Лист №4/18-Г-219 від 27. 10. 2008 р. Видавничий будинок ММД Мелітополь 2008
|
|
Скачати 5.26 Mb.
|
в онтогенезі 4.1. Нервова система, її біологічне значення Нервова система регулює, координує, погоджує діяльність усіх органів і систем організму, забезпечує функціонування організму як єдиного цілого. Нервова система забезпечує оптимальне пристосування організму до змін навколишнього середовища, підтримує гомеостаз, а також складає матеріальну основи психічної діяльності: мислення, пам’яті, емоцій, мовлення та складних форм соціальної поведінки. Ні один процес в організмі людини не відбувається без участі нервової системи, будь то рухи тіла, зорові чи слухові відчуття, спілкування або мислення, сон, дихання та інші процеси. В онтогенезі нервова система розвивається з ектодермального зародкового листка і вже стають помітними майбутні частини головного мозку – три міхурі . Спочатку утворюється нервова пластинка, яка перетворюється на жолобок із піднятими краями. Краї жолобка потім утворюють замкнену нервову трубку, з нижнього відділу утворюється спинний мозок. На третьому тижні внутрішньоутробного періоду з верхнього відділу її утворюються три первинні мозкові міхури: передній, середній і задній (ромбоподібний). На 5-му тижні відбувається ділення поперечною борозною переднього і заднього міхурів ще на дві частини, завдяки чому утворюється 5 мозкових міхурів, з яких формуються п’ять відділів головного мозку: з п'ятого мозкового міхура утворюється довгастий мозок, із четвертого – задній мозок, до якого належать вароліїв міст і мозочок, з третього - середній мозок, із другого - очні міхури і проміжний мозок, із першого – великі півкулі головного мозку (кінцевий мозок – кора півкуль і підкіркові ядра). Загальний план будови нервової системи. За топографічним принципом у нервовій системі людини розрізняють центральну нервову систему і периферичну. Центральна нервова система складається з головного і спинного мозку. Головний мозок міститься всередині черепа, а спинний мозок - у хребетному каналі. Головний і спинний мозок складається з сірої і білої речовини. Сіра речовина утворена тілами і дендритами нейронів, біла речовина утворена аксонами нейронів. До периферичної нервової системи належать 12 пар черепно-мозкових нервів і 31 пара спинномозкових нервів, їх сплетіння, корінці, нервові вузли, або ганглії, які лежать у всіх відділах тіла людини. Згідно анатомо-функціональної класифікації, єдину нервову систему умовно розділяють на соматичну й автономну (вегетативну). Соматична нервова система (від грец. soma - тіло) складається з чутливих, рухових і змішаних нервів. Вона іннервує шкіру, опорно-руховий апарат. До автономної (вегетативної) нервової системи (від грец. autos - сам) відносяться симпатичні та парасимпатичні нерви, які іннервують всі внутрішні органи, залози внутрішньої і зовнішньої секреції, серце і судини, тобто органи, що здійснюють вегетативні функції в організмі (травлення, дихання, виділення, кровообіг тощо). Вегетативні волокна підходять і до скелетних м'язів, але вони не викликають у них скорочення, а активізують у них обмін речовин, виконуючи трофічну функцію. Автономна нервова система забезпечує трофіку центральній нервовій системі. Центри автономної нервової системи розташовані в стовбурі головного і спинного мозку, а периферична частина складається з нервових вузлів і волокон (рис. 7). Тіла центральних парасимпатичних нейронів містяться в довгастому і середньому відділах головного мозку і спинному мозку. Після виходу з мозку відросток закінчується в нервовому вузлі. Відростки клітин, що знаходяться в периферичних нервових вузлах, ідуть у внутрішні органи. Шлях від нервового центру до органу, іннервація якого здійснюється автономною нервовою системою, складається з двох нейронів.  Рис. 7. Схема вегетативної нервової системи: А – схема периферичної нервової системи; Б – іннервація внутрішніх органів симпатичною нервовою системою; В – іннервація внутрішніх органів парасимпатичною нервовою системою Волокна ж соматичної нервової системи від центральної нервової системи доходять не перериваючись до органу, який вони іннервують. Волокна автономної (вегетативної) нервової системи мають низьку збудливість і невелику швидкість розповсюдження нервових імпульсів, яка дорівнює 1-30 м/с. Автономна (вегетативна) нервова система розділяється на симпатичну (від лат. sympathes - співчутливий, дружній) і парасимпатичну (від лат. префікса para - суміжність, sympathes - співчуваючий, дружній). Центри симпатичної частини автономної нервової системи розташовані в грудних і поперекових сегментах спинного мозку (від грудного до I-IV поперекового). У бічних рогах сірої речовини спинного мозку лежать тіла нейронів, аксони яких виходять із спинного мозку у складі передніх корінців та у вигляді окремої гілки прямують до симпатичного стовбура. Кожен симпатичний стовбур складає ланцюг нервових вузлів, сполучених один з одним. Симпатичні нерви іннервують усі органи і тканини організму (прискорюють і підсилюють скорочення серця, розширюють зіниці, підвищують кров'яний тиск, підсилюють обмін речовин тощо. З довгастого мозку виходять парасимпатичні волокна 7-9, 10, 12 черепних нервів. Головна маса парасимпатичних волокон, які йдуть із довгастого мозку, покидають його у складі блукаючого нерва. Його волокна іннервують органи шиї, грудей, живота. У спинному мозку парасимпатичні нервові центри розташовані від 2 до 4 крижових сегментів. Ганглії парасимпатичної частини автономної нервової системи розміщені в стінках внутрішніх органів. Внутріорганні ганглії блукаючого нерву розташовані в м’язових стінках серця, бронхів, стравоходу, шлунку, кишок, жовчного міхура, сечового міхура, а також в залозах зовнішньої і внутрішньої секреції. Більшість внутрішніх органів мають подвійну іннервацію симпатичної і парасимпатичної нервових систем. Симпатична частина автономної нервової системи сприяє інтенсивній діяльності організму, особливо в екстремальних умовах, коли потрібна напруга сил. Парасимпатична частина автономної нервової системи сприяє відновленню втрачених організмом ресурсів, забезпечує нормальну життєдіяльність людського організму в стані спокою і під час сну (уповільнює скорочення серця і зменшує їх силу, звужує зіниці, знижує кров'яний тиск). Рефлекторні реакції підтримки артеріального тиску на відносно постійному рівні, теплорегуляція, прискорення і посилення серцевих скорочень у процесі м’язової роботи пов'язані з діяльністю автономної нервової системи. Усі відділи автономної нервової системи регулюються вищим вегетативним центром, розташованим у проміжному мозку. До центрів автономної нервової системи поступають імпульси від ретикулярної формації стовбура мозку, мозочка, підгір'я, підкіркових ядер і кори великих півкуль. Вегетативна нервова система є функціонально сформованою вже на першому році життя дитини. Проте розвиток її і удосконалення продовжується довгий час і відбувається одночасно з розвитком центральної нервової системи. У новонароджених симпатичний і парасимпатичний відділи вегетативної нервової системи сформовані повністю. Однак переважає вплив симпатичного відділу, який зберігається впродовж 6-7 років після народження. У процесі дозрівання структур мозку, посилюється вплив вегетативної нервової системи на діяльність внутрішніх органів. Для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку характерна неповна врівноваженість симпатичного і парасимпатичного відділів, щодо впливу їх на органи, які вони іннервують. До 7 років у дітей переважає вплив симпатичної нервової системи, тому часто може спостерігатися порушення ритму дихання і серцевої діяльності, звуження зіниці, підвищена пітливість, особливо у фізично ослаблених і хворих дітей. Проте є діти, у яких переважає вплив парасимпатичної нервової системи, тому спостерігається підвищена збудливість нервів, які регулюють діяльність серця і кровоносних судин. У таких дітей спостерігається блідість і сухість шкіри та слизових оболонок, мерзлякуватість тощо. 4.2. Структурно-функціональна організація нервової системи Основною структурною і функціональною одиницею нервової системи, яка сприймає, переробляє і передає інформацію у вигляді нервового збудження є нервова клітина або нейрон (від грецьк. neuron - нерв). За допомогою нейронів нервова система здійснює взаємозв’язок органів і систем між собою, організму з навколишнім середовищем. Нейрон має тіло (сому) і відростки: аксон, який проводить збудження від соми і дендрити, які проводять збудження до соми (рис. 8). Тіло нейрона, або сома, має мембрану, ядро з одним або декількома ядерцями, де знаходиться генетичний матеріал (молекули ДНК і РНК), цитоплазму з органоїдам: рибосомами, апаратом Гольджі, ендоплазматичною сіткою, нейрофібрилами. Нейрофібрили розміщуються густою сіткою в тілі нейрона і паралельно у відростках для транспорту речовин нервовими клітинами. Дендрити – багаточисленні відгалужені відростки довжиною до 0,5 мм, гілочки