Суть і функції грошей. Предмет і завдання курсу “ Гроші і кредит ”


Скачати 1.1 Mb.
Назва Суть і функції грошей. Предмет і завдання курсу “ Гроші і кредит ”
Сторінка 7/8
Дата 18.03.2013
Розмір 1.1 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Банк > Документи
1   2   3   4   5   6   7   8
Тема 10. Валютні відносини та валютні системи

Поняття валюти.

Валюта – це грошова одиниця, що використовується як світові гроші, тобто як міжнародна розрахункова одиниця, засіб обігу і платежу.

Види валют :

1) залежно від емітента валютних коштів:

  • Національна валюта – платіжний засіб (грошова одиниця) певної держави (гривня, долар, марка, фунт стерлінгів…);

  • Іноземна валюта – грошові знаки зарубіжних держав, а також кредитні та платіжні засоби (чеки, векселі) в іноземних грошових одиницях, що використовуються в міжнародних розрахунках;

  • Колективна валюта – міжнародні грошові одиниці, емісію яких здійснюють міжурядові валютно-кредитні організації (євро, СПЗ).

2) залежно від режиму використання :

  • Конвертована валюта (повно або частково);

  • Неконвертована.

3) залежно від сфери і мети використання:

  • Валюта оплати – валюта, якою здійснюють фактичну оплату товарів і послуг згідно із зовнішньоекономічною угодою чи погашення міжнародного кредиту;

  • Валюта кредиту – валюта, якою за угодою кредитора та позичальника надається кредит;

  • Валютні угоди (ціни) – валюта, в якій встановлюється ціна товару чи послуг у зовнішньоекономічному контракті або визначається сума надання міжнародного кредиту.

Міжнародна торгова валюта – це валюта, що використовується для оцінки мііжнародних торговельних операцій (експорт й імпорт товарів, послуг, капіталу), або валюта як товар, що є предметом купівлі-продажу.

Міжнародна резервна валюта – це валюта, що використовується для покриття дефіциту платіжного балансу, надання позик, кредиту, фінансування допомоги. Її головна функція – це створення валютних державних резервів.

Валютні відносини – це сукупність валютно-грошових і розрахунково-кредитних відносин у міжнародній сфері. Вони включають :

  • Укладання угод щодо купівлі-продажу валют;

  • Отримання й надання з-за кордону різного роду позик;

  • Надання економічної й технічної допомоги за кордон;

  • Функціонування валюти у зовнішньоекономічній торгівлі.

Учасники валютних відносин : держави, міжнародні організації, юридичні особи, фізичні особи.

Валютний курс та конвертованість валют.

Валютний курс – це співвідношення між грошовими одиницями двох країх, що використовується для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій.

Чинники, від яких залежить валютний курс :

  • Попит і пропозиція на валютному ринку, що встановлюється в кожному конкретному випадку ;

  • Стан платіжного балансу держави;

  • Рівень інфляції;

  • Різниця процентних ставок у різних країнах;

  • Ступінь довіри до валюти на світових валютних ринках;

  • Міждержавна і соціальна стабільність держави, напрям її зовнішньо-політичного курсу, міжнародний авторитет.

Використання валютного курсу :

  • Купівля-продаж валюти в зв’язку з експортом-імпортом товарів і послуг;

  • Надходження в країну іноземних капіталів і кредитів;

  • Надання кредитів іншим країнам і вивезення капіталів за кордон;

  • Проведення статистичних розрахунків (оцінка економічної діяльності тієї чи іншої країни та її позиція в світовій економіці).

Види валютних курсів:

  • Офіційний (фіксований) валютний курс – встановлені урядом постійні фіксовані пропорції обміну національної валюти на іноземну і навпаки;

  • Ринковий (гнучкий)валютний курс – курс, що формується на валютному ринку під впливом попиту і пропозиції;

  • Змішаний – контрольований курс, що застосовується до експорту й імпорту, при погашенні зовнішнього боргу тощо.

Залежно від механізму формування і функціонування розрізняють такі валютні курси:

  • Коливні - курси, що змінюються залежно від попиту і пропозиції на валютному ринку, але коригуються валютними інтервенціямит центрального банку з метою вирівнювання тимчасових різких коливань;

  • Плаваючі – це режим вільного коливання валютних курсів, що самостійно формується на ринку під впливом попиту і пропозиції (характерні для долара США, німецької марки, англійського фкнта стерлінгів, швейцарського та французького франка).

В основі курсів лежить співвідношення купівельних спроможностей.

Купівельна спроможність валюти – це сума товарів і послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю. Паритет купівельної спроможності (РРР) –це співвідношення купівельної сили валют.

Методика визначення РРР: на основі порівняння рівня цін споживчого кошика, на основі співвідношення витрат виробництва, на основі співвідношення ефективних виробничих витрат.

РРР = , де Pj – рівень за відповідний період; А,B- країни, що порівнюються.

Функції валютного курсу :

  • Порівняння цінових структур і результатів виробничого відтворення окремих країн;

  • Виступає як засіб інтерналізації грошових відносин;

  • Порівняння вартостей (цін) національного та світового ринків;

  • Перерозподіл національного продукту між країнами, що здійснюють зовнішньоекономічні зв’язки.

Конвертованість – це здатність до вільного використання валюти для будь-яких операцій та обміну на інші валюти. Конвертованість може бути :

  • Повна або часткова;

  • Зовнішня або внутрішня;

  • За поточними операціями або за переміщенням капіталів і кредитів.

Повна – це можливість вільного обміну на іноземну валюту для всіх категорій власників у будь-якій формі та в усіх операціях без обмежень.

Часткова – обмін дозволяється тільки для певних власників або за окремими операціями.

Внутрішня – вільний обмін національної валюти на іноземну для резидентів і вільні платежі за кордон.

Зовнішня – вільне нагромадження валюти на рахунках нерезидентів, переказ за кордон.

За поточними операціями – дозвіл на обмін національної валюти лише для забезпечення зовнішньоекономічної діяльності учасників міжнародних відносин за поточними операціями.

Умови конвертованості: високорозвинена грошова і банківська системи, чітко налагоджений ринковий механізм, нагромадження певних золотовалютних резервів, свобода експортно-імпортних відносин.

Валютне котирування – визначення і встановленя курсу іноземної валюти до національної. Методи котирування: прямий – при якому курс одиниці іноземної валюти виражений у національній; непрямий (зворотний)- за одиницю приймається валюта, курс якої виражений у певній кількості іноземних грошових одиниць (застосовується зрідка).

Крос-курс - певне співвідношення двох валют, яке випливає з їх курсу щодо третьої валюти.

Валютний ринок : суть та основи функціонування.

Валютні ринки – це офіційні центри, де відбувається купівля-продаж іноземних валют на основі попиту та пропозиції. Призначення валютного ринку – забезпечення реальної свободи вибору і дій власника валюти.

Валютні ринки: міжнародні (Лондон, Франкфурт-на Майні, Токіо та інші), регіональні, національні.

Суб’єкти (продавці, покупці, посередники) – центральний банк, державні установи; банки і СКФІ (небанківські установи); юридичні особи, зайняті у зовнішньоекономічній діяльності.

Функції валютних ринків:

  • Забезпечення своєчасності здійснення міжнародних розрахунків, страхування валютних ризиків;

  • Диверсифікація валютних резервів банків, підприємств, держав, регулювання валютних ресурсів;

  • Отримання спекулятивного прибутку учасниками ринку у вигляді різниці курсів валют;

  • Регулювання економіки.

Валютні операції – операції, пов’язані з переміщенням валютних цінностей між суб’єктами валютного ринку.

Класифікація валютних операцій:

  • За терміном здійснення платежу з купівлі-продажу валюти: касові та строкові;

  • За механізмом здійснення операцій: операції СПОТ, форвардні, ф’ючерсні, опціонні;

  • За формами здійснення: безготівкові та готівкові;

  • За масштабом операцій: оптові (здійснюються між банками) та роздрібні (здійснюються між банками та їх клієнтами).

Валютна біржа – це офіційно оформлений ринок, на якому відбувається торгівля на підставі попиту і пропозиції.

Суть та необхідність валютного регулювання.

Валютне регулювання – це сукупність заходів, що реалізуються міжнародними організаціями, державою у сфері валютних відносин. Здійснюється на двох рівнях: міждержавному та національному. Функції регулювання міжнародних валютних відносин покладено на МВФ, який керується статутом, ухвалами та домовленостями. На державному рівні регулювання визначається законодавчими актами кожної країни. До міжнародних органів валютного регулювання належать: МВФ, Світовий банк, Міжнародні фінансово-кредитні організації.

Валютний контроль – це важлива складова валютного регулювання , мета якого – дотримання валютного законодавства при здійсненні валютних операцій за участю резидентів і нерезидентів.

Національні органи здійснення валютного регулювання : центральний банк, міністерство фінансів, органи валютного контролю.

Органи валютного контролю: державна податкова інспекція (адміністрація) – контроль за повнотою сплати податків; державний митний комітет (ДМК) –вивіз та ввіз золота, валюти; міністерство зв’язку (МЗ) – перекази валюти за кордон.

Мезханізм валютного регулювання в Україні містить сукупність заходів, що які проводять НБУ, Мінфін, ДПА, інші органи і зводиться в основному до таких форм : девальвація, ревальвація, валютна інтервенція, платіжний баланс.

Девальвація – зниження обмінного курсу національної валюти щодо іноземних . Обєктивна основа – завищення офіційного валютного курсу порівняно з реальною купівельною спроможністю грошової одиниці. Причини: нерівномірність інфляційного процесу в різних країнах, нестабільність платіжних балансів, нестабільність світової економіки. Наслідки: стимулювання експорту, стимулювання споживчого попиту на внутрішньому ринку, підвищення конкурентоспроможності країни на світовому ринку.

Ревальвація – підвищення курсу національної валюти стосовно імпортних. Наслідки: cтимулювання імпорту, утримання на внутрішньому ринку споживчого попиту, приплив імпортних інвестицій.

Валютна інтервенція – операції щодо купівлі-продажу власної валюти або конкурентної – іншої держави. Наслідки: зміна попиту і пропозиції певної грошової одиниці на валютному ринку, кореляція обмінних курсів валют. Способи здійснення валютної інтервенції: за рахунок використання власних іноземних валютних резервів (через своп-угоди), за рахунок продажу цінних паперів.

Платіжний баланс – співвідношення всієї сукупності надходження з-за кордону та платежів за певний проміжок часу, тобто співвідношення вимог і платежів. Форму платіжного балансу рекомендує МВФ.

Структура платіжного балансу:

І. Баланс поточних операцій:

1) торговий баланс – це співвідношення між надходженнями за експортом і платежами за імпортом товарів : а) експорт; б) імпорт.

2) баланс послуг і некомерційних платежів:

а) платежы й надходження выд транспортних перевезень, выд усых видыв зв’язку; б)міжнародний туризм ; в) утримання дипломатичних, торгівельних і культурних представництв; г) надходження від інформаційних, культурних, наукових обмінів.

ІІ. Баланс руху коштів і кредитів – співвідношення платежіві і надходжень щодо ввезення та вивезення приватних та державних капіталів, одержаних і наданих міжнародних кредитів: а) довгострокові та середньострокові позики; б) короткотермінові кредити, поточні рахунки національних банків у зарубіжних банках.

Фактори, що впливають на стан платіжного балансу: нерівномірність економічного і політичного розвитку країн, конкуренція; циклічні коливання економіки; ріст закордонних державних видатків; мілітаризація економіки і військові видатки; міжнародна фінансова взаємозалежність; зміни в міжнародній торгівлі; негативний вплив інфляції; форс-мажорні обставини – стихійні лиха, переворот тощо.

Заходи щодо вирівнювання сальдо платіжного балансу : використання золотовалютних резервів даржави, залучення зовнішніх джерел фінансування, або провести дефляційну політику, спрямовану на зменшення цін та доходів порівняно з іншими країнами; девальвувати національну валюту; запровадити валютний контроль та обмеження на валютні операції.

Валютні резерви виражають платоспроможність країни перед закордоном та міжнародну валютну ліквідність.

Централізовані резерви: 1) іноземна валюта (депозити, скарбничі векселі, чеки, ринкові цінні папери); 2) авуари в СПЗ (SDR) (грошові ресурси банку, що є на його рахунках у закордонних банках); 3) резервні позиції; 4) золото.

Валютні системи : поняття, структура, призначення.

Валютна система (ВС)- це державно- правова форма організації міжнародних валютних відносин між державами. Розрізняють: світову, національну і регіональну валютні системи.

Світова ВС – є функціональною організацією валютних відносин на рівні міждержавних зв’язків. Регулюється відповідними міждержавними угодами через створені на колективних засадах міждержавні валютно-фінансові та банківські установи й організації.

Етапи еволюційного розвитку світової валютної системи:

І – (1867) – Паризька конференція – єдиним мірилом світових грошей визнано золото – золотомонетний стандарт;

ІІ – (1922) – Генуезька конференція – національні кредитні гроші почали використовувати як міжнародні платіжні засоби – золотозлитковий стандарт;

ІІІ – (1944 р.) – Бреттон-Вудська (США) конференція – впроваджено золотодевізний та доларовий стандарти – золотовалютний стандарт (валютний);

ІV – (1976-1978 рр.) – Ямайська конференція – юридично завершено демонетизацію золота і замість золотодевізного офіційно впроваджено стандарт СПЗ (SDR) – паперово-валютний стандарт.

Національна ВС – це складова грошових відносин окремої країни, функціонування якої регулюється національним законодавством з урахуванням норм міжнародного права.

Регіональна ВС – договірно-правова форма організації валютних відносин між групами країн. Елементи: регіональна міжнародна розрахункова одиниця, спеціальний режим регулювання валютних курсів, спільні валютні фонди, регіональні валютно-розрахункові установи.

Етапи розвитку європейсьної валютної системи:

І етап (1947-1950) – укладання валютних угод між країнами Західної Європи на двосторонній основі з метою взаємного регулювання платіжних балансів безготівкових розрахунків, заліку взаємних вимог, пільгового кредитування.

ІІ етап (1950-1958) – створення Європейського платіжного союзу (17 країн), розрахунки в межах союзу здійснюються за допомогою умовної розрахункової одиниці - епуніт.

ІІІ етап (з 1959) – створення Європейської економічної спільноти, яка трансформувалась у Європейську валютну систему.

ІV етап (1989) – поетапна трансформація Європейської валютної системи в Європейський валютний союз.

Етапи становлення Європейської валютної системи:

І етап: ратифікація 1994 р. всіма країнами-учасницями угоди, що визначила інституційні та правові засади фундації ЄВС; лібералізація в межах ЄС міграції капіталу; здійснення системи заходів, спрямованих на наближення темпів інфляції до рівня країн з найкращими показниками; скорочення торговельних дефіцитів.

ІІ етап: створення основних органів та виконавських структур ЄВС; формування Європейської системи центральних банків – “Євросфер”.

ІІІ етап: створення Європейського центрального банку; введення єдиної валюти; реальне зближення країн-учасниць за показниками рівня інфляції, розміру державного дефіциту (не більше 3 % ВВП), рівнем процентних ставок за довготерміновими кредитами, коливання обмінних курсів національних валют.
1   2   3   4   5   6   7   8

Схожі:

1. Суть, походження та форми грошей. Гроші
Гроші – специфічний товар, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом
Тема 1 Сутність, функції та види грошей
Вивчення сутності грошей, функцій, що виконують гроші, аналіз їхнього розвитку та, впливу грошей і грошової політики на стан економіки...
ТЕОРІЯ ГРОШЕЙ І ГРОШОВОГО ОБІГУ Основні поняття та категорії Активні гроші
Активні гроші — гроші, які постійно використовуються в готівковому та безготівковому обігу
Доц. Решетник Н.І. Питання до екзамену з курсу «Фінанси, гроші та...
Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття
Питання до екзаменаційних білетів
Предмет та завдання курсу “Економічна історія”. Суспільні функції економічної історії
Кафедра фінансів Гроші та кредит
«Гроші та кредит» допоможуть студентам закріпити знання теоретичних положень дисципліни, сформувати відповідні вміння і навички з...
Програма курсу Професійна педагогіка наука і навчальний предмет
Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії...
Програма курсу Професійна педагогіка наука і навчальний предмет
Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії...
1. Необхідність і суть макроекономічного регулювання. Предмет та...
Розглянуто та затверджено на засіданні кафедри економічної теорії та конкурентної політики від 24 грудня 2008 р., протокол №8 та...
Конспект на тема уроку
Мета: розглянути функції грошей, види грошей, сучасні форми грошових розрахунків, забезпечити розуміння учнями ліквідності будь-якого...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка