Сутність, значення та характеристика пасивів

Скачати 259.81 Kb.

Назва	Сутність, значення та характеристика пасивів
Сторінка	3/3
Дата	19.03.2013
Розмір	259.81 Kb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Банк > Документи

1 2 3

Методи управління залученими коштами банку

Залучені кошти є найбільш значною частиною пасивів банку, яка в кілька разів перевищує його власні кошти. Фактично залучені кошти - це основне джерело формування ресурсів комерційного банку, які спрямовуються на проведення активних операцій.

До залучених коштів банку належать залишки коштів на поточних, бюджетних та розрахункових рахунках клієнтів, ощадні та строкові вклади фізичних і юридичних осіб, вклади до запитання, різні види депозитних рахунків, таких як умовні, заставні, брокерські, цільові депозити, депозити в іноземній валюті, а також кошти на кореспондентських рахунках інших банків. У банківській практиці всі рахунки клієнтів, відкриті в банку, у цілому називають депозитами, а залучені кошти - депозитними зобов’язаннями.

Метою банківського менеджменту у сфері управління зобов’язаннями банку є залучення достатнього обсягу коштів з найменшими витратами для фінансування тих активних операцій, які має намір здійснити банк. Отже, у процесі формування фондів менеджмент має враховувати два основні параметри управління - вартість залучених коштів та їх обсяг.

Для забезпечення бажаної структури, обсягів та рівня витрат за депозитними зобов’язаннями менеджмент використовує різні методи залучення коштів, які загалом зводяться до двох груп - цінові та нецінові методи управління залученими коштами.

Сутність цінових методів полягає у використанні відсоткової ставки за депозитами як головного важеля в конкурентній боротьбі за вільні грошові кошти фізичних і юридичних осіб. Підвищення пропонованої банком ставки дозволяє залучити додаткові ресурси. І, навпаки, банк, перенасичений ресурсами, але обмежений небагатьма прибутковими напрямками їх розміщення, зберігає або навіть зменшує депозитні ставки.

Нецінові методи управління залученими коштами банку базуються на використанні різноманітних прийомів заохочення клієнтів, які прямо не пов’язані зі зміною рівня депозитних ставок. До таких прийомів належать реклама; поліпшений рівень обслуговування; розширення спектра пропонованих банком рахунків та послуг; комплексне обслуговування; додаткові види безкоштовних послуг; розташування філій у місцях, максимально наближених до клієнтів; пристосування графіка роботи до потреб клієнтів тощо. В умовах загострення конкурентної боротьби в банківській сфері менеджмент велику увагу приділяє саме неціновим методам управління, оскільки підвищення депозитних ставок має обмеження, і не завжди такий метод управління можна застосовувати. У боротьбі за клієнтів банки вдаються до таких прийомів як проведення лотереї серед клієнтів, безкоштовне розсилання виписок з рахунків, відкриття депозитів новонародженим як подарунок від банку, обладнання безкоштовних автомобільних стоянок біля банку, розташування банкоматів у громадських місцях, проведення безготівкових розрахунків за допомогою пластикових карток, надсилання клієнтам привітань та подарунків до свят від імені керівництва банку тощо.

Нецінові методи управління базуються на маркетингових дослідженнях того сектора ринку, який обслуговується банком, вивченні потреб клієнтури, розробці нових фінансових інструментів та операцій, що пропонуються клієнтам. У цілому застосування нецінових методів потребує деяких витрат. Тому обираючи метод управління залученими коштами, менеджмент банку має порівняти витрати, пов’язані з підвищенням депозитної ставки, та витрати, які супроводжуватимуть впровадження нецінових прийомів. На практиці ці методи можуть застосовуватись паралельно.

У практиці роботи українських банків перевага надається ціновим методам управління, оскільки депозитні ставки не підлягають регулюванню і встановлюються менеджментом банку самостійно залежно від потреби в залучених коштах. Депозитні ставки значно відрізняються як у динаміці, так і від банку до банку.

Особливості управління запозиченими коштами банку

Традиційним джерелом формування ресурсів банку є вклади клієнтів, але з розширенням банківської діяльності виникає потреба в пошуку нових шляхів зростання ресурсної бази. Якщо наявних залучених коштів недостатньо для проведення всіх активних операцій, що їх має намір здійснити банк, то можна або відмовитися від операції, або запозичити ресурси на ринку. Операцію запозичення коштів називають купівлею фондів, а джерела запозичення - недепозитними зобов’язаннями банку.

Особливістю запозичених коштів є те, що у процесі їх формування ініціатором виступає банк, тоді як при створенні депозитної бази ініціатива належить клієнтам. Коли йдеться про запозичення, банк самостійно визначає, скільки і на який період йому потрібно коштів, а у процесі залучення вкладів їх сума та строки визначаються клієнтами з огляду на власні потреби.

Розвитку підходів до управління недепозитними джерелами коштів банку сприяла концепція пріоритетних стосунків із клієнтами, яка набула розвитку в 70-ті роки. На той час банківська практика розвинених країн переконливо показала, що банк повинен надавати клієнтам усі кредити, які принесуть чистий прибуток. У такому разі завдання менеджерів - забезпечити достатній обсяг кредитних ресурсів та підтримати нормативи ліквідності. За такого підходу рішення про надання позик приймається раніше, ніж рішення про формування ресурсів. Якщо наявних коштів недостатньо, то менеджер змушений шукати найбільш дешеве та доступне джерело швидкого їх поповнення. З цією метою він виходить на фінансовий ринок і купує фонди, тобто запозичує тимчасово вільні кошти в інших учасників.

Основні джерела запозичення коштів для банківських установ такі:

позики у центральному банку (ЦБ);

міжбанківський ринок ресурсів;

проведення операцій РЕПО;

міжнародний фінансовий ринок (євроринок);

ринок депозитних сертифікатів;

ринок комерційних паперів;

позики в небанківському секторі.

Особливості процесу управління недепозитними джерелами коштів

На вибір недепозитних джерел коштів банку впливають такі чинники:

відносна вартість конкретного джерела;

граничні строки погашення;

рівень надійності джерела;

правила та обмеження щодо використання;

доступність;

кредитні можливості банку-позичальника - розмір капіталу, рейтинг, можливості реалізації комерційних паперів тощо.

Процес управління запозиченими коштами має певні особливості, виходячи з яких менеджери формують стратегію управління ресурсами.

1. Гнучкість управління: у кожний момент часу можна чітко визначити, скільки і на який період необхідно банку запозичити коштів. Потреба в недепозитних джерелах розраховується як різниця між вихідними та вхідними грошовими потоками банку, з урахуванням як реальних, так і очікуваних значень.

2. Висока чутливість до змін ринкової відсоткової ставки: позики здебільшого надаються під плаваючу ставку або на короткі періоди часу.

3. Короткостроковий характер операцій запозичення: найпопулярнішими є одноденні позики та зі строками погашення до двох тижнів.

4. Неможливість застосування цінових методів управління, оскільки ставку за позикою встановлює кредитор.

Ставка запозичення здебільшого розраховується за методом "базова ставка плюс", тобто як сума базової ставки (LIBOR, прайм-ставка, облікова тощо) і кредитного спреду. Величина спреду відображає рівень кредитного ризику, що пов’язується з банком-позичальником. Рівень ризику визначається через кредитний рейтинг, присвоєний позичальнику однією з провідних світових рейтингових компаній (IBCA, Standard & Poor, DRC, Moody’s). Для банків з високим рейтингом (ААА, АА) кредитний спред дорівнює нулю. Для банків, які не мають рейтингів, або таких, що функціонують у країнах, де не існує офіційно визнаної системи рейтингів, рівень ризику оцінюється кредитором самостійно і залежить від надійності, платоспроможності, ліквідності, рівня капіталізації та інших фінансових показників банку.

Рейтингова оцінка значною мірою визначає можливості запозичення коштів банком через випуск і розміщення депозитних сертифікатів, комерційних паперів та інших боргових зобов’язань. Для банків з рейтингом ВВ і нижчим такі джерела запозичення майже недоступні або вартість коштів стає надто високою. На міжнародних ринках одержання рейтингу емітента є необхідною умовою для випуску в обіг цінних паперів. Загалом системи рейтингів, визнаних на світовому рівні, значно спрощують взаємостосунки учасників фінансових ринків.

Отже, менеджмент банку може частково вплинути на вартість запозичених коштів, підтримуючи високу репутацію своєї установи, підвищуючи її надійність і платоспроможність та поліпшуючи фінансові показники діяльності.