яких покриті мікроскопічними виростами – шипиками. Шипики збільшують поверхню контактування з іншими нейронами, їх число збільшується у процесі навчання. Аксон (нейрит) – відросток довжиною від 1 мм до 1 м, закінчення якого розгалужується на багаточисленні гілочки, що утворюють до 100 тисяч контактів – синапсів із тисячами нервових клітин. На ранніх стадіях ембріонального розвитку для нервової клітини характерна наявність великого ядра, оточеного незначною кількістю цитоплазми. На 3-му місяці внутрішньоутробного розвитку починає рости аксон, пізніше зростають дендрити нейронів. За функцією нейрони поділяють на аферентні, еферентні та вставні. Аферентні (чутливі, рецепторні, або доцентрові) – нерви, які від рецепторів сприймають збудження і передають у ЦНС. Еферентні (рухові, ефекторні, або відцентрові) – нерви, які посилають нервові імпульси до виконавчих органів. Вставні (проміжні, асоціативні, або інтернейрони) – нейрони, які розташовані між аферентними й еферентними і пов’язують їх між собою. За будовою нейрони бувають: уніполярними (однополюсними), які мають один відросток; біполярними (двополюсними), які мають два відростки; мультіполярними (багатополюсними), які мають багато відростків і псевдоуніполярними. Останні складають основну масу нервової системи.  Рис. 8. Схема будови нейрону та утворення контактів між ними: 1 – тіло нейрона (сома); 2 – ядро; 3 – дендрит; 4 – аксон; 5 – мієлінова оболонка; 6 – синаптичне закінчення аксона; А – зона сприйняття та інтеграції інформації; Б – зона генерації нервового імпульсу; В – зона проведення нервового імпульсу; Г – зона передачі нервового імпульсу За функціональним призначенням нервові закінчення дендритів та аксонів поділяються на чутливі – рецептори, рухові – ефектори і синаптичні закінчення. Рецептори (від лат. receptor - той, що сприймає) – це чутливі нервові закінчення, які сприймають різного роду подразнення. Екстерорецептори (від лат. ехter - зовнішній, receptor - той, що сприймає) – рецептори, які сприймають подразнення із зовнішнього середовища (рецептори шкіри, сенсорних систем). Інтерорецептори (від лат. interior - внутрішній, receptor - той, що сприймає) – рецептори, які сприймають подразнення із внутрішнього середовища (рецептори внутрішніх органів, кровоносних судин). Пропріорецептори (від лат. proprius - власний, особливий, receptor - той, що сприймає) – інтерорецептори, які сприймають збудження від м’язів і суглобів та сигналізують про положення і рух тіла. Вісцерорецептори - інтерорецептори, які сприймають збудження від внутрішніх органів і кровоносних судин. Нейроглія утворена гліальними клітинами, які розташовані між нейронами, що виконують для них покривну, захисну й опорну функції і в сукупності з якими складають нервову тканину мозку. Ефектори – моторні закінчення аксону рухових клітин соматичної і вегетативної нервової систем, які передають нервовий імпульс до працюючих органів – поперечносмугастих і гладких м’язів. Відросток нейрона, покритий оболонками, називають нервовим волокном. Скупчення відростків нервових клітин – нервових волокон, вкритих сполучнотканинною оболонкою, називається нервом. Із великої кількості нервових волокон утворюються нерви і провідні шляхи ЦНС. Нерви, якими збудження спрямовується до ЦНС, називаються доцентровими, або аферентними. Якщо у складі нерва є нервові волокна, які передають збудження з центральної нервової системи (ЦНС) до іннервованого органу, то такі нерви називають відцентровими, або еферентними. Більшість нервів змішана. Нервові волокна вкриті мієліновою оболонкою, називаються м’якотними, не вкриті - безм’якотними. Усі рухові та чутливі нерви складаються з м’якотних волокон. Мієлінова оболонка складається з жироподібних речовин і білків, є ізолятором, сприяє швидкому і чіткому проведенню нервових імпульсів на сусідні паралельні нервові волокна. Мієлінова оболонка покриває осьовий циліндр не суцільним шаром, а через кожні 0,5-2 мм переривається і залишає відкритими його вузенькі ділянки. У них виникають послідовні нервові імпульси, які через мієлінові сегменти стрибкоподібно розповсюджуються вздовж нервового волокна. Мієлінізація нервових волокон або утворення мієлінових оболонок починається на 3-му місяці внутрішньоутробного розвитку і в основному завершується до трьохрічного віку дитини. Зростання мієлінової оболонки й осьового циліндра нейронів продовжується надалі, що веде до підвищення швидкості проведення збудження по нервовим волокнам і зростанню збудливості самого нейрону. Спочатку мієліном покриваються периферійні нерви, потім волокна спинного і, нарешті, головного мозку. У перші місяці життя в новонародженої дитини рухи не координовані, що пов’язано з недостатньою мієлінізацією нервових волокон. Мієлінізація нервових волокон, розташування шарів кори, диференціювання нервових клітин завершуються до 3-х років. Надалі кількість асоціативних волокон збільшується та утворюються нервові зв'язки. Синаптичні закінчення, або синапси (від грец. tynapsis - зв'язок) – місця контакту двох нейронів, у яких відбувається передача збудження від однієї клітини до іншої. Синапс утворений двома мембранами – пресинаптичною, яка знаходиться на нервовому закінченні аксона та має вид ґудзиків, кілець, бляшок, і постсинаптичною, яка міститься на тілі або дендритах нейрона, до якого передається нервовий імпульс (рис. 9.). Між двома мембранами знаходиться синаптична щилина. Збудження в хімічних синапсах відбувається за допомогою медіатора – хімічної речовини, що передає збудження або гальмування однієї клітини на іншу, і який знаходиться у синаптичних мішечках синаптичної бляшці.  Рис. 9. Схема будови синапса: 1 – нервове волокно (аксон); 2 – синаптичні пухирці; 3 – синаптична щілина; 4 – хеморецептори пістсинаптичної мембрани; 5 – пістсинаптична мембрана; 6 – синаптична бляшка; 7 – мітохондрії За способом передачі нервових імпульсів, крім хімічних синапсів, існують електричні, у яких імпульси проходять у вигляді електричних сигналів. Найбільш важливою функціональною властивістю хімічних синапсів є одностороння провідність нервового імпульсу – від пресинаптичної до постсинаптичної мембрани. Нейромедіатори виділяються закінченнями аксонів і поділяються на швидкодіючі (ацетилхолін, норадреналін, амінокислоти тощо) та повільнодіючі (гіпоталамозбуджуючі гормони, гіпофізарні пептиди тощо). За характером впливової дії на наступну нервову клітину, синапси поділяють на збуджуючі (ацетилхолін, норадреналін, глютамінова кислота тощо) та гальмівні (гамма-аміномасляна кислота і гліцін). Так, ацетилхолін і норадреналін беруть участь у регуляції фізіологічних реакцій організму на фізичне навантаження і є збуджуючими нейромедіаторами, але в залежності від рецепторів, які викорстовуються, можуть гальмувати деякі парасимпатичні нервові закінчення. Нейро-нейрональні синапси можуть бути аксо-соматичні, аксо-дендритичні, аксо-аксональні, коли здійснюються контакти аксонів із сомами та дендритами нейронів і контакти аксонів між собою. Один нейрон може утворювати до 100 тисяч синапсів на багатьох нервових клітинах, а на одній нервовій клітині може знаходиться до 100 тисяч синапсів від багатьох інших нейронів. Зв’язок між нейронами здійснюється за допомогою синапсів, а зв’язок їх з м’язовими волокнами за допомогою нервово-м’язових сполучень, які виконують таку ж функцію, що і синапси, але імпульс у них сприймає м’язове волокно. У дітей раннього віку в синапсах виділяється менше медіатора і він швидше витрачається, тому працездатність їхньої нервової системи, внаслідок швидкого настання втоми, знижується швидше, ніж у дорослих. |
Схожі:
|
РОЗПОРЯДЖЕНН Я Кіровоградської облдержадміністрації від 5 березня 2008 року №27-219/5 та наказу начальника управління у справах сім’ї, молоді та... |
Монографії (з 2008 р.) Бистрова О. О. Слово – образ – символ в художньому тексті: (моногр.). – Дрогобич: Редакційно-видавничий відділ ДДПУ, 2008. – 201... |
|
ГОСПОДАРСЬКИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ ОВУ, 2007 р., N 52, ст. 3476, від 9 січня 2007 року N 549-V, ОВУ, 2007 р., N 8, ст. 276, від 17 вересня 2008 року N 514-VI, ОВУ,... |
ЗАКОНУКРА Ї Н И Додатково див. Рішення Конституційного Суду N 10-рп/2008 ( v010p710-08 ) від 22. 05. 2008 } |
|
ЗАКОНУКРА Ї Н И Додатково див. Рішення Конституційного Суду N 10-рп/2008 ( v010p710-08 ) від 22. 05. 2008 } |
ЗАКОНУКРА Ї Н И Додатково див. Рішення Конституційного Суду N 10-рп/2008 ( v010p710-08 ) від 22. 05. 2008 } |
|
ЗАКОНУКРА Ї Н И Додатково див. Рішення Конституційного Суду N 10-рп/2008 ( v010p710-08 ) від 22. 05. 2008 } |
ЗАКОНУКРА Ї Н И Додатково див. Рішення Конституційного Суду N 10-рп/2008 ( v010p710-08 ) від 22. 05. 2008 } |
|
ЗАКОНУКРА Ї Н И Додатково див. Рішення Конституційного Суду N 10-рп/2008 ( v010p710-08 ) від 22. 05. 2008 } |
ЗАКОНУКРА Ї Н И Додатково див. Рішення Конституційного Суду N 10-рп/2008 ( v010p710-08 ) від 22. 05. 2008 } |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua