падаждьом маю маму?" — запитували дівки. "Падаждьом. Тваю мать"... — відповідали хлопаки. Банзаю страшно захотілося кинутись на сцену й покусати зубами якомога більше співаків. Але так файно покусати, так, щоб потім шви накладали. Шоб знали. Поки все точилося мляво, Банзай пригадував учорашній вечір. Роблячи вигляд, ніби щось гризе його у шию, Юрко постійно крутив головою, шукаючи очима Дарцю. Нарешті почалось ВОНО. Ведунка старшокласниця з 11 В оголосила, що зараз виступлять Роман Малаялам та Андрій Семпльований. Дівчина нахмурила чоло, потім трохи примружила очі, розбираючи назву номера: — Експериментальний... альтернативний танок балет "Лісова пісня". Після того буде читати свій вірш Андрій Семпльований. Банзай враз перестав крутитися і випростався у кріслі. Він весь перетворився у слух і зір. З динаміків захарчала зловісна музика. Це нагадувало звучання сотні включених дрельок, якими грають на електрогітарі. Юрко нутром здогадався, що то мила вуху Семпльованого "KMFDM". З за куліс на сцену випливли Павук та Семпл, обидва переодягнені на мітичних пост панкових індустріальних створів — Чахлика Невмирущого та Вужика Вогнепального. Семпльований, що виконував роль Вужика, мав натягнутий на голову протигаз без фільтрової камери. Він люто крутив своїм хоботом, витанцьовуючи складні піруети. Павук, у довгій чорній накидці на голе тіло, почергово накладав на різні виступаючі частини тіла ґумовий жгут і прикидався, ніби робить собі укол брудним багаторазовим шприцом. Потім почав набирати з чашечки Петрі розведений водою кетчуп і порскати імітацією крові на Вужика, цілячись у скляні протигазові очі. Вони кружляли один навколо одного в експериментальному танку, а коли музика сягла апогею, перевернули столи зі шприцами та чашками Петрі й зникли за кулісами. Весь зал сидів кам'яно тихо. Із заднього ряду почувся голос Дімочкінса: — Скід, маєш шось покурити?.. Поступово барви повернулися на обличчя глядачів, і серця знову забились у тахікардійному ритмі. Але на сцену повторно з'явився Семпльований, правда, уже без протигазу та шприців. — Віршик називається... — він несміло м'яв папірці в руках, — ммм... Мантра порту Ґоа. Ода останньому бітнику. Гм м м... Семпльований набрав повні груди повітря і почав тягуче читати: — Веселись у подяку, як джміль у баку, або ніж у сраку, радій запаху смаку й гіркоті гаку, молись морфієм, колись торієм, синьою манною і дикою Ганною, що на світанні у голому вбранні відкрила волання мастурбування та підглядання, на крові гадання про дивні тарени й прозорі терпени; у жодному разі у вузенькому пазі ерекція сильна, рефлексія пильна у важкому полі, на Голгофі, в стодолі, радіти спермі на свинофермі, що з'їдає дітей, де гриби проростають, волають, літають, блукають, кінчають сивими соплями сонних сичів. Старий, це такий різновид і підвид мудаків, козаків і гопів, що гопіють, потіють, блукають, літають і лають, і лижуть, ковтають солодкі сунички кліторів дівчат. Тішся днем, їздь конем, лютим шорохом, сипся порохом, гаком баком скаком безнадії (нею наповнена шафка №2 в кінці по коридору). Коаксил, мастодонт, імбецил, правий фронт. Волокно рудих світанків від жовтої брами і Барми і поганої карми, від наглої смерти і паскудного жертя, від холодного сексу і прокислого кексу (не їж кекси; крем — це застигла бича сперма, вона гірчить і погано пахне); бажанням нидіти й проханням сидіти, сідати й стояти, ловити й лапати, любити блювати й блювати любов'ю й застиглою кров'ю від застарілих внутрішніх кровотеч і банальних втеч навсібіч. На всі бач. Так. Я бач', як вони кохались у ванній, у зимному стіканні крові між її кахлевих ніг. Порт Ґоа, порятуй мене від параної. Ви всі — Анти Ної, лиш я Гіпер Каїн Порт Ґоа, візьми мене до себе. Від диких таїн смачних окраїн, ласі сідниці та лисі спідниці. Там сходяться її кахлеві ноги, як ножиці у пропасниці однокласниці, над прірвою і сонною видрою з мокрою гідрою, з гідрами днів у відрах дощів, нічних багатих плащів, що переслідують мене. Порт Ґоа, порятуй мене від них. А від тих, хто притих і розпух, як отруйний пампух: тебе проковтне лисий пастух, що протух, як євнух, як сертак (все не так!). Волопас, гідропонік та просто мудак |
| Любко Дереш Культ Напружена інтрига, динамічний сюжет, яскраві образи, вишуканий гумор – ось складові його успіху. В той же час «Культ» став своєрідним... |
Аннотация: Один з перших романів ще зовсім юного автора, в якому... «моди» — усі мотиви, актуальні для світу підлітків, Дереш розгортає через аморальність, до якої ставиться без надмірної критики.... |
| 1. Для кого із зазначених письменників 19 ст характерні такі риси... Для кого із зазначених письменників 19 ст характерні такі риси світогляду, як щира народність, християнське милосердя, співчуття... |
ЧИГИРИНА ОЛЕКСІЯ Під лозунгом відтворення строю Ликурга проводились в 3 віці до нашої ери реформи царів Агіса IV та КлеоменаIII. В Спарті існував... |
| Літературний процес 1960-1990 рр. Поглиблення й урізноманітнення... Лютий 1956 – ХХ з’їзд КПСС, на якому розвінчано культ Сталіна і з якого починається т зв. «хрущовська відлига» |
План Філолофсько-теологічний і науковий підходи до питання походження... Первісні й примітивні форми релігійного життя: тотемізм, табу, магія, фетишизм, анімізм |
| Ѧ КУЛЬТ ВЕЛЕСА. ПОКРОВИТЕЛЬ ВОЛХВІВ ѧ Велес ("Небесний бик") з'явився,... Володимировим богам, ремісники влаштовували релігійні обряди біля статуї Велеса (Волоса). До речі, одна з вулиць на Подолі і досі... |