Шляхи удосконалення менеджменту пасивів

По-перше, банку з хитким положенням можна порадити поліпшити організаційну структуру банку, тобто приділити увагу розвитку менеджменту, зокрема, створити, наприклад, службу внутрішнього аудиту, що дозволило б знизити зловживання усередині банку.

По-друге, банку необхідно оцінювати ліквідність балансу шляхом принаймні щотижневого розрахунку коефіцієнтів ліквідності. У процесі аналізу балансу на ліквідність можуть бути виявлені відхилення убік як зниження мінімально припустимих значень, так і їхній суттєвого перевищення. У першому випадку комерційним банкам потрібно в місячний термін привести показники ліквідності у відповідність з нормативними значеннями. Це можливо за рахунок скорочення насамперед міжбанківських кредитів, кредиторської заборгованості й інших видів залучених ресурсів, а також за рахунок збільшення власних засобів банку.

З іншого боку, для комерційного банку загальною основою ліквідності виступає забезпечення прибутковості виконуваних операцій. Таким чином, якщо фактичне значення основного нормативного коефіцієнта ліквідності виявляється набагато більше, ніж установлене мінімально припустиме, то діяльність такого банку буде негативно оцінюватися його пайовиками, з погляду невикористаних можливостей, для одержання прибутку.

У той же час особливості його роботи банку як установи, що засновує свою діяльність на використанні засобів клієнтів, диктує необхідність застосування показників ліквідності. Максимальна ліквідність досягається при максимізації залишків у касах і на кореспондентських рахунках стосовно інших активів. Але саме в цьому випадку прибуток банка мінімальний. Максимізація прибутку вимагає не збереження засобів, а їхнього використання для видачі позичок і здійснення інвестицій.

Отже, суть банківського управління ліквідністю складається в гнучкому сполучені протилежних вимог ліквідності і прибутковості. Цільова функція управління ліквідністю комерційним банком полягає в максимізації прибутку при обов'язковому дотриманні встановлюваних і обумовлених самим банком економічних нормативів.

По-третє, банк повинний визначати потребу в ліквідних засобах хоча б на короткострокову перспективу. Прогнозування цієї потреби може здійснюватися двома методами. Один з них припускає аналіз потреб у кредиті й очікуваному рівні внесків кожного з ведучих клієнтів, а інший - прогнозування об’єму позичок і внесків.

У вирішенні цієї задачі допоможе також попереднє вивчення господарських і фінансових умов на місцевому ринку, специфіки клієнтури, можливостей виходу на нові ринки, а також перспективи розвитку банківських послуг, у тому числі, відкриття нових видів рахунків, проведення операцій по трасту, лізингу, факторингу і т.д. Причому, крім місцевих факторів, необхідно враховувати також і загальнонаціональні. Наприклад, зміни в грошово-кредитній політиці, у законодавстві і т.д.

По-четверте, підтримка ліквідності на необхідному рівні здійснюється при допомозі проведення визначеної політики банку в області пасивних і активних операцій, вироблюваної з урахуванням конкретних умов грошового ринку й особливостей виконуваних операцій. Тобто банк повинний розробити грамотну політику управління активними і пасивними операціями.

Управління ризиками незбалансованості балансу і неплатоспроможності банку знижує можливі збитки банків, створює міцну основу для їхньої діяльності в майбутньому. Система управління ризиками незбалансованості балансу і неплатоспроможності банку орієнтується на вимоги Національного банку країни про дотримання комерційними банками встановлених норм ліквідності і платоспроможності. Для розпізнавання ризиків незбалансованості ліквідності балансу і неплатоспроможності комерційного банку потрібно створення спеціальної системи щоденного контролю за рівнем наведених вище показників ліквідності, аналізу факторів, що впливають на їх зміну. Для цього доцільно створення бази даних, що дозволяє оперативно одержувати всю необхідну інформацію для виконання аналітичної роботи, на основі якої буде формуватися політика банку. Як джерела для формування бази даних розглядаються укладені кредитні і депозитні договори, договори про позики в інших банків, дані про потребу в кредиті під товари відвантажені, термін оплати яких не наступив, щоденне зведення оборотів залишків по балансових рахунках, щоденна відомість залишків по особових рахунках, зведення по позабалансових рахунках, зведення про оборотність кредитів і т.п.

В управлінні пасивами банку можна порекомендувати:

1. Застосовувати метод аналізу розміщення пасивів по їх

термінах, що дозволяє керувати зобов'язаннями банку, прогнозувати і змінювати їхню структуру в залежності від рівня коефіцієнтів ліквідності, проводити зважену політику в області акумуляції ресурсів, впливати на платоспроможність.

2. Розробити політику управління капіталом і резервами.

3. Стежити за співвідношенням власного капіталу до залученого.

1. Проаналізувати депозитну базу банку:

а) звернути увагу на структуру депозитів: термінові й ощадні депозити більш ліквідні, чим депозити до запитання;

б) визначити стратегію підтримки стійкості депозитів. Частиною такий стратегії виступає маркетинг - підвищення якості обслуговування клієнтів, для того щоб вони залишалися вірними банку і під час кризових ситуацій. Підвищення терміну ощадних депозитів, їхньої середньої суми також зм'якшує коливання депозитів під час криз.

в) враховувати не тільки стабільність, але і джерело депозитів, тобто депозити фізичних осіб більш надійні, чим депозити юридичних осіб, у силу різниці у розмірах внесків.

г) привести у відповідність облік кредитних ресурсів;

д) скоротити зобов'язання до запитання за допомогою перегрупування пасивів по їхніх термінах.

Менеджери по управлінню ліквідністю повинні:

контролювати діяльність усіх відділів банку, що відповідають за використання і залучення засобів, і координувати свою діяльність з роботою цих відділів.

передбачати коли найбільш великі вкладники і користувачі кредитів банку планують зняти засоби з рахунка чи збільшити внески. Це дозволяє керуючим планувати свої дії у випадку виникнення дефіциту чи надлишку ліквідних засобів.

бути упевнені, що пріоритети і цілі управління ліквідними засобами очевидні. У недавнім минулому при розміщенні засобів ліквідність банка часто мала вищий пріоритет.

Потреби банку в ліквідних засобах і рішення щодо їхнього розміщення повинні постійно аналізуватися в цілях запобігання і надлишку, і дефіциту ліквідних засобів. Зайві ліквідні засоби, що не реінвестуються в той же день, ведуть до втрат доходів банку, у той час як їхній дефіцит повинний бути швидко ліквідований щоб уникнути несприятливих наслідків поспішних позик чи продажів активів, що також ведуть до втрат доходів.

Таким чином, кожен комерційний банк повинний самостійно забезпечувати підтримку своєї ліквідності на заданому рівні на основі як аналізу її стану, що складається на конкретні періоди часу, так і прогнозування результатів діяльності і проведення науково обґрунтованої економічної політики в області формування статутного капіталу, фондів спеціального призначення і резервів, залучення позикових засобів сторонніх організацій, здійснення активних кредитних операцій.

1 2 3

Схожі:

Розділ І. Народно-господарське значення сої. Сорти, її харчове, кормове, технічне значення Ботанічна характеристика, систематика рослини, морфологічні ознаки	ІНФРАСТРУКТУРНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ... НФРАСТРУКТУРНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ: СУТНІСТЬ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА
6. Організація та методика проведення фактичного контролю активів, пасивів підприємства Тема Організація та методика проведення фактичного контролю активів, пасивів підприємства	Роль стафілококів у розвитку патології людини, патогенез спричинених... Еволюція коків, їх загальна характеристика. Стафілококи, біологічні властивості, класифікація, практичне значення
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з дисципліни «ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ» Сутність методу економічного аналізу, його характеристика та методологічна основа	1. Фінансовий ринок: сутність, функції і роль в економіці МОДУЛЬ І. Основи функціонування фінансового ринку та характеристика його суб’єктів
Економіко-географічна характеристика кольорової металургії Для народного господарства має велике значення. Це все залежить від того, що не вистачає руд кольорових металів. А в умовах НТП (науково-технічного...	1. Суть, значення і роль державних доходів Порівняльна характеристика податкових систем в економічно розвинених державах світу
№1: Сутність і значення менеджменту Наприклад, від пересічних американців дуже часто можна почути, що ефективну економіку США сформували три чинники — автомобілі, автомобільні...	№1: Сутність і значення менеджменту Наприклад, від пересічних американців дуже часто можна почути, що ефективну економіку США сформували три чинники — автомобілі, автомобільні...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